Author: admin

  • Цікаві факти про платину

    Чи знаєте ви щось цікаве про платину? Цікава інформація про платину для дітей і дорослих зібрана в цій статті.

    Цікаві факти про платину

    До 18 століття, платина була відома таким континентам як Європа, Азія і Африка. Але цивілізація інків добували платину ще з незапам’ятних часів.

    Платина важче золота.

    Слово “платина” в перекладі з іспанської означає “маленьке срібло”. Платина була виявлена в Колумбії ( в 16 столітті) іспанськими завойовниками.

    Платина плавиться при температурі – 1768,3 °С.

    Річку “Ріо – дель – Пінто” в Колумбії ще називають як “Платино – дель – Пінто” (в цій річці було втоплено чимало платини).

    Колись платина цінувалася в 2 рази нижче срібла (на відміну від нинішнього часу).

    Платина – один з найрідкісніших металів у світі.

    Більше 90% родовищ платини знаходиться в наступний країнах: США, Росія, Китай, ПАР і Зімбабве.

    Найбільшим світовим виробником платини є – Південна Африк А ( слідом йдуть Росія і Канада).

    Платина використовується в медицині (при терапії різних видів раку ) і в ювелірних виробах.

    Спеціальні дзеркала для лазерної техніки виготовляються з платини.

    Перші платинові монети в світі були зроблені в Російській імперії (1828 рік). Пізніше, всі ці монети були викуплені Англією.

    У 1867 році, Англія викупила весь запас російської платини.

    Цікавинки про платину, цікаві відомості про платину ви можете додавати через форму коментарів.

  • Ежен Буден біографія

    Ежен Буден – французький художник. Вважається попередником французького імпресіонізму. Один з вчителів Клода Моне.

    Ежен Буден біографія

    Народився 12 липня 1824 року в стародавньому портовому місті Онфлер, що в Нормандії. Художнє навчання опановував в місті Гавр, а пізніше в майстерні художника Ежена Ізабе, мариніста. Недовго навчався в Школі красних мистецтв в Парижі, що дало підстави вважати, що систематичної художньої освіти він не отримав.

    Мав творчі зв’язки з представниками Барбізонської школи, користувався порадами її представників.

    На художню манеру Ежена Будена мали впливи твори пейзажиста Йонкінда. Більшу частину життя провів в провінційних містах півночі Франції, подорожував по Італії, Бельгії, Голландії. З 1859 року виставлявся в Салоні.

    Визнання як художник отримав пізно. Малював пейзажі, натюрморти. У 1892 р. отримав орден Почесного легіону.

    Помер 8 серпня 1898 р. В місті Онфлер створено музей художника.

  • Шарлотта Бронте біографія скорочено

    Шарлотта Бронте біографія українською скорочено відомої англійської письменниці викладена в цій статті.

    Шарлотта Бронте біографія коротко

    Шарлотта Бронте народилася 21 квітня 1816 в Західному Йоркширі і була третьою дитиною (а їх було шестеро – Мері, Елізабет, Шарлотта, Патрік Бренуелл, Емілі і Енн) в сім’ї священнослужителя англіканської церкви. Рано втративши матір, в дитинстві вона пережила багато горя, страждаючи від суворого та фанатичного батькового характеру.

    У 1824 році Шарлотту разом з трьома сестрами батько віддав в безкоштовний сирітський притулок для дітей духовенства, але через рік змушений був забрати: притулок вразила епідемія тифу.

    Вимушена працювати гувернанткою, багато років Шарлотта мріяла відкрити свій пансіон для дівчаток. Накопичивши невелику суму, разом із сестрою Емілією вона поїхала до Брюсселя. Отримавши гарну освіту і блискуче опанувавши французькою мовою, дівчата повернулися до Англії, але створити свій навчальний заклад їм не вдалося не одразу через відсутність коштів і зв’язків. Відкритий пансіон біля кладовища не набув популярності, цьому не допомогли ні педагогічна майстерність сестер Бронте, ні досвід, ні знання французької мови, ні отримана за кордоном освіта.

    Літературна обдарованість Шарлотти Бронте виявилася рано, але шлях до визнання виявився для неї довгим і болісним.

    Лише в 1846 році сестрам Бронте вдалося видати збірку своїх віршів, але успіх принесли Шарлотті не вірші, а роман “Джен Ейр”, що вийшов в 1847 році.

    Шарлотта вийшла заміж в червні 1854 року. У січні 1855 стан її здоров’я різко погіршився через вагітність

    Шарлотта померла 31 березня 1855 у віці 38 років.

    Романи Шарлотти Бронте

      Джейн Ейр, 1846-47, виданий в 1847 р Шерлі, 1848-49, виданий в 1849 р Городок, 1850-52, виданий в 1853 р Учитель, 1845-46, виданий в 1857 р Емма (Незавершений; роман завершила, дбайливо поставившись до спадщини Шарлотти Бронте, письменниця Констанс Сейвері, яка опублікувала роман “Емма” під наступним співавторством: Шарлотта Бронте and Another Lady. Крім цього, роман Шарлотти дописала ще в одному варіанті Клер Бойлан, і назвала його “Емма Браун”).

  • “Біла ворона” значення

    Фразеологізм “Біла ворона” досить популярний і в літературі, і в розмовній мові.

    “Біла ворона” значення фразеологізму

    БІЛА ВОРОНА – цей вираз вживається для характеристики людини, яка вирізняється серед інших своєю поведінкою, зовнішнім виглядом.

    У наш час вираз “біла ворона” означає не тільки незвичайну людину, але й рідкісне явище.

    “Б Іла ворона” походження вислову

    Фразеологізму майже дві тисячі років, і він увійшов у багато мов. Його автор – давньоримський поет Ювенал, який писав:

    “Доля наділяє царство рабам, полоненим… тільки щасливців таких менше, ніж білих ворон”.

    У природі білі ворони трапляються дуже рідко. Їхнє забарвлення зумовлене відсутністю в організмі пігменту (барви). Таких птахів закльовують їхні сірі родичі, бо вони вирізняються на тлі зграї. Білими воронами називають людей, які своєю поведінкою, зовнішнім виглядом не схожі на загальну масу.

    “Б Іла ворона” приклади

    Справді, Ганна здавалася тут (в Асканії) багатьом білою вороною (Гончар, Таврія, 1952, стор. 222).

    “Білою вороною поміж старостами почувався батько Чагр. Він й убрався не так, як інші” (Р. Федорів); “

    -Перестань каркати, знайшовся білий ворон…” (І. Цюпа).

    – Якось тісно мені в ньому [фартушку], незручно… І поворозки наче давлять, і кожен, як на білу ворону, дивиться…” (О. Гончар)

    “В школі між юнкерами я був, так би мовити, вороною в білому пір’ї” (П. Капельгородський).

  • Цікаві факти про Київ

    Чи знаєте ви щось цікаве про Київ? Цікава інформація про Київ для дітей і дорослих зібрана в цій статті.

    Цікаві факти про Київ

    Київ заснований наприкінці V – початку VI століття.

    Київ є найбільшим містом України і сьомим за чисельністю населення у Європі.

    Столична станція метро ” Арсенальна ” – найглибша з існуючих на сьогодні у світі, вона розташовується під землею на глибині 105 метрів. Споруда була побудована в 1960 році поблизу будівлі парламенту. Деякі джерела стверджують, що в тунелях недалеко від “Арсенальної” знаходяться таємні притулки, які призначаються для політичних верхів.

    Київ має своє “море” – це водосховище на Дніпрі площею 922 км?.

    Неофіційним гімном міста є пісня “Як тебе не любити, Києве мій!”.

    Найстародавніша вулиця Києва – Володимирська, їй більше 1000 років.

    Станція метро – “Золоті ворота” , входить в десятку найгарніших станцій метро в світі.

    Пішохідний міст через Дніпро в Києві – найдовший пішохідний міст Європи.

    Монумент “Батьківщина-Мати” – одна з найвищих статуй світу – 102 метри, це вище ніж “статуя свободи” в Нью-Йорку.

    Найменшою за протяжністю головною вулицею серед європейських столиць вважається Хрещатик. Його довжина – всього 1 300 м. Хрещатику належить ще один європейський рекорд: це найширша головна вулиця ( 75 м від одного боку до іншого).

    Відомі кияни: Микола Амосов, Ліна Костенко, Марія Заньковецька, Ада Роговцева, Раїса Кириченко, Яна Клочкова, Олександр Богомолець, Олександр Довженко, Казимир Малевич, та інші відомі особистості.

    Цікавинки про Київ, цікаві відомості про Київ ви можете додавати через форму коментарів.

  • “Ой високо сонечко зіходить”

    “Ой високо сонечко зіходить” – чумацька пісня.

    “Ой високо сонечко зіходить”

    Ой високо сонечко зіходить,
    А низенько заходить,
    Ой наш пан же, та наш пан отаман
    Та й по риночку ходить,
    Своїм хлопцям, а бравим молодцям
    Словесно й говорить:
    “Гей, ой ви, хлопці, ви, добрі молодці,
    Да вставайте, вози мажте!”
    Гей, хлопці встали, вози підмазали,
    Нові ярма понаривали,
    Гей, нові ярма понаривали,
    Сірих волів позапрягали.
    Вози риплять, ярма бряжчать,
    Сірі воли ремигають,
    За ними йдуть молоді чумаки,
    Батіжками махають.
    Ой як узяли наші чумаченьки
    З-під байраку виходити,
    Ой як й узяли вражі здобишнички
    Частом до нас доїздити;
    Ой виїхало вражих здобишничків
    Сорок коней ще й чотири,
    Ой як стали вони наперед возів, –
    Й а всі вози запинили:
    “Ой ви, чумаки, все ви яретичі,
    Чи багацько грошей є в вас?”
    “Гей, є в нас гроші, здобишнички,
    Сорок тисяч ще й чотири!”
    “Ой ви, чумаки, все ви яретичі,
    Которий в вас та отаман?”
    Ой як зійшлося наше товариство
    Та докупи головами,
    Як пощитали, зараз і сказали:
    “Гавриленко – наш отаман!”
    Ой як вискочив вражий здобишничок
    Та й на коня вороного,
    Ой як ударив срібним списом в груди –
    Аж йому спис зогнувся:
    Ой Гавриленко стоїть, не вступився –
    Обернувся, осміхнувся…
    “Ой що ж ми будем, наше товариство,
    Що ж тепер будем робити,
    Ой що багато вражих здобишничків
    З сього світу й губити?!
    Ой підіймайте, хлопці, війя вгору,
    Таганами підопріте,
    Ой беріть з возів, беріть шнуровання
    Ще й ватажку почепіте!”
    Гей, ото ж тобі, превражий ватажку,
    Та й на світі не жити:
    Ой ото ж тобі, превражий ватажку,
    Нас десятьох не побити!

  • “Пам’яті тридцяти” образи

    “Пам’яті тридцяти” образи

    Вірш ” Пам’яті тридцяти ” Павло Тичина присвятив загиблим захисникам української незалежності в бою під Кругами.

    Крути – невелика залізнична станція між Бахмачем і Ніжином, біля якої 29 січня 1918 року відбувся бій сотні Першої військової школи, сотні Помічного студентського куреня, сформованого зі студентів старших класів Української Кирило-Мефодіївської гімназії, невеликого підрозділу Вільного козацтва з більшовицькими військами під командуванням М. Муравйова, які наступали на Київ. Українських захисників було близько 300 бійців, з боку більшовиків наступ вели 6 тисяч добре озброєних і навчених петроградських і московських червоногвардійців.

    30 січня протягом п’яти годин українські студенти й учні стримували атаки ворога, але сили були нерівні. Скориставшись перевагою в численності, більшовики зім’яли оборону й оточили захисників. Не бажаючи здаватися в полон, юні бійці піднялися в атаку і майже всі загинули. 27 студентів і гімназистів більшовики захопили в полон і розстріляли. Перед стратою учень сьомого класу гімназії заспівав “Ще не вмерла Україна”, інші хлопці підхопили гімн, чим розлютили й здивували ворогів. Після розстрілу більшовики заборонили місцевим жителям поховати тіла загиблих. Кільком бійцям вдалося врятуватися. Уночі вони розібрали залізничну колію і цим хоча б на деякий час затримали наступ Червоної Армії на Київ. Пізніше на місці бою знайшли тіла тридцяти загиблих захисників і з військовими почестями поховали їх у Києві на Аскольдовій могилі. Саме ця подія стала основою твору П. Тичини “Пам’яті тридцяти”.

    Сюжетна основа вірша проста – поховання на Аскольдовій могилі воїнів-українців, але твір не є простою розповіддю. Він насичений образами-символами.

    Аскольдова могила – це одне з найвідоміших історичних місць у Києві, де колись містився некрополь, який був знищений радянською владою. За літописом, саме тут був похований засновник Києва Аскольд. Тут поховали й тридцятьох захисників незалежності України, які загинули під Крутами.

    Аскольдова могила – це символ пам’яті про загиблих юнаків, які виступили проти багатотисячного війська більшовиків, полягли в нерівному бою, але не здалися ворогові.

    Цвіт української нації загинув, і автор передчуває страшний шлях, що відтворюється в образі кривавої дороги, якою буде йти Україна ще довгі роки:

    По кривавій по дорозі Нам іти у світ.

    Юні воїни загинули, і вже не народяться їхні діти, не втіляться в життя їхні мрії про особисте щастя й волю України. Сонце, вітер, Дніпро-ріка – це символи щасливого життя людей і рідної землі. “Квітне сонце, грає вітер і Дніпро-ріка…”, життя продовжується, але не для загиблих героїв Круг. Тичина згадує Каїна, першого сина Адама, який убив свого молодшого брата Авеля. Ім’я Каїн стало загальною назвою людей задрісних, злих, які здатні не тільки на підлість, а й на вбивство найрідніших людей. Більшовики говорили, що українці – це брати, але у війні за встановлення радянської влади на Україні знищили мільйони мирних жителів. “Боже, покарай!” – у розпачі і з надією вигукує поет, адже надію на покарання можна покладати тільки на Бога.

    Тичина знову згадує Святе Письмо, говорить про те, що юні захисники вітчизни – мученики, які вмерли “з славою святих”, бо “понад все вони любили свій коханий край”. Поет протиставляє Каїна-братовбивцю юнакам, святим мученикам, які ціною своїх молодих життів намагалися захистити Батьківщину.

  • “Іван Вишенський” Франко цитатна характеристика

    “Іван Вишенський” Франко цитатна характеристика героя

    – Зовнішність старця. (Серед них дідусь похилий, Зморщений, сивобородий, В сіряці на голім тілі, Хрест березовий несе.)

    – Умови життя. (Камінь тут довкола мене – Се тверда, незламна віра, Се мій дім і мій притулок, Подушка і накриття.)

    – Призначення хреста для героя. (Хрест отсей – то мій товариш, Мій повірник у дні смутку, Оборона від спокуси І підпора у скону час.)

    – Насолода самотністю. (Се мій світ. Усе мінливе Щезло геть. Затихли крики, Гомін його життєвого Тут мене долетить.)

    – Мислення на самоті. (Полишилось лиш постійне, Супокійне і величне.)

    – Про постійне і величне. (Думай тут, душе моя. …що ще вчора звавсь Вишенський, А сьогодні вмер для всіх. Голова його могутня На худій, жилястій шиї Гнулася сама вдалину, Мов на тичці той гарбуз. Мов дитя, душа аскета Потонула в тому морі Тонів, фарб, у тім розкішнім Захваті…)

    – Стан усамітнення. (І я чув себе безсильним, Бідним, хорим, одиноким, Мов дитя, сирітка кругла Без матусі, без вітця. Бачилось, земля завмерла, Вимерли всі люди в світі, Я один лишивсь останній У страховищах отих. І я був, мов та пилина, Згублена з порядку світу, Що про неї всім байдуже – Богу, й людям. І чортам.)

    – Сумніви у своєму рішенні залишитися аскетником. (І він плакав: “Чи на те ж я Тиху келію покинув, Скит відлюдний, щоб аж тута В путах сумніву скінчить?”)

    – Мета і прагнення І. Вишенського. (…Бажає довершити Аскетичний острий подвиг, В пості, самоті, мовчанні Слухать голосу душі Той… Вибира собі печеру, Вибира собі могилу, Відки вороття немає.)

    – Ігумен – про старця. (Відтепер в житті земному Змазане ім’я твоє.)

    – Порівняння аскетником труднощів власних та України. (Що мені до неї? Важко Їй, небозі, там бороться З єзуїтами й ляхами, Та не легко ж і мені.)

    – Визначення свого життя. (Лиш один тут шлях правдивий І спасенний – шлях Хреста.)

    – Відмова допомогти православним. (Що мені до України? Хай рятується, як знає,- А мені коли б самому Дотиснуться до Хреста. Адже я слабкий і грішник! Я не світоч, не месія, Їх від згуби не відкуплю, Сам із ними пропаду.)

    – Іван – не зрадник Бога. (Ні, не зраджу свого Бога, Не зламаю заповіту І ярмо хреста отсього До могили донесу.)

    – Любов до рідної мови. (Старець слухав, дух заперши, Його уху жадно ссало Український любий голос… Каяття за свою провину І ламає руки старець, І болюче серце тисне, І перед хрестом на камінь Він кидається лицем.)

    – Любов до України. (Та невже ж та Україна – Сей квітчастий рай веселий, Се важке, кроваве пекло – Ще для мене не чужа? А чи ж я свої найкращі Думи, і чуття, й змагання Не відав їй на услугу В тій великій боротьбі? Чи ж не був я їй порадник На непевнім роздоріжжі? Чи не додав відваги Її втомленим борцям? Не для мене вже ваш запах! Не для мене ті далекі Спомини про Україну – Я давно для неї вмер! Вмер! А чом же серце скаче, Чом же кров живіше б’ється, Думка чайкою літає Над садками рідних сел.? Затряслись у старця руки, На письмі слова знайомі, Український той скоропис І знайомая печать.)

    – Козаки – до Вишенського. (Поверни ти на Вкраїну, Зігрівай нас своїм словом, Будь між нами, мов та ватра У кошарі пастухів.)

    – Критичне ставлення до своїх рішень. (Любеє, нема що мовить! Що в найтяжчую годину, В непрозору, люту скруту Свою матір покида! Що в засліпленні безумнім Сам лише спастися хоче, А братів тривожних, бідних Без поради покида! І яке ж ти маєш право, Черевино недобита, Про своє спасення дбати Там, де гине міліон? Чи забув слова Христові: “Добрий пастир власну душу Віддає за своє стадо”? Ти хіба не пастир їх? Чи забув слова Христові: “Хто рече: кохаю Бога, А не порятує брата,- Той брехню на душу взяв”? “Стійте! Стійте! Заверніться! Я живу ще! По-старому Ще кохаю Україну, Решту їй життя віддам! Для мене братів любити І для них життя віддати!

    Дай мені ще раз поглянуть На свій любий, рідний край! Все віддам, готов, як грішник, Вічно у смолі кипіти -… Не минай мене в розпуці, Мов стривожене дитя!)

    – Зникнення героя. (Він нічого вже не бачив, Тільки шлях той золотистий І ту барку ген на морі – І ступив, і тихо щез.

  • “Володар бліх” Гофман скорочено

    ” Володар бліх ” (Meister Floh) – роман німецького письменника Е. Т. А. Гофмана. Написаний в 1821-1822. Останній великий твір письменника.

    “Володар бліх” Гофман скорочено

    Дія роману відбувається у Франкфурті-на-Майні. Кожен герой роману має свого окультного двійника. У повсякденному житті це служиві і ремісничі люди, комівояжери або вчені, а в містичному плані – це маги і генії, персоніфікації таємничих сил природи, рослин, мінералів і тому подібного.

    Головний персонаж – це дивак Перегрінус Тис, який живе усамітнено і цурається жінок. У різдвяну ніч він влаштовує сам собі свято, немов уявляючи себе маленьким хлопчиком, накупив масу солодощів та іграшок, які потім роздасть дітям бідняків. В ту ж ніч він зустрічає таємничу незнайомку, яка зізнається йому в любові і вимагає повернути їй таємничого в’язня, який нібито врятувався у Тиса. Виявляється, що сам того не знаючи, Тис дав притулок володарю бліх, який до цього був бранцем містичного двійника голландського натуровипробувувача Левенгука. Незнайомка, що представляється як Дертьє Ельвердінк, є в окультному плані принцесою Гамагея, підступно вбитою принцом п’явок і врятованою спільними зусиллями повелителя бліх, професора ван Левенгука, генія Тетела і Будяка Цехеріта. Кожен з цих персонажів претендує на володіння прекрасною принцесою. В сучасності кожен з учасників цієї колізії бере участь як людина зі світу буденності.

    В результаті численних пригод Перегрінус Тис знаходить знання про себе самого як містичного короля Секакіса, що володіє могутнім талісманом. Він знаходить і своє особисте щастя з дівчиною з бідної сім’ї чесного палітурника, якому він допомагав довгий час, даруючи його дітям розкішні подарунки на свята. А його друг Пепуш, або ж Будяк Цегеріт, одружується на прекрасній Гамагеї, і в ту ж ніч вони перетворюються в чортополох і тюльпан, ніжно обнявши один одного.

  • “Пригоди клерка” скорочено

    ” Пригоди клерка ” – твір із серії ” Спогади Шерлока Холмса ” Артура Конана Дойля.

    “Пригоди клерка” скорочено

    Молодий клерк Холл Пайкрофт консультується у Холмса з приводу підозри до компанії, що запропонувала йому добре оплачувану роботу. Він також розповідає, що нещодавно був звільнений з фондової біржі і певний час не міг знайти роботу, як ось вигідна пропозиція від фірми “Mawson and Williams” у Сіті. Перед роботою до нього підійшов Артур Піннер і просить зустріти його брата, Гаррі Піннера, в Бірмінгемі. Брат Гаррі пропонує підписати документи для подальшої роботи.

    Холмс з Вотсоном приїжджають до Бірмінгему та представляються як люди, які шукають роботу. Вони застають шокованого Піннера, який читав лондонську газети. Він намагався за допомогою повішення закінчити життя самогубством. Доктор Вотсон рятує його від смерті. Як виявилося Піннер один, у нього нема брата, а вся його компанія блеф, яку було засновано для того, щоб отримати підпис молодого клерка, який потім можна використати у шахрайських справах. У газеті детектив знаходить новину, що пограбування вже сталося.