“Авіаційний гурток” С. Васильченко характеристика оповідання
В оповіданні “Авіаційний гурток” на селі біля Києва хлопці під керівництвом учителя намагаються зробити модель моноплана. Цей моноплан – не просто літаючий пристрій. Це немовби символ усього нового, світлого. Дитячі душі рвуться у небо, у світ незліченних можливостей. Дитина неспроможна довго чекати. Вона хоче усе и негайно. Завзято беруться хлопці до роботи, але їх наміри зробити моноплан за один-два дні не справджуються.
З великою повагою змальовано образ учителя Петра Михайловича. Він веде своїх учнів крок за кроком до поставленої мети. У майстерні не тільки роблять модель літака, там загартовується майбутня людина, що повинна вміти не тільки мріяти, але й наполегливо працювати.
Васильченко талановито змальовує романтику наполегливої праці. Ось Андрій, дуже талановитий хлопчик, раптом відмовився працювати, бо над гуртківцями у селі сміються, та й робота затяглася. Ось Петро та Матвій, що вирішують довести справу до кінця, бо інакше вони не зможуть себе поважати.
Невеличкі “лекції” про електрику та майбутнє авіації у наш час здаються трохи наївними. Але треба пам’ятати, що оповідання створене в 1925 році.
Оповідання, звісно, повчальне, але дидактика втілена у яскраві події та характери, тому й сприймається легко.
Вміє декількома штрихами намалювати особу так, що читач відчуває, немовби знає її усе життя. Дуже приваблива мала Марійка, що віддала бусинку зі свого намиста на необхідну деталь для моноплана. Щира душа – Тетяна, мати Петра. Жінка приносить у гурток ряжанку та хліб, розповідає, що вона теж хотіла б полетіти… Але так, щоб повернутися! Це втілення романтичного жіночого характеру, що прагне неба, але й не забуває про землю.
Дід Назар – цей звичайний селюк спочатку відноситься до ідеї літака з недовірою. Але нарешті переконується у тому, що молодь і справді спроможна злетіти в небо.
Вагання – полетить чи не полетить – створюють основну сюжетну лінію оповідання.
Образ заздрісного крамаря Латки посилює драматичність твору. Латка підмовляє і старих, і малих глузувати з авіаційного гуртка, бо, звісно ж, йому “раніше жилося краще”. Але він безсилий проти впевненого кроку прогресу.
Закінчення “Авіаційного гуртка” трохи нагадує сучасну казку. Прилітає до села з Києва товариш Микола, схвалює працю гуртківців та запрошує двох у літак на повітряну прогулянку до Києва.
Тетяна з сином піднімаються у повітря. Казка перетворюється у буття. Навіть діду Назару привозять півпуда солі.
Після цієї подорожі можна повірити в неможливе!
Недарма оповідання закінчується тим, що хлопчик розповідає другові легенду про Ікара, який хотів побачити Сонце.