“Балада про чорну тугу” Лорка аналіз
Вірш “Балада про Чорну тугу” входить до збірки “Циганський романсеро”, й у ньому Лорка також намагався відтворити циганську міфологію, поєднавши її з буденністю. Здатність циган безоглядно віддаватися пристрастям, їхня спорідненість зі стихіями природи, прагнення волі завжди вабили поета. Проте у своїй творчості Лорка ніколи не дублював циганський фольклор. Митець вважав, що поет “повинен писати натяками, повертаючи міфи профілем, ато й виділяючи лише одну їхню рису”.
Центральний образ поезії – туга, самотність. Він персоніфікується із дівчиною, людиною, що страждає, що пережила якесь горе й не може знайти рівновагу, сенс життя.)
“Балада про Чорну тугу” – яскравий зразок “профілю” одного з циганських міфів. Чорна туга – Самотина Горова – образ жінки-циганки, яка втратила кохання. З дитячих років Лорка чув легенду про циганку Соледад Монтойю, котра померла від розлуки як від хвороби. Однак ця легенда під його пером набуває нового значення: Самотина Горова уособлює андалузьку тугу, біль, горе майже на космічному рівні. Вона стає другим “я” ліричного героя, його власним відчуттям самотності і безпритульності. Прагнення показати суб’єктивне “я” крізь призму внутрішніх переживань та емоцій ліричного героя єднає Лорку з поетами-модерністами), а фольклорні традиції допомагають зобразити індивідуальне “я” з деяким надривом і болем.