«Без хліба» аналіз оповідання Бориса Грінченка викладено в цій статті.
«Без хліба» Грінченко аналіз
Оповідання «Без хліба» щире співчуття викликає. Головний герой оповідання, рятуючи близьких людей від неминучої голодної смерті, змушений був красти зерно.
Сім’я Петра — головного героя оповідання — жила в жахливих умовах. Хата була благенька, худоби взагалі не було. А найгірше те, що вже третій тиждень, як закінчилися всі харчі. Не було навіть борошна, щоб спекти перепічки. Матері було нічим годувати дитину, і та заходилася від гіркого плачу. Той дитячий плач Петрові «мов ножем серце краяв». Що робити? Куди податися бідному селянинові? У кого позичити борошна? У сусідів така сама скрута, а багаті не дають, бо Петро вже в них позичав. Поткнувся до старости, щоб той дозволив із гамазеї мішок зерна позичити, та той виявився таким чесним, що хоч зразу на цвинтар іди. Ситуація була безвихідна.
Здається, єдиним просвітком у житті Петра було його кохання до Горпини. Він більш за все цінував їхню подружню злагоду. Коли б не дитина, Петро ніколи й не подумав би про крадіжку. «За віщо ж мусимо з голоду вмирати? Багатії гребтимуть наше добро, а ти з голоду вмирай і дитина нехай вмирає!» Петра охоплює несамовита злість на старосту. Доведений до відчаю, селянин приймає рішення вкрасти трохи зерна.
Петрові поталанило: він здійснив свій небезпечний задум спокійно й без свідків. Хліб удома з’явився, але зіпсувалися стосунки між чоловіком та дружиною. Петрові почало здаватися, що його щастя загинуло, що щастя в них було навіть тоді, коли не було хліба. Селянина мучила совість. З одного боку, він зробився злодієм, а з іншого боку, Петро не мав вибору. Горпина все це теж добре розуміла, але не погоджувалася з вирішенням життєвих проблем таким чином. Жінка мала розвинене почуття людської гідності, хоча й була родом із бідної селянської родини. Горпина каже чоловікові: «Краще б я з голоду вмерла, ніж це сталося».
Автор майстерно зображує душевний стан Петра. Селянин і так не знаходив собі спокою, а тут ще й дружина дорікає. Борис Грінченко пише: «І що більше він думав про це, то все дужче хотілося йому… крикнути: «Це я вкрав!» Петро зізнався односельцям у вимушеному злочині, і з його плеч наче звалився важкий тягар провини. На щастя, сільська громада нічого не заподіяла Петрові, адже «не розумом, а якось серцем почула, як він міг дійти до такого діла». І знову в оселі Петра й Горпини настали злагода та спокій. Горпина вибачила йому ту крадіжку, і подружжя стало жити, як жило раніше.
Майстер художньої прози Борис Грінченко на прикладі Петра, Горпини, сільської громади доводить, що селянин — людина працьовита й порядна. Також автор розуміє, що всі рівні перед законом. Якими б мотивами не виправдовувався злочин, він залишається незаконною справою.