“Біле Ікло” – пригодницька повість Джека Лондона, головним героєм якого є вовк на прізвисько Біле Ікло.
“Біле ікло” аналіз твору
Тема – зображення життя природи, яке є більш досконалим і гармонійним, ніж життя людей
Проблематика – відображення спостережень автора за життям природи; проблема виживання у природі; вияв моральних якостей тварин та людей в екстремальних ситуаціях; відносини між світом людей та світом тварин.
У повісті Джека Лондона “Біле Ікло” розповідається історія про вовка, який бився з собаками на рингу, розважаючи людей. Біле Ікло – а саме так і звали вовка, був відважним і нещадним воїном, сильним, жорстоким і спритним. У нього були великі, міцні і гострі ікла, навички боротьби і виживання. Крім того, він був набагато розумніший за всіх собак.
Білому Іклу не пощастило з господарем. Одного разу зла, жорстока та жадібна людина на прізвисько Красунчик Сміт купив Білого Ікла у Сірого Бобра, для того щоб заробляти на боях тварин. Він дуже погано ставився до свого вовка – бив його, злив, щоб він був ще більш жорстким на рингу. Дуже часто Сміт залишав Білого Ікла без їжі.
Біле Ікло мав свою власну техніку ведення смертельного бою, що допомагало йому швидко розправлятися з суперниками. Він вгризався в горло супротивника, після чого Іклу залишалося тільки відстрибнути сторону – а його ворог падав замертво на рингу.
При цій, здавалося б, зайвої жорстокості Білого Ікла, він викликає у нас тільки співчуття і жалість. Джек Лондон дає зрозуміти, що вовк бився на ринзі не за власним бажанням, його змушував битися злий господар – Красень Сміт. І якщо Ікло не вб’є свого ворога, то йому доведеться самому загинути на рингу.
Одного разу на ринг проти Білого Ікла поставили бульдога – і головний герой повісті не зміг його здолати, бо противник був низьким, і вчепитися йому в горло було неможливо. Завдяки втручанню людини, Біле Ікло залишився живий. І його рятівник викупив його (ось вона – аналогія вовка з рабами) у Красеня Сміта.