“Чигрине, Чигрине” – вірш Тараса Шевченка, написаний 19 лютого 1844 року в Москві. “Чигрине, Чигрине” аналіз вірша викладений в цій статті.
“Чигрине, Чигрине” Шевченко аналіз твору
Жанр “Чигрине, Чигрине” : громадянська лірика
Тема “Чигрине, Чигрине”: Висловлення суму і жалю поетом з приводу знищення Запорозької Січі і втрати могутності Вкраїни; висловлення критики стосовно діяльності Б. Хмельницького, зокрема за необачний Переяславський союз з Московією, який призвів до втрати української державності; глибокі роздуми про минуле й майбутнє рідного краю.
Ідея “Чигрине, Чигрине”: Засудження тих, хто занедбав, зрадив Україну, заклик до боротьби з поневолювачами і гнобителями українців. Звернення до недругів не “сміятися” з України, бо прийде час її могутності й розквіту.
Основна думка: Впевненість у відродженні козацтва, тієї сили, що здатна знищити самодержавство, будь-яку експлуатацію, приниження гідності.
У поезії Т. Шевченко критикує Б. Хмельницького за його легковірність, необачність, політичну недалекоглядність.
Гетьман, на думку поета, не зрадник, але за приєднання України до Росії його осудять нащадки, тож краще б йому було і на світ не народжуватись.
Письменник таврує Хмельницького за необачний Переяславський союз з Московією.
Богдан Хмельницький – син українського шляхтича Михайла, що був урядником у місті Чигирині й недалеко від Чигирина мав невеличкий хутір Суботів.
Ще зовсім молодим Богдан вступив до козацького війська. Вже скоро всі помітили, що з нього буде хоробрий і відважний козак-лицар та розумний керівник.
Як козацький старшина він брав участь у численних битвах з турками, а в битві під Ціцерою (1620 року) боровся поруч зі своїм батьком. Батько загинув у тій битві, а молодий Богдан потрапив у турецьку неволю, де пробув два роки.
Вийшовши з неволі, став сотником Козацького війська, і знали його запорожці як відважного й розумного чоловіка. По невдалому козацькому повстанні в 1638 році Хмельницький жив постійно в Чигирині або в своєму хуторі Суботові, успадкованому від батька.
Гетьман Хмельницький має в українській історії славу, бо він перший рішуче повів козацьке військо до боротьби за волю народу і рідної землі. Про Хмельницького народ склав пісні, з яких багато дотепер збереглося. Його образ прославлений у художніх творах.
Сюжетна лінія вірша: Твір розпочинається риторичним звертанням Чигрине, Чигрине, яке у вірші повторюється тричі й підсилює довірливий тон.
Перша частина – це філософський роздум поета про плинність часу (“Над землею летять літа”), під впливом якого руйнується все: і святая… слава Чигирина, і Дніпро висихає, і розсипаються могили; нащадки забувають про минулу славу своїх предків, яка, “як пилина, лине за вітрячи холодними”, про славу гетьманської столиці Чигирина.
У наступній частині поезії змінений віршовий розмір (чотиристопний ямб, тоді як у першій частині – хорей), це чотири пристрасні риторичні запитання, у яких висловлено розчарування ходом історії не на користь Україні:
За що ж боролись ми з ляхами?
За що ж ми різались з ордами?
За що скородили списами
Московські ребра??
Що ж на пиві уродилось??!
Відповідь – метафорична картина української дійсності:
“Засівал и, І рудою’ поливали…
шаблями скородили”.
А вродила “рута… рута…
Волі нашої отрута”.
У цих рядках засобами іронії та контрасту показано крах ідеї державництва, утрату незалежності.
Шевченко вдається до сильного художнього прийому: уводить у вірш образ гюета-юродивого, який потім з ‘явиться й в інших творах (“І мертвим, і живим…”). Він усе знає, розуміє, оплакує Україну, але люди його не чують:
“А я, юродивий, на твоїх руїнах. Марно сльози трачу”. Митець не може змиритися з тим, що…заснула Вкраїна, Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла…
Поезія пройнята мотивами туги за колишньою козацькою славою, патріотичними ідеями, вірою в кращу долю України.
Поет висловлює надію на те, що він своїм гарячим поетичним словом зможе “викувати до старого плуга новий леміш і чересло”, тобто розбудить громадську думку, спонукає до дії. Йому хочеться, щоб до байдужої, “гнилої” крові влили живу, чисту, святу козацьку, яка розбудить волю. Він сподівається, що все-таки “встане правда на сім світі”.
Стало зрозумілим, що Т. Шевченко визначився у своїй подальшій творчій долі. З цього часу його слово буде прямо служити пробудженню народу. Поет уже не братиме до уваги, чи подобаються його твори цензурі, чи ні – він не звертатиме уваги на неї, писатиме так, ніби тієї цензури і не було. Його поезії не будуть друкувати, але вони йтимуть до народу в багатьох списках.
Історія написання “Чигрине, Чигрине”
Вірш написано під враженням після відвідання гетьманської столиці (у 1648-1676 рр.) міста Чигирина (тепер райцентр Черкаської області), де Тарас Григорович перебував у липні-серпні 1843 р.