Вірш “Чого являєшся мені у сні?” увійшов до славетної збірки “Зів’яле листя”, створеної 1886 року. Покладений на музику композитором К. Данькевичем, він став популярним романсом.
“Чого являєшся мені у сні?” аналіз
Рік написання “Чого являєшся мені у сні”: 1896
Збірка: “Зів’яле листя”
Жанр “Чого являєшся мені у сні”: ліричний вірш
Провідний мотив: нерозділене кохання
Віршовий розмір “Чого являєшся мені у сні”: чотиристопний ямб
Тема “Чого являєшся мені у сні” : відображення внутрішнього світу закоханної людини, ії думок та страждань
Ідея “Чого являєшся мені у сні” – заклик шукати своє кохання та кохати всупереч усім бідам, не дивлячись ні на що.
Художні засоби “Чого являєшся мені у сні”
-У творі використані прости тропи (звичайни та метафорични Епітети : “чудові очі… ясні”; “дно студене”; “зарево червоне”; “довгими ночами”; “щастя молодого”; “дива золотого”.
– Порівняння : “очі…, немов криниці дно студене”; “уста…, мов зарево червоне”; “серце…, неначе перла у болоті”, підкреслює надзвичайну красу дівчини, її байдужо-зневажливе ставлення до почуттів закоханого юнака і його високі душевні поривання.
-Складни тропи – Метафори : “докір займається і…тоне у тьмі”; “ти серце надірвала”; “вирвала ридання голосні”; “свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні”. Вони підсилюються повторами, що увиразнюють душевний біль ліричного героя з приводу неподіленого глибокого почуття.
-Тавтологічні Повторення : “В житті мене ти знать не знаєш, хоч знаєш, добре знаєш, як я люблю тебе без тями, як мучусь Довгими ночами і як літа вже за літами свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні…”, вони надають можливість усвідомити надзвичайність великого і справжнього почуття закоханого, який спочатку ніби протестує проти появи образу його коханої, що являється йому уві сні.
-Риторичні фігури: Риторичне заперечення “О ні!” змінюється на риторичне звертання “Являйся, зіронько, мені!”, що підсилюється риторичним окликом “Хоч в сні!”.
Застосування митцем художніх прийомів – допомагають нам усвідомити глибину почуття ліричного героя, що переповнювали душу закоханого, для якого кохання, як і для самого автора, – це “диво золоте”, “щастя молоде”.
“Чого являєшся мені у сні?” художній аналіз
У вірші “Чого з’являєшся мені?” кохання – це складне культурне явище, з допомогою якого можна більше дізнатися про людину.
Ліричний герой живе у світі, у якому панує реальне, вигадане і неподілене кохання. Він бачить перед собою портрет коханої, таємничий духовний зміст її внутрішнього змісту, ідеал, яким його собі уявляє ліричний герой.
Вірш змальовується крізь призму сну. Ці навіювання виникли через палке кохання ліричного героя до дівчини, яка не має взаємних почуттів, і прагнення знищити у своїй уяві образ коханої
Вірш “Чого являєшся мені у сні?” – це зворушливий монолог, що вражає відображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя. Закоханий юнак, який любить дівчину безнадійно, вона не відповідщає на його кохання. Він намагається вирвати її із серця, бо любов завдає йому страждань.
Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі?
Читаєш вірш і відчуваєш всю силу почуття, глибину страждань цієї зраненої коханням людини. Туга відчувається у сповнених великого душевного болю, в епітетах і порівняннях, використаних у вірші. Вони передають частину образу коханої, її стриманість у ставленні до ліричного героя. Про те, ця любов закоханого не знаходить відгуку в серці дівчини, свідчать у
поезії словами “німі уста”, “криниці дно студене” її прекрасних очей. Однак бажання забути образ милої було миттєвим. Ліричний герой просить, хоч у сні приходити до нього і приносити змученому серцю миті щастя. Так ниє серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в’яне, засихає.
Як яскраво, поетично і разом із тим правдиво зумів передати поет невимовні страждання люблячого серця, гіркоту нерозділеного кохання. Написати так може лише любляча людина, яка все це сама вистраждала.
І це було дійсно так. Франкові “тричі приходила любов”. Ольга Рошкевич – перша і незабутня любов поета, Юзефа Дзвонковська, яка відмовила Франкові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу, Целіна Журовська – “гордая душа”. Не склалося його кохання, і з’явилися ці чудові поетичні рядки.
Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі?
Тільки вміючи так, до самозабуття, до самозречення, кохати, тільки маючи такий могутній, неповторний талант, можна було створити прекрасну пісню великої любові, яка хвилюватиме й захоплюватиме серця людей вічно.
Ми дуже вдячнi нашему улюбленому поетові за його неперевершений твір, у якому він торкається найглибших струн людського серця, возвеличує найприкрасніше з людських почуттів – кохання.