“Чорна рада” – перший в українській літературі історичний роман. Його найбільшу вартість Богдан Лепкий вбачав у тому “смутку-тузі за кращими часами, в тій охоті вискочити з ярма, в тім пориві до героїчних учинків, які будяться в українського читача під впливом „Чорної ради”…”
Тарас Шевченко у своєму листі до Куліша писав:
| “ | Спасибі тобі, Богу милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливо, спасибі тобі за “Чорну раду”. Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що подарував “Чорну раду” по-нашому. Я її прочитав і в “Руській бесіді”, і там вона добра, але по-нашому лучче. | “ |
Михайло Максимович про “Чорну раду” писав:
| “ | Труду г. Кулиша малороссийская литература обязана первым историческим романом, за что и да будет ему навсегда подобающая честь в истории малороссийской литературы! | “ |
Микола Костомаров У своїй статті, в якій дає характеристику героїв та мови роману, пише:
| “ | Язык хроники прост, плавен и благороден | “ |
На думку Миколи Зерова, головної тенденції роману, яку сформулював сам Куліш, – “показать политическое ничтожество Малороссии” – Костомаров не помічає. “Чорна рада”, на його думку, однаково відзначає “и могущество, и слабость духовной жизни народа”. Правда, те саме говорить і Куліш. Згадавши про “политическое ничтожество” старої України, він одночасно заявляє, “что не ничтожный народ присоединился в половине XVII в. к Московскому царству”, що в тому народі були і характери, і почуття власної гідності, і “начала высшей гражданственности”.