Чорнобиль – найстрашніша катастрофа в ядерній енергетиці. Річ навіть не в тому, що в результаті вибуху четвертого реактора радіоактивні осідання випали аж в Швеції. Страшніше виявилися спроби Радянського уряду замовкнути, а потім зменшити масштаби катастрофи.
Перші ознаки чогось страшного, безнадійно невиправного з’явилися в понеділок, о 9 годині ранку 28 квітня 1986 року, коли фахівці атомної електростанції у Форсмарке, що в 60 милях від Стокгольма, звернули увагу на тривожні сигнали, що виникли на примарно-зелених екранах.
Прилади показували рівень радіації, і був він так незвичайно високий, що фахівці прийшли в жах. Перше припущення: витік стався з реактора на їх станції. Але ретельна перевірка устаткування і контролюючих його приладів нічого не виявила. І проте сенсори показували, що рівень радіації в повітрі в чотири рази перевищує гранично допустимі норми.
У терміновому порядку були застосовані лічильники Гейгера для негайної перевірки всіх шестисот робітників. Навіть ці поспішно отримані дані показали, що кожен робітник отримав дозу опромінення вище допустимого рівня.
На території, що оточує станцію, повторилося те ж саме – зразки грунту і рослин містили неймовірно високу кількість радіоактивних часток. Швеція, як і багато інших країн Європи, піддалася нападу мовчазного, невидимого, такого, що не володіє ні кольором, ні запахом вбивці.
За багато годинника до описаних вище подій Леонід Телятников, начальник пожежної частини Чорнобильської атомної станції, відпочивав удома. У нього накопичилося декілька відгулів, і Телятників радів майбутнім вільним дням.
26 квітня в 1.32 ночей раптово задзвонив телефон, і безпристрасний голос чергового повідомив, що на атомній станції стався "інцидент".
Світлою зоряною ніччю Телятників зі своєю командою, що складається з 29 пожежників, помчав на станцію.
Незабаром на горизонті з’явилося яскраве свічення помаранчевого кольору. "Я абсолютно не уявляв собі, що сталося і що нас чекає, – згадував Телятників. – Але коли ми приїхали на станцію, я побачив розвалини, охоплені спалахами вогнів, що нагадують бенгальські. Потім я відмітив голубувате свічення над розвалинами четвертого реактора і плями вогню на довколишніх будівлях. Ця тиша і мерехтливі вогні викликали страшні відчуття".
Захищений лише звичайними чобітьми та пожежною каскою, Телятників зі своїми товаришами протистояв найстрашнішому лиху, що сталося за всю історію експлуатації атомних станцій. Пізніше безприкладної мужності і відваги він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Континент жертв
Ядерний реактор, що частково руйнується, став причиною трагедії, кото-
раю до цих пір приносить смерть, страждання і убогість. Тисячі людей, чиїх імен ми не знаємо, померли від злоякісних пухлин і руйнування кровотворної системи, викликаних ядерним вибухом. В результаті дії радіації на людей і домашніх тварин стали з’являтися кошмарні нащадки – деформовані мутанти. Так, всі газети світу обійшов фотознімок лошати, який народився з п’ятьма ногами. Земля на довгі часи покрилася рубцями, що не гояться, і, можливо, вперше люди задумалися – чи не переважить ще одне таке лихо всю користь, що отримується від ядерної енергії, навіть якщо вона служить мирним цілям?
На той час, коли учені Форсмарка виявили масовану присутність радіації в атмосфері, сильні вітри рознесли її по всій Європі. Легкий дощик, що пролився на солоні болота Бретані, перетворив молоко у вимені корів в токсичну речовину. Рясні дощі, що напоюють вологою горбисту землю Уельсу, зробили ніжну баранину отруєною. Токсичні дощі прошли у Фінляндії, Швеції і в Західній Німеччині.
Шведські учені інформували свій уряд, що, по їх розрахунках, джерело ядерного зараження, що вивергає в піднебіння смертельні дози радіації, знаходиться в Радянському Союзі. Але комуністичні правителі зберігали мовчання.
І лише коли мовчати стало вже неможливо, Кремль нарешті визнав, що стався якийсь інцидент на Чорнобильській АЕС. Стисла заява, що уміщається в декілька рядків, була зачитана у вечірніх новинах з Москви. У нім говорилося: "На Чорнобильській атомній електростанції стався нещасний випадок. Один з реакторів отримав пошкодження. Приймаються заходи з метою усунення наслідків інциденту. Пострадавшим надана необхідна допомога. Створена урядова комісія для розслідування того, що стався". Потім диктор узяв інший листок паперу і почав читати інформацію про Радянський фонд світу. Роз’яснити людям, яке страшне лихо обрушилося на величезні райони України, Білорусії і Росії, ніхто не попрацював.
Західні уряди почали чинити потужний дипломатичний тиск на Радянський Союз, вимагаючи детального пояснення того, що сталося. Але дуже мало було в ту пору людей, хто, подібно Телятникову, вже в ці перші години усвідомив всю жахливість катастрофи. "Як тільки я пройшов через ворота, я відразу зрозумів, що це – не звичайний випадок, – розповідав він. – Чутний був лише шум працюючих машин та тріск вогню. Пожежники знали, що вони повинні робити, і відразу ж приступили до виконання своїх обов’язків. Стрілки приладів, що відзначають рівень радіації, завмерли на максимальній цифрі – їх зашкалило. У свідомості спалахнула думка про сім’ю, але тут же понеслася геть. Ніхто з нас навіть не заїкнувся про загрозу радіації. Більш всього ми страхали те, що ми не зможемо протриматися до прибуття підкріплення. Через годину після виникнення пожежі з даху, розташованого в безпосередній близькості від пошкодженого реактора, була знята група пожежників з симптомами радіаційного опромінення. Коли я підійшов до п’яти своїм парубкам і попросив їх розвідати ситуацію, вони стрімголов кинулися на дах. Сьогодні нікого з них не немає в живих".
В самого Телятникова блювота почалася вже тоді, коли він гасив полум’я. Потім, як і тисячі інших, відважний пожежник довго і мужньо бився з важкою хворобою, і це битву, до глибокого жалю, програв…
Розжарена дочиста графітова серцевина реактора викидала в атмосферу мільйони кубічних метрів радіоактивних газів.
Через сорок вісім годинників після того, як радіоактивна тривога прозвучала у Форсмарке, на столі президента США Рональда Рейгана лежали знімки, зроблені штучним супутником ЦРУ з висоти чотирьохсот миль. На них було змальовано непроглядне пекло, про яке умовчували поставлені в безглузде положення партійними заборонами радянські фахівці.
Науковий радник шведського посольства в Москві, озброївшись інформацією з Форсмарка, в перші ж години після катастрофи вступив в контакт з
офіційними особами, відповідальними за проведення радянської ядерної програми. Але отримав коротку відповідь, що вони не мають в своєму розпорядженні відповідної інформації.
Декілька днів опісля, поставивши завдання скоректувати позицію уряду по відношенню до чорнобильської катастрофи і заспокоїти світову громадськість, зробив заяву радянський політик Борис Єльцин, що набирає очки. Він сказав: "Все це дуже серйозно. Причина, вочевидь, полягає в помилці людини. Ми приймаємо всі заходи для того, щоб подібне не здійснилося знову".
Із зони радіусом в тридцять кілометрів від реактора, що вибухнув, була вироблена повна евакуація. Мешкання в ній заборонене. Худоба, питна вода і рослинність оголошені шкідливими дня здоров’я і непридатними до вживання.
У пеклі
Фахівці з ядерної фізики почали теоретичні дискусії про те, що сталося з чорнобильським реактором, і побудували вірогідний сценарій катастрофи. У реакторі згорають уранові паливні стержні і дають теплоту, за допомогою якої нагрівається вода, перетворюючись на пару. У свою чергу пара подається на турбогенератори, що виробляють електроенергію. У цій системі істотну роль грає охолоджена вода. Вона запобігає перегріву стержнів, які можуть розплавитися або спалахнути, що автоматично перетворить ядро реактора на атомну бомбу.
Було схоже, що циркуляційна система водопостачання, що забезпечує охолоджування реактора, дала збій. В результаті температура в реакторі різко піднялася. Уранові стержні почали плавитися і виділяти радіоактивну пару, яка вступила в реакцію з цирконієвою оболонкою стержнів, виділяючи вибухонебезпечний водень.
Радянські офіційні особи явно не хотіли звертатися за іноземною допомогою. Прагнучи ввести в оману світову громадську думку, вони стверджували, що нічого страшного не сталося. Але все таки науковий співробітник радянського посольства в Бонні відвідав міністерство ядерної енергетики Західної Німеччини і запитав інформацію про боротьбу з пожежею на графітовій серцевині реактора. З аналогічним запитом того ж дня дипломати звернулися до шведських властей, а відомий каліфорнійський експерт доктор Роберт Гейл був запрошений в Радянський Союз, аби надати жертвам Чорнобиля медичну допомогу.
Москва намагалася утримати полум’я за допомогою армії робітників і солдатів – сьогодні більшість з них в могилі, а ті, що живуть продовжують страждати від наслідків тривалого масованого радіаційного опромінення.
Все ще попереду…
До кінця тижня пожежа була ліквідована, але в навколишній світ вирвалася величезна, незліченна кількість радіації, накривши отруйною ковдрою Європу і західну частину Радянського Союзу. У районах, прилеглих до станції, вже через деякий час люду почали вмирати від кровоизлияний і апоплексичних ударів. Їх можна вважати по-своєму щасливими – повільне, болісне вмирання, мертвонароджені діти-мутанти, діти, що хворіють на рак, – все ще було попереду.
Прагнучи позбавитися від радіоактивних осколків, біля АЕС викопали величезний рів і заповнили його роздробленими залишками реактора, зігнутим металом, шматками бетонних стенів і захисним одягом робітників, в якому вони усували наслідки катастрофи. Протягом подальших шести тижнів на реактор, намертво запечатавши його, і в тунель під реактор були укладені сотні тисяч кубометрів бетону.
У міру того як проводилися рятувальні роботи, президент Рейган виражав всю більшу незадоволеність політикою Москви. У своїй суботній промові по національному радіо він сказав: "Поради повинні дати світу повний звіт про те, що сталося в Чорнобилі, що відбувається тепер і що повинне чекати світову спільноту в найближчому майбутньому".
Учені-ядерники оголосили реактори на інших радянських атомних електростанціях, застарілими. Найбільш волаючим фактом, констатували експерти, є те, що росіяни нехтували безпекою і не побудували над реактором захисний бетонний ковпак, який міг би затримати пожежу і подальше поширення радіації.
Після декількох років бюрократичної тяганини почалася публікація статистичних матеріалів. Вона безрадісна і свідчить про зростання онкологічних захворювань і захворювань крові не лише в тридцятикілометровій зоні, але і за її межами.
Доктор Гейл, що проводив медичну експертизу, передбачав, що в подальші десять років лавина онкологічних захворювань, викликаних випаданням радіоактивних осадів Чорнобиля, наростатиме. Лише у Мінську за п’ять років після катастрофи кількість хворих лейкемією збільшилася в два рази.
Глибока економічна криза, що уразила Росію, Україну і Білорусію після розпаду СРСР, привела до того, що лише частина цих хворих отримає необхідне лікування.
Спадщина
Найстійкіша спадщина Чорнобиля – не отруєні радіонуклідами на довгі роки поля і лісу, покинуті села, знедолені люди, що позбулися рідних вогнищ. Це – недовір’я, яке випробували жителі колишнього Радянського Союзу до своїх керівників вищого рангу: ніхто з них так і не був покараний за заховання від народу інформації про катастрофу. І, звичайно ж, це страх знову бути обдуреними.
За трагедію, що сталася, як завжди, розплатилися "стрілочники". "Козлами відпущення" стали колишній директор станції Віктор Брюханов і головний інженер Анатолій Дятлів: коли відмовила система охолоджування і реактор вибухнув, обоє солодко спали в своїх ліжках.
Двоє інших керівників рангом нижче отримали по три роки тюремного висновку, а ще двоє були засуджені умовно.
Безумна екскурсія
Як жахлива післямова до чорнобильської трагедії нинішні київські власті пропонують організувати для тих, що бажають туристичні маршрути на зруйнований атомний реактор. Місцеві керівники з туристичних бюро, що випробовують постійний валютний голод, сподіваючись заманити туристів із західних країн в мертву зону, пропонують:
похолодати від жаху, пройдя по мертвих вулицях міста-примари Пріпяті, покинутої його жителями;
застигнути в благоговійному мовчанні біля саркофага розплавленого реактора;
випробувати шок побачивши сільськогосподарських тварин, що народилися із страхітливими відхиленнями в результаті дії радіації на генетичний код.
Частина туру вартістю до 200 фунтів стерлінгів за один день включає відвідини сіл, в які господарі повернулися, не дивлячись на заборону властей і реальну загрозу своєму життю і життю своїх дітей.
Втративши місто енергетиків Пріпять, що виявився в епіцентрі катастрофи на Чорнобильській АЕС, власті України вимушені були побудувати для сотень
робітників і інженерів, обслуговуючих два працюючі блоки, невелике містечко Славутач. Містечко зручне, зелене, добре сплановане. Улюблений жарт жителів Славутича: "Життя прекрасне, але вже дуже коротка!" Гіркий жарт…
Побоюючись повторення трагедії, люди у всьому світі вимагають закрити працюючі блоки Чорнобильської АЕС. Але Україні, що задихається в лещатах кризи, важко, а вірніше, просто неможливо відмовитися від мільярдів кіловат дешевої електроенергії. Аби зупинити всі реактори Чорнобиля, аби навіки забезпечити людство від можливості повторення катастрофи в ще більших масштабах, Україні потрібна допомога, і чимала, всієї світової спільноти. Схоже, що розвинені в економічних відносинах країни готові її надати. Але доки вони не квапляться. Реактори не заглушені. Небезпека апокаліпсису продовжує існувати. Відвернути її – святий борг нинішніх поколінь перед майбутніми, перед завтрашнім днем людства.