10 цікавих фактів і міфів про японську мову
Міф №1 . Навіть у наше століття високорозвинених технологій, деякі люди асоціюють Корею, Китай і Японію лише з країнами-виробниками їхніх телевізорів, продовжуючи вважати, що китайська, корейська та японська мови дуже схожі, як втім, і культура, і менталітет жителів цих азіатських держав. З огляду на те, що Японія довгий час залишалася закритою державою, недостатня інформованість наших громадян цілком зрозуміла. Але наше завдання полягає саме в тому, щоб по можливості розвінчати міфи і затвердити маловідомі факти. Отже, японська мова стоїть відокремлено, бо лінгвісти досі ламають голову над проблемою її приналежності до будь-якої мовної сім’ї. Наявно безліч теорій, згідно з якими, вона могла зрости на загальному грунті з корейською. У той час вона має деяку схожість з австронезійскими мовами і навіть (!) З турецькою. Простіше кажучи, хочете унікальності – вам дійсно сюди. Що стосується схожості з китайською мовою, то спробувавши почути китайську та японську мови хоча б пару-трійку хвилин, різницю ви відчуєте моментально. Приблизно як між англійською та німецькою.
Міф №2. “Японська мова – дуже складна, вивчити її – завдання не з легких”. Як і будь-яка інша мова, японська вимагає зусиль і часу, тому все залежить від вашої мотивації і бажання. Японська, на щастя для вітчизняних студентів, не має тонів, як наприклад китайська. Отже, якщо ви здатні вимовити українські слова “хата” або “яма”, то, як мінімум, два японських слова ви вже знаєте: японське слово “хата” перекладається як “прапор”, а слово “яма” досить іронічно з нашої точки зору означає “гора”.
Міф № 3. “Японці пишуть виключно ієрогліфами”. Цей міф розвіяти дуже просто, японці дійсно пишуть ієрогліфами, причому запозиченими у китайців багато століть тому, але також активно використовують два алфавіту під назвою “хірагана” і “катакана”. Втім, не сподівайтеся, що тут все так просто. Японці використовують так звану складову систему письма, в якій кожен знак може означати окремий звук, як у випадку з голосними: А, І, У, Е, О, або цілий склад, наприклад: КА, МЕ, ТО, РУ, СА. Тепер саме час задатися питанням, чому алфавітів цілих два. Насправді, відповідь до непристойності проста – хірагана використовується для запису споконвічно японських слів і китайських запозичень, що давно прижилися, а катакана існує для слів, що прийшли з європейських мов, яких, до речі, теж немало. Катакана також допомагає записати складні і незвичні японському погляду і слуху прізвища і імена іноземців.
Міф № 4. “Японці пишуть тільки вертикально”. Японська традиція і справді передбачає вертикальний лист, до того ж ще і справа наліво. Але, мабуть під впливом європейців, японці навчилися писати і в рядок в звичному для нас напрямі: зліва направо. Але якщо ви плануєте вивчати японську, будьте готові до читання вертикальних текстів і всякий раз переконуйтеся, що читаєте з початку, а не з кінця.
Міф № 5. “Японці могли б відмовитися від ієрогліфів і спростити цим життя іноземцям”. Іноді самі японці утрудняються пригадати той чи інший ієрогліф, і в цьому немає нічого страшного, адже людина – не машина і утримати все в пам’яті при всьому бажанні просто не в змозі. Тоді напрошується питання: “Чого ради вони мучать себе і всіх бажаючих вивчити японську мову Ієрогліфікою?”. Відповідь стає очевидною, якщо поглянути на текст, записаний виключно каною без ієрогліфів:
? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?. ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?.
Розібратися, де кінець одного і початок наступного слова, вельми непросто, чи не так? А все тому, що японська писемність не передбачає прогалин, та й коми тут скоріше авторські та контекстуальні знаки. Роль же ієрогліфів полягає в тому, щоб допомогти виділити слова з записаного злито текстового масиву. Отже, переписавши вище подані приклади, використовуючи ієрогліфи, можна отримати абсолютно іншу картину:
? ? ?? ? ? ?. ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?.
Звичайно ж, на погляд людини, далекої від східних мов, ніщо істотних змін не зазнало, але ті, хто трохи знайомий зі специфікою мови, безсумнівно, змогли оцінити ієрогліфіку по достоїнству.
Факт №1. “У японській мові немає багатьох звуків”. Як не дивно це чути, але японська мова дуже бідна фонетично. Наприклад, ряд звичних для нас звуків таких як “л”, “ж”, “з”, “в” відсутня за визначенням. Отже, якщо ваше ім’я, наприклад, Женя або Олена – то будьте готові почути від японців невпевнене “Дженя” і “Ерена” відповідно.
Факт №2. “Знання англійської мови може допомогти освоїти японський”. Досить несподівано, але факти – річ уперта. Приміром, спробуйте-но вгадати, що означають такі слова: “petto”, “naifu”, “hoteru”, “basu”. Не забувайте, що вимова англійських слів трохи спотворюється з причини відсутності деяких звуків і наявності складової системи замість алфавіту. Отже, барабанний дріб і відповіді готові: petto – pet (з англ. “домашній улюбленець”), naifu – knife (з англ. “ніж”), hoteru – hotel (з англ. “готель”), basu – bus (з англ. “автобус”). Англійських запозичень в японській мові надзвичайно багато, особливо у сфері реклами і молодіжному середовищу, вокабуляр яких іноді складається чи не наполовину з таких слів.
Факт №3 . “Гоноративні форми японської мови – ще одна головоломка для іноземців”. Ще не моторошно? Тоді йдемо далі. Ці самі “гоноративні” форми – не що інше, як спеціальні слова і граматичні конструкції особливої міри ввічливості. Японія завжди була і залишається країною, де існує чітка і сувора ієрархія в суспільстві, тому свою пошану старшому за статусом, віком і положенням в суспільстві прийнято виражати не тільки своїми діями, але і мовою. Приміром, в японській мові дієслово “пити” існує як мінімум в трьох варіантах: “ному” “ітадаку”, “мешіагару”, перший – нейтрально-ввічливий варіант, другий – використовується людьми нижче за статусом щодо себе з метою звеличити співрозмовника, останній – навпаки застосуємо до осіб, які займають високий щабель в суспільній ієрархії, і підкреслює повагу до них.
Факт №4. “Ввічливість японців не знає меж”. Отже, в продовження теми про ввічливість японців, саме час згадати відмінності в назвах родичів. Приміром, свого батька носії мови можуть називати “чичи”, коли ж згадують батька свого співрозмовника, то використовують тільки слово “ото: сан. У японській мові існує багато назв одного і того ж родича, і все тому, що бажання бути ввічливим у японців понад усе. Так, свою сім’ю вони називають “кадзоку”, а сім’ю співрозмовника “гокадзоку”, де “го” – приставка ввічливості.
Факт №5. “Ієрогліфи потрібно не малювати, а писати”. Існує помилкове уявлення про ієрогліфи, а саме тенденція асоціювати їх з малюнками. Ієрогліфи – це знаки, які несуть в собі певну інформацію, а не просто набір “паличок і завитків”. Кожен ієрогліф має свій ключ, тобто елемент за яким його можна відшукати в словнику. Завдяки наявності ієрогліфів з однаковими ключами, їх запам’ятовування значно спрощується. Наприклад, в парах ієрогліфів? ? і? ? не складе труднощів помітити подібні графічні елементи. Практика – це єдиний спосіб “подружитися” з ієрогліфами.