Цитати “Тигролови”

Шістдесят суглобів у дракона – то шістдесят рудих домовин, і в кожній з них повно проглинених жертв, повно живих мертвяків. Крізь загратовані діри дивилися тоскно грона мерехтливих очей, – дивились крізь темряву десь на утрачений світ, десь туди, де лишилась країна, осяяна сонцем, де лишилась Вітчизна, озвучена сміхом дитинства і юності рано одтятої, де лишилася мати… родина… дружина… Мерехтіли грона очей і летіли десь у темряву чорну, у прірву. Ними натоптане черево вщерть у дракона. І тягне їх циклопічний “Й. С.”, і підпихає їх демон “Ф. Д.”.

Але ніхто не пустив і пари з вуст. Є така солідарність, є такий закон неписаний, є така арештантська мораль, що подібної до неї більше немає у світі, – мораль упосліджених, святиня арештантської дружби.

Взагалі, як правило, немає на світі собаки, щоб від одного духу тигрячого не кидався зі скавулінням під ноги людини, від жаху.

У цьому світі ніхто, крім людей, не вмів брехати: білка, кущ, собака – кожен був собою й нічим іншим бути не знав.

З божевільні-бо є лише один вихід – у могилу.

Бог не без милості, козак не без щастя

І на печі від долі не втечеш.

Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи!

В сміливих щастя завжди є!..

Біля крайнього столика при вікні сидить бравий майор – чорнобривий, з м’ясистим носом, віком понад тридцять літ,- майор ОГПУ-НКВД. Зсунув синій кашкет на потилицю, розстебнув комір і попиває червоне бордо, тримає склянку біля уст, а очі втопив у газету, поставивши її сторч. Смокче бордо і читає-смокче “Правду”, студіює промову вождя, виголошену на черговому з’їзді ВКП(б). Іноді виймає олівець і щось підкреслює, посміхається – захоплено, потім глибокодумно морщить брови, сьорбає бордо і пасе далі вугляними очима по шпальтах газети. Майор виглядає, як саме втілення могутності, сили і гонору своєї “пролетарської” держави. В цілім експресі не тримається ніхто так гідно, так незалежно і гордовито, ба навіть трохи презирливо, з таємничою міною і незрівняним почуттям вищості.

Я тебе переслідуватиму все твоє життя. І всі ми, що тут пройшли… Ми тебе переслідуватимемо все життя і проводжатимемо тебе до могили, – тисячі нас замучених, закатованих… – Григорій Многогрішний до майора Медвина

“Григорій вголос промовив:

“- Так… Ну, все, таваріщ слєдоватєль! Все! – І важко задихав.- Кінчаю слідство…- І підніс голос, повільно, грізно: – Тут… я тобі… й рев, тут я тобі й трибунал!” – Підкинув гвинтівку і вистрелив.
Другий кинувся тікати до лісу, потім обернувся і вистрілив із пістолета.” Довелося Григорієві його застрелити. “Потім він написав на снігу: “Судив і присуд виконав я – Григорій Многогрішний. А за що – цей пес сам знає”. Зробив це, щоб нікому не довелося відповідати за вчинене ним. “