Цитатна Характеристика Остапа Мандрики Розкриває його риси характеру, волелюбність, мужність, ненависть до панів.
Цитатна характеристика Остапа «Дорогою ціною»
«…Його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю».
«Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…»
«Не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду, де воля, де інші люди…»
«Се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. Але за хвилину віконце згасло, і Остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. Остап непомітно для себе зітхнув…»
«Дивне почуття охопило Остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепехнуло його істоту. В один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки».
«Та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його, що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,- хіба ж вони не стали такою худобою? Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати Остапа за сміливе слово».
«Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал».
«І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…»
«Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»
«Остап теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію».
Остап про Соломію: «Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не пожалкувала кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш».
«Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…»
Остап є уособленням образу непримиренного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити навіть найвищу ціну — життя.
На початку повісті ми бачимо молодого парубка, котрий дуже любить свою землю: «Ко-жен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — усе це було йому знайоме, промовляло до йо-го».
Вольнолюбивий характер Остапа сформувався завдяки дідовим розповідям про козацьку вольницю. Життя в неволі змушувало його душу бунтувати проти наруги над людьми. Остап сам постраждав від свавілля: пан позбавив його коханої жінки, віддавши її заміж за нелюба, знущався з його діда. Рішення тікати з рідної землі виникло в юнака після погрози пана віддати його в рекрути, із живого шкуру зідрати.
Це рішення було для Остапа дуже важким, адже залишав він найближчих людей — діда та кохану Соломію. Вони зустрінуться із Соломією після того, як та теж вирушить у далеку путь на пошуки волі.
Остап розумів, що шлях до волі буде тернистим, але заради досягнення мети ладен був пройти крізь пекло. Так і сталося: поранення після переправи через Дунай, двобій із голодним вовком, взяття у полон турецькими жовнірами, смерть Соломії…
Він скоротав свій вік на самоті, переможений, але не скорений, маючи єдине бажання — «злучитися» зі своєю половиною, яка чекала його на дні Дунаю.
Таку дорогу ціну довелося заплатити Остапу за свободу.