“Декадент” аналіз вірша
Вірш ” Декадент ” І. Франко присвятив В. Щуратові.
Рік написання – 1896. Поезія входить до циклу “Поклони”.
Вид лірики: громадянсько-публіцистична лірика.
Жанр : ліричний вірш.
Віршований розмір : п’ятистопний ямб.
Ідея вірша ” Декадент “- засвідчити, що поет завжди залишався самим собою, людиною, яка радіє і сумує, страждає і насолоджується життям, ненавидить і любить, але ніколи не відмовляється від життєвих принад і відповідальності перед своїм народом, не зраджує своїх принципів громадянина, патріота, борця за народне щастя.
Провідний мотив. Після виходу збірки “Зів’яле листя” дехто з літературних критиків звинуватив Франка У декадентстві. Особливо вороже до Івана Яковича ставився критик Щурат, з яким поет був у товариських стосунках. Ярлик “декадент” образив І. Франка до глибини душі. Вірш “Декадент” – це достойна відповідь генія на облудні звинувачення людей, які не здатні були зрозуміти величі Поета з великої літери.
Композиція твору. Твір починається риторичним питанням і риторичним окликом: “Я декадент? Се новина для мене!” Далі поет аргументовано доводить, що він ніякий не декадент, адже не відмовляється від принад життя, не уникає ні болю, ні жалю, ні труднощів. Франко наголошує на тому, що він “син народа”, “мужик, пролог, не епілог”. Вірш завершується емоційно наснаженими рядками про завдання, які поет ставить перед собою, і знову ж риторичним питанням, що звучить натхненно й саркастично: “Який же я у біса декадент?”
Образи твору. У вірші “Декадент” І. Франко заперечує звинувачення в тому, що він нібито є декадентом. Ліричний герой твору – це образ справжнього поета, життєвим і творчим завданням якого є служіння своєму народу. Він далекий від песимізму й нігілізму декадентства. Поет доводить, що Його душа і твори завжди сповнені оптимізму, а сам він ніколи не впадає у відчай, гордо тримає голову перед життєвими труднощами.
“Декадент” художні засоби
Метафори : “ні шуму в власних слухати вухах”, “катар кишок до мене не прилип”, народ “був запертий в льох”, “для бійки маю бук”, “дуріє з жиру”; знижену лексику: “гірке й квасне ковтаю”, “оскомини хронічної не маю”, “позіваю”, “не паразит”, “дуріє з жиру”;
Риторичні питання та риторичні вигуки : “Я декадент?”, “Який я декадент?”.
“Декадент” ідейно-художній аналіз
Іван Франко в поезії викрив і різко засудив антинародний зміст занепадницької літератури та виклав свої погляди на роль і завдання поета в суспільстві.
У вірші змальований образ справжнього поета, життєвим і творчим завданням якого є служіння своєму народові. Ліричний герой дуже далекий від буржуазного песимізму й нігілізму декадентства. Його душа, вірші завжди сповнені оптимізму, бо в найтяжчі для себе і для народу часи поет не впадає в розпач, гордо тримає голову перед гнобителями українського народу.
Якщо декадент завжди оспівує минуле, живе минулим, то справжній народний поет разом із народом дивиться в майбутнє, невтомно працює для нього.
Поет часто звертається до поетичних метафор, за допомогою яких показує незламність своєї волі до боротьби та іронічно висміює декадентство: “Хоч часто я гірке й квасне ковтаю… та ще ж оскомини хронічної не маю”, “Я з п’ющими за пліт не виливаю” та ін.
Вірш написано гостропубліцистичним стилем. Багаті рядки поезії на риторичні запитання, емоційно-напружені перелічування, навмисне вживання заниженої лексики.
Проти декадентства виступив І. Франко і в літературно-критичних статтях, зокрема в статті “З чужих літератур”, опублікованій у ЛНВ за 1898 р. Він писав, що для декадентів “нема вищої студії над власне “я”, немає законів понад власний темперамент, нема естетики понад власну хвилеву вподобу, немає моралі понад власні нічим не зв’язані пориви”.