“Дон Кіхот” характеристика головного героя роману Сервантеса наведена в цій статті.
“Дон Кіхот” образ головного героя
Ім’я: Бідний ідальго Алонсо Кіхано → мандрівний рицар Дон Кіхот із Ламанчі (щоб уславити свою батьківщину)→ Рицар Сумного Образу → Рицар Левів.
Опис Дон Кіхота – “Літ нашому гідальгові до п’ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий…”
Захоплення. Полюванням, але “водно читав рицарські романи з таким запалом і захватом, що майже зовсім занедбав не лише полювання, а усяке господарство”. Він навіть збожеволів через них, і, вірячи у правдивість описаного, вирішив стати мандрівним лицарем.
Мета мандрівок Дон Кіхота. “Поборювати всілякого роду кривди, наражатися на різні біди й небезпеки, щоб, перебувши їх і подолавши, окрити ймення своє безсмертною славою”. Подорож не можна було відкладати, “бо від того світові неабияка могла вчинитися шкода: скільки ще в ньому треба знищити, скільки беззаконня скасувати, скільки сваволі впинити, скільки помилок виправити, скільки повинностей виконати” (розд. II, ч. І).)
Збруя. “Поперед усього вичистив прапрадідну збрую, що вже бозна-відколи занедбана в кутку валялася і добре іржею та цвілизною взялася”. “Вирізав з картону такий ніби начілок, примостив до шишака – от тобі і шолом зуповний. …рубонув раз і вдруге, то одним махом знівечив усе, над чим цілий тиждень морочився”.
Кінь. “Тоді огледів свою шкапу і, хоч вона в нього була…сама шкіра та кості, визнав, що ні Александрів Буцефал, ані Сідів Баб’єка його коневі не рівня… І назвав нарешті Росинантом, себто Перешкапою. Се ім’я здалось йому благородним і милозвучним, а до того ще й промовистим: бувши передніше шкапою, перетворився б то його кінь у найпершого румака на світі”.
Дама серця. “Проста дівчина з сусіднього села, хороша на вроду, що він у неї був деякий час закоханий, хоч вона, здається, про те не знала і не дбала. Звали її Альдонса Лоренсо… Він назвав її Дульсінею Тобоською (бо родом була з Тобоса). Це ім’я здавалось йому доброзвучним, витворним і значливим, до пари тим, що він приклав уже собі й коневі своєму”.
Зброєносець – Санчо Панса (Панса – черево). “Був то чоловік добрий, хоча добра мав, сердега, не гурт, але, як то кажуть, без олії в голові… покинув жінку і дітей і став до сусіда свого за джуру”.
Дон Кіхот – це мрійник-ідеаліст: людина зі шляхетними намірами, котра не може втілити в реальне життя, бо не знає, як це зробити. В образі Дон Кіхота узагальнено характерні риси людської природи, які проявляються в різні часи, в різних країнах. Сервантес створив образ глибокого загальнолюдського змісту, що виходить ‘за межі своєї епохи. Дон Кіхот є символом певних властивостей людського духу, тому й став “вічним образом”. Його “вічність” зумовлена тим, що риси літературного характеру Дон Кіхота притаманні людям різних епох.