“Дорогою ціною” – повість М. Коцюбинського. Дія відбувається у 1834–1836 роках, коли вже була ліквідована Задунайська Січ і в Україні існувала панщина.
“Дорогою ціною” історія написання
Повість писалася упродовж 1899–1901 Рр. автор кілька разів переробляв її. Задумавши поважну повість, він змушений був частково обмежитися компромісом. Письменник переконався, що для епічного розмаху бракує сил його молодому талантові. Тому-то варіант, підготовлений до друку в листопаді 1901 р. та опублікований 1902 р. на сторінках “Киевской старины”, залишився нормативним, попри факт, що не все в ньому подобалося авторові.
Історичний матеріал, що зумовив написання твору “Дорогою ціною”.
Одним із секретів твору є його час. Час незвичайний. Події укладаються в невеличкі межі кількох тижнів, але за своїм змістом твір охоплює великий історичний відрізок – близько двох століть. Відкриваючи кожну нову часову площину, відображену у творі, читач усе глибше проникає в історію українського народ, її славетні й трагічні сторінки. Твір “Дорогою ціною” написаний у 1901 р. і надрукований у 1902 р.
Тому не випадково М. Коцюбинський з першого ж речення (“Діялося се в тридцятих роках минулого століття”) настроює читача на те, що розповідь ітиме про минувшину. Часова проекція спрямовує погляд в історію, її далеке й незриме, як перспектива на картині художника.
Що ж вимальовується на цьому живописному полотні? Початок ХІХ ст. позначений небувалим зростанням антикріпосницької, антифеодальної боротьби. Кріпаки і селяни, які віками страждали від надзвичайних економічних і політичних утисків, починають піднімати голову, протестуючи проти існуючих умов життя. Антикріпосницькі протести селян виявлялися в різних формах. Кріпаки спалювали садиби панів, псували знаряддя праці, вбивали панів, їх управителів, відмовлялися відробляти панові, навіть виступали із зброєю проти царських військ. Це був час Устима Кармалюка. Це була велика битва, що наближувала скасування кріпацтва, що й сталося в 1861 р.
Однією з форм протесту проти кріпаччини була втеча від свого пана. На початку ХІХ ст. це явище набуло масового характеру. Так, тільки в Київській губернії на березень 1816 р. налічувалось 25 тисяч селян-утікачів, які ховалися на території Донського та Чорноморського війська. В результаті таких утеч у деяких селах кількість кріпаків зменшилась удвічі, а то й більше. Царський уряд вживав усіх заходів для розшуку втікачів і жорстоко карав їх. Упійманим бунтівникам призначали від 1000 до 12000 ударів шпіцрутенами. Більшість не витримувала і гинула. А того хто вижив, міг чекати ще й Сибір. Тільки в 1822–1833 рр. за втечу було заарештовано і вислано в Сибір 12428 чоловік. Саме про такі події і розповідає М. Коцюбинський у творі “Дорогою ціною”, отже, вони мають історичний грунт.
Є у творі ще одна часова площина. І про неї письменник також говорить у вступній частині: “Ще недавно, вмившись в Умані власною кров’ю і накидавши в Кодні стіжок гайдамацьких голів, пан смакував перемогу, пильно обороняючи свої права на живий робочий інвентар – хлопа”. Мова йде, безперечно, про героїчну сторінку визвольної боротьби українського народу – Коліївщину.
У 70-х рр. XVIII ст. значна частина України перебувала під владою Речі Посполитої. Кордон Польщі доходив до Києва. Невдоволене подвійним – національним і соціальним – гнітом селянство піднімалося на повстання і виступало проти польсько-шляхетського уряду. В 1768 р. польський сейм, наляканий розмахом народної боротьби, змушений був прийняти постанову, яка забороняла поміщикам страчувати селян. Найбільш реакційна частина польських магнатів і шляхти була незадоволена змінами, що поліпшували становище некатолицького населення: 29 лютого 1763 р. в м. Барі на Поділлі магнати і шляхтичі створили конфедерацію – військове і політичне об’єднання, яке повинно було боротися за збереження їхньої необмеженої влади. Конфедерати закликали шляхту інших воєводств на розправу з українським населенням, яке боролося проти феодального і релігійного гніту. Гайдамацький рух, спрямований проти конфедератів, сколихнув майже всю Україну. Протест проти національної і феодальної неволі об’єднував селян у гайдамацькі загони. Повстання гайдамаків, яке налякало і царський уряд, було придушене в 1798 р. У селі Кодня на Волині, про яке згадує М. Коцюбинський у творі, розміщувався спеціальний суд, що засудив на смерть сотні гайдамаків. Згадуючи дитинство, Остап уявляє січових емісарів, що приїжджали до діда вербувати нові гайдамацькі загони. Пам’ять про Коліївщину надихає Остапа і на втечу від пана, і на подолання тих перешкод, які виникають на його шляху.
Чому ж письменник у 1901–1902 рр. звертається до подій столітньої і двохсотлітньої давності? Наближалися грізні роки першої російської революції 1905–1907 рр. Поширювалися селянські повстання за землю, за волю. У вихорі цих історичних подій знов оживали спогади про героїчну минувшину – Коліївщину, гайдамаччину, коли селянам, хоч і ненадовго вдалося здобути собі волю. Дорогою ціною діставалась вона. Саме цією назвою твору М. Коцюбинський наголошує на тому, що боротьба за соціальну справедливість ніколи не була легкою.