Аналіз вірша “Думка” Тараса Шевченка – тема, ідея, художні засоби
“Думка” Тарас Шевченко аналіз
Тема “Думка”: зображення суму, туги козака за рідним краєм, батьком, ненькою старою, молодою дівчиною під час перебування далеко на морі.
Ідея “Думка”: співчуття козаку, який повсякчас сумує за милою країною (“думав доля зустрінеться, а спіткалося горе”).
Основна думка: наймилішим для кожної людини є те місце, де вона народилася, живе, – батьківська хата, люди, природа, і коли втрачається це все, то відчуваєш себе нещасним, самотнім.
Художні засоби “Думка”
– епітети: “синє море”, “серце козацьке”; неньку старенькую, молоду дівчину, шляхи биті
– метафори: “грає море”, “грає серце”, “думка говорить”, “спіткалося горе”;
– риторичні запитання: “Куди ти йдеш, не спитавшись?”, “На кого покинув?”
Т. Шевченко часто називав свої вірші “думками”. Багато думок у поета, особливо сумних. Він самотній, нерідко закинутий долею далеко від рідної землі. То й добре розуміє почуття козака, що шукає своєї долі по і птах і не знаходить її. Покинув рідних, кохану, а все даремно – чужі люди навкруги, ні з ким поговорити, душу заспокоїти. Та й дуже часто немає вже повороту додому – “шляхи биті заросли тернами”. Недаремно кажуть, що “у чужій сторонці навіть не звідти сходить сонце”.
Історія написання вірша “Думка”
Вірш датується 1838 року орієнтовно на підставі повідомлення Євгена Гребінки в листі до Григорія Квітки-Основ’яненка від 18 листопада 1838 року про передачу Шевченком творів для публікації в альманасі “Ластівка”: “Він мені дав гарних стихів на збірник”
Автограф не відомий. У кінці 1838 року Шевченко передав Євгенові Гребінці текст вірша разом з кількома іншими творами для публікації в альманасі “Ластівка”. За описом Петра Картавова, складальний рукопис “Ластівки” містив писарську копію вірша.
“Думка” (“Тече вода в синє море…”)
Тече вода в синє море,
Та не витікає;
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ за очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
“Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде, –
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити”.
Сидить козак на тім боці, –
Грає синє море.
Думав, доля зустрінеться, –
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
Додому ключами.
Плаче козак – шляхи биті
Заросли тернами.