Манірна мораль вікторіанської епохи ще якось мирилася з витівками принца Уельського, поки він не виходив за допустимі рамки. Але коли він оголосив красуню Лілі Лентрі своєю офіційною коханкою і став відкрито з’являтися з нею в світському суспільстві, вибухнув грандіозний скандал.
Його називали Едуардом велелюбним. Це не найповажніше прізвисько мало непокоїло самого монарха. Ще менше короля хвилювало думку близьких, таких, що намагалися перешкодити його пригодам.
Едуард VII був останнім представником "золотого монархічного століття", що закінчилося разом з першою світовою війною, що назавжди зруйнувала старі засади британського товариства.
Про еру Едуарда згадують як про часи крокету, галасливих балів і грандіозних мисливських забав.
Люди в ті роки стали більш розкутими, поспішно позбавлялися від вікторіанської манірності.
Скандально відома гульвіса, Едуард був схильний до обжерливості і надмірностей. Неприборкані сексуальні потяги наводили його не лише в будуари дружин своїх приятелів, але і в європейські борделі.
Письменник Генрі Джеймс першим охрестив принца Едуардом велелюбним, і Берті, як звали його друзі і близькі, не приховував, а навіть гордився своїми любовними перемогами.
Мати Едуарда королева Вікторія і батько принц Альберт перетворили його дитячі роки на суцільний кошмар. На думку психологів, постійні занудні повчання про те, як повинен поводитися член королівського прізвища, викликали в хлопчику внутрішній протест, який з роками переродився в неприборкану пристрасть до прекрасної статі.
Принц Уельський – таким титулом Едуард володів до вступу на трон – отверг пуританські принципи батьків. Він жив собі на втіху, зневажаючи всі моральні засади.
Його життя протікало в розважальних подорожах після Європи, пишних обідів, безконечних карткових битвах і в розвагах на полюванні. Він захоплювався парусним спортом, обожнював театр і, як стверджують свідки, ніколи не забував про плотські розради.
Він пізнав жінок в дев’ятнадцятирічному віці, під час військової служби в Ірландії. Дружки-офіцери підклали йому в ліжко актрису Неллі Кліфден. З цього дня і почалося веселе і безпутне життя Верти.
Азартні ігри і жінки створювали майбутньому монархові масу проблем і неприємностей.
Двічі країна була свідком його скандальної поведінки на суді – пока лише в ролі свідка. Вперше із-за сварки за картковим столом, в другій – із-за леді Гаррієт Мордаунт, яка заявила, що її син, що народився сліпим, божа кара за її зради мужові, у тому числі і з
принцом Едуардом.
Сам принц запевняв, що ніколи не був її коханцем, але і до цього дня всі вважають, що до багаточисельних гріхів він додав тоді і лжесвідчення.
Лили з острова Джерси
Едуардові виповнилося тридцять шість років, коли його доля перетнулася з долею жінки на ім’я Лілі Лентрі. Він познайомився з нею на вечері у свого лондонського приятеля, неодруженого сера Аллана Янга, і незабаром молоді люди сталі нерозлучні.
Британське товариство було обурене. Принцові, як і іншим аристократам, не заборонялося мати коханку, але було досконале недопустимо з’являтися з цією пані у вищому суспільстві. Зазвичай дозволялося брати коханок лише в приватні клуби і на неофіційні обіди, аби не викликати пересудів.
Виставивши Лілі напоказ, Едуард кинув виклик британському істеблішменту. Протягом десяти років його зв’язок з актрисою шокував Європу і весь аристократичний світ.
Говорять, що в замку Віндзорськом до цих пір йому не можуть пробачити настільки аморального вчинку.
Аби присікти ганебну поведінку сина, батьки наполягли на його браку з данською принцесою Александрой. Але навіть після весілля принц продовжував вести розгульне життя.
У Едуарда не було державних обов’язків – його мати не збиралася залишати трон, – і він все частіше кидався в пучину насолод, ніскільки не стримуючи себе.
Лили для лондонського вищого світу була загадкою. Називаючи себе актрисою, єдина дочка Уїльяма Корбе, що займав в Джерси досить високий духовний пост, втекла з дому в надії знайти свободу, щастя і багатство.
Мабуть, на характер Лілі зробив великий вплив батько. Із-за нескінченних любовних пригод його прозвали на острові "порочним священиком". Забавно, але першим залицяльником його дочки виявився позашлюбний син самого Корбі.
Єдиною мрією Лілі було прагнення позбавитися від смутного, безрадісного життя в рідній домівці і спробувати використовувати для цього свою зовнішність.
А вона дійсно була чарівна. Строгий грецький профіль, величезні виразні очі кольору весняних фіалок, розкішне шовковисте волосся як магніт залучали погляди чоловіків.
Чого коштувала одна лише надоригінальна зачіска Лілі, що відкидала всі канони моди того часу.
Один з письменників сказав про неї: "Лілі ніколи не носила корсетів. Може, тому вона була одночасно схожа на грецьку богиню і на земну селянську дівчину і нагадувала мармурову статуетку".
Юна красуня вийшла заміж за Едуарда Лентрі, сина процвітаючого судновласника з Белфаста, що приїхав на Джерси, аби насолодитися його дивною природою, а заразом і марнотратити батьківські гроші на місцевих красунь. Його полонила краса Лілі, і він запропонував їй руку і серце.
Вона погодилася, і після вінчання молоді виїхали до Англії. Лілі була упевнена, що там її чекають успіх, слава і багатство.
Вона розраховувала блиснути перед вищим світом, з’явившись з мужом на прийомі у відомої в Лондоні леді Себрайт. Але тоді Лілі здалася всім тьмяною провінційною зірочкою. Лише один з гостей леді Себрайт, Френк Майлз, дивлячись на Лілі, зрозумів, що з часом вона зможе багато чого добитися завдяки своїй красі.
Не виключено, що молода жінка незабаром попаде в ряди "профессио-
нальних красунь".
"Професійними красунями" у той час називали пані аристократичного походження, які фотографувалися в пристойних, але досить спокусливих позах. Ці фотографії продавалися потім по всій Британії для розваги простого народу.
Того вечора, коли Лілі була представлена принцові, вона вже входила до числа "професійних красунь".
Знайомство
Під час світської вечері принц нахилився до Лілі і прошепотів, що в житті вона набагато привабливіша, ніж на листівках.
Великий цінитель жіночої краси, він відмітив, що жодне із зображень не передає її "небесні риси". Через тиждень вони стали коханцями. Під час їх першого побачення Едуард вже був батьком трьох дітей. Принц вважав вікторіанські моральні заборони лицемірними, а лицемірів він не виносив, хоча, як це часто трапляється, сам був яскравим їх представником.
Едуард славився люблячим і дбайливим батьком і цим прагнув викупати свою провину перед дружиною. Він не приховував від Александри любовні інтриги з іншими жінками. Вона ж відносилася до мужа поблажливо і дивилася на його пригоди як на витівці безглуздого хлопчиську.
Проте стосунки принца з Лілі зовсім не походили на звичайні Амури з іншими аристократками. Едуард став наполягати на тому, аби їх прийняло суспільство і Лілі стала його "офіційною" коханкою. Він брав її з собою на прилюдні видовища, на скачки. У Борнмуте він влаштував любовне гніздечко, в якому у свій час проводив кожен уїкенд. Одного дня в знаменитому паризькому ресторані "Максим" він при всіх поцілував її в губи. Якщо місіс Лентрі не згадувалася в запрошеннях на бали і прийоми, то Едуард сам вписував в картку її ім’я і завжди брав з собою.
Він навіть представив коханку своїй дружині і королеві-матері в Бекин-гемськом палаці, оскільки їм жахливо захотілося побачити особу, що мала настільки великий вплив на принца.
Разом з Лілі Едуард подорожував по Європі і зупинявся в розкішних апартаментах кращих готелів Парижа і Монте-Карло.
Обдурений дружиною, Едуард Лентрі від приниження і образи загрузнув в безпробудному пияцтві, заліз у величезні борги.
Два роки англійське суспільство з цікавістю чекало, що ж послідує за кожною новою витівкою принца. І діждалося. Одного дня увечері, знаходячись в лондонському особняку Едуарда, Лілі відчула нездужання. Принцеса Александра запросила лікаря, який після огляду повідомив Едуарда і його дружину, що Лілі чекає дитяти.
До цих пір ходять чутки, що дівчинка, яку Лілі таємно народила у Франції і назвала Жанна-Марі, була дочкою Берті.
Проте існувала і інша версія, зараз майже забута. Лили, вступивши в зв’язок з Едуардом, нібито мала і іншого коханця, юного принца Луї Баттенбергського.
У королівській сім’ї вважають, що цілих півтора роки обоє любовної інтриги розвивалися одночасно.
Як би там не було, але Лілі приховувала, що у неї є дочка, і називала дівчинку своєю племінницею, стверджуючи, що це дочка її брата, померлого в Індії.
З ліжка на сцену
Інтерес публіки до Лілі після народження дитяти став згасати. Відповідно до норм того часу, пологами вона дуже розчарувала своїх шанувальників і була вигнана з суспільства "професійних красунь", в ко-
тором довгий час займала одне з головних місць.
Проте театральні критики цей захват не розділяли. Один з відомих оглядачів того часу відзначав: "У неї мало таланту, не більш ніж у хорошого актора-аматора".
А сатиричний журнал "Панч" написав про Лілі так: "Їй, як новачкові, слід спочатку підучитися і освоїти основи акторської майстерності". Але жорсткіше за всіх про цю подію написала "Таймі": "Публіка викинула гроші на вітер".
Проте принц продовжував протегувати Лілі і зустрічатися з нею. Але врешті-решт і він віддалився від неї. Стверджують, що з його допомогою вона повернулася на сцену, про яку завжди таємно мріяла.
Акторський дебют Лілі відбувся 15 грудня 1881 року. Вона зіграла роль Кейт Хардкасл в п’єсі "По рівнях влади".
Принц Уельський, його дружина і представники вищого лондонського суспільства, присутні на спектаклі, бурхливо аплодували Лілі, викликали її на біс".
Не дивлячись на знущання і кепкування критиків, "Лили з Джерси" – так прозвала її публіка – продовжувала свою театральну кар’єру.
Смакуючи подробиці скандалу в благородному королівському сімействі, американці хлинули до Англії, ставши ярими залицяльниками актриси. Під час її гастролей вони штурмом брали театри.
За п’ять років Лілі стала найзнаменитішою актрисою того часу. У 1882 році вона з величезним успіхом виступила в Нью-Йорку. Її популярність і багатство зростали як сніговий кому.
Гастролі по Європі, Америці, Британії не поліпшили стосунків Лілі з принцом, але він, схоже, був щасливий, що його колишній коханці удалося прославитися на сцені. Едуарда завжди захоплювали багатство і краса, а поєднання того і іншого в Лілі було просто чарівним.
У 1975 році було опубліковано королівське листування. Весь світ дізнався про глибину і силу відчуття, яке випробовував Едуард до Лілі, про те, що принц завжди думав, як відкрити їй дорогу до слави і багатства.
Під час візиту королівської сім’ї до Швеції Едуард писав їй із Стокгольма: "Я щасливий чути про те, що Ви знову на вершині слави, і щиро бажаю Вам подальших успіхів на сцені, хоча і побоююся за Ваше здоров’я – адже Ваша праця дуже нелегка. Мені було приємно ознайомитися з географією Ваших гастролей. Будучи частим гостем шведського короля, я розповів йому про Ваші успіхи, і він особисто просив мене не забувати вас і підтримувати. Він бажає Вам успіху в акторській кар’єрі".
З роками цей зв’язок став згасати. Але Лілі зберегла дружні взаємини з принцом до кінця своїх днів.
У нього з’явилися нові коханки, серед яких була і легендарна французька актриса Сара Бернар.
Лілі знаходила втіху в обіймах багатих аристократів. Навіть прем’єр-міністр Гледстоун був одним з її пристрасних залицяльників.
У 1897 році Лілі Лентрі вийшла заміж за Хьюго де Бата, з яким познайомилася кілька років тому. У 1907 році її чоловік отримав титул барона, і актриса стала баронесою – леді де Бат.
Вона була сучасницею "золотого століття монархів" і свідком першої світової війни, що привела до величезних втрат і страждань.
Лілі говорила, що її серце обливається кров’ю, коли вона бачить, як гинуть тисячі молодих людей.
Після війни здоров’я леді де Бат стало різко погіршуватися, і в 1929 році вона померла.
Її поховали поряд з батьком на церковному кладовищі на острові Джерси.
Едуард Лентрі, перший муж Лілі, закінчив своє життя в психіатричній клініці в Честере.
Він був лунатиком і одного дня вночі забрів на залізничні колії, де його знайшли в несвідомому стані з важкими травмами черепа.