Терміни та поняття: Українська революція
Автономізація (від гр. “самостійність”) – процес досягнення автономії, зокрема поступове усвідомлення українцями необхідності самоуправління.
Автономія (від гр. “самостійність”) – 1) самоврядування певної частини держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним законом; 2) у широкому розумінні – право на самоврядування, яким користуються окремі підприємства, установи, о-ції, наприклад, ун-ти.
Агресія (від лат. “напад”) – будь-яке незаконне застосування сили однією державою проти суверенітету, терит. цілісності або політ. незалежності ін. держави чи народу.
Всеукраїнський національний конгрес (з’їзд) – перший представницький форум укр. руху, зібрання бл. 900 (за ін. даними – 1500) представників укр. народу 6-8 (19-21) квітня 1917. У прийнятих резолюціях вимагав федеративного і дем. устрою Росії, нац.-терит. автономії України, визначення її території. Конгрес переобрав УЦР у складі 115 осіб, головою обрано Михайла Грушевського, заст. Володимира Винниченка і Сергія Єфремова. Форум фактично став укр. Установчими зборами, які обрали УЦР – укр. парламент.
Генеральний Секретаріат – найвищий виконавчий і розпорядчий орган держ. влади в Україні (з 7 (20) листопада 1917 – УНР) з 15 (28) червня 1917 до 9 (22) січня 1918, коли він став Радою Нар. Міністрів. Голова – Володимир Винниченко. У першому складі було 9 осіб, згодом кількість членів зросла.
Декрет (від лат. “постанова, указ”) – назва найважливіших актів верховних органів держави з якогось питання, що має силу закону, наприклад д. більшовицьких органів влади 1917.
З’їзд народів Росії – зібрання представників різних народів колишньої Рос. імперії. Скликаний за ініціативою УЦР у Києві 8-15 (21-28) вересня 1917. Делегати висловилися за побудову майбутньої Рос. держави на федеративних принципах. З’їзд ухвалив ряд резолюцій, а також обрав Раду народів з місцем перебування у Києві, яку очолив Михайло Г’рушевський.
Корніловський заколот – невдала спроба встановити військ, диктатуру в серпні 1917 під керівництвом генерала Лавра Корнілова. Українські політики та мешканці України переважно негативно поставилися до нього, брали участь у його придушенні.
Народний секретаріат – т. зв. укр. рад. уряд, маріонетковий орган влади, створений більшовиками у Харкові 17 (30) грудня 1917 після проголошення рад. влади в Україні 12 (25) грудня 1917 як альтернатива Ген. Секретаріатові УЦР. Спочатку складався з 12 секретарів, не мав голови, засідання вела Євгенія Бош. У березні 1918 головою обраний Микола Скрипник. Існував до 18 квітня 1918, Змістом усього існування Н. с. як окремого уряду було, насамперед, намагання РНК легітимізувати пряму агресію військ більшовицької Росії проти УНР.
Національно-демократична революція – події в Україні, що розпочалися в березні 1917 і тривали до 1921, метою яких було відновлення державності України.
Рада Народних Міністрів УНР – найвищий виконавчий і розпорядчий орган держ. влади України, уряд УНР. З 15 (28) червня 1917 урядом був Ген. Секретаріат, який Четвертим Універсалом УЦР від 9 (22) січня 1918 було перейменовано на Р. Н. М. УНР. Головами уряду були Володимир Винниченко, Всеволод Голубовнч, Володимир Чехівський, Сергій Остапенко, Борис Мартос, Ісаак Мазепа, В’ячеслав Прокопович. З кінця 1920 Р. Н. М. продовжувала існувати за кордоном.
Революція соціальна (від лат. “розгортання, переворот” і “товариський, громадський”) – докорінний переворот у соціально-економічному й політ. житті с-ва, спосіб переходу від одного якісного устрою с-ва до ін., який забезпечує його поступальний розвиток, зміна віджилого сусп. ладу на новин, прогресивніший (наприклад нац.-визв. революції в Україні 1917 1921, 1989 4991 рр., Помаранчева революція тощо).
Регіональні радянські республіки – політика розчленування України більшовиками, що яскраво свідчила про чітку орієнтацію більшовиків на рос. імперський центр, який тепер виступав у “інтернаціоналістській” оболонці. Наприкінці 1917 – на поч. 1918 на території України були створені т. зв. республіки: Донецько-Криворізька, Одеська, Таврійська, Донська, проіснували до квітня 1918.
Реквізиція (від лат. “відмова”) – насильницьке відчуження або примусове вилучення державою чи її органами під час війни (за певну плату, на відміну від контрибуції) майна громадян, підприємств чи установ.
Самодержавство – монархічна форма правління в Росії, за якої вся повнота влади належить цареві. Було знищено в ході Лютневої бурж.-дем. революції 1917.
Самостійники – прихильники незалежності України, найвідоміший лідер на поч. XX ст. – Микола Міхновськнй.
Українізація армії – процес формування укр. війська 1917 шляхом перетворення частин рос. армії, що складалися з українців, на укр.
Українська Народна Республіка (УНР) – назва укр. держави 1917-1920. Утворення УНР у федеративному зв’язку з Рос. державою проголошено III Універсалом УЦР 7(20) листопада 1917 на землях Наддніпрянської України. Четвертим Універсалом УЦР 9(22) січня 1918 проголошено незалежність УНР. Після Берестейського миру визнана державами Четверного союзу. 29 квітня 1918 ліквідована внаслідок гетьманського перевороту, 14 грудня того ж року відновлена. Після проголошення Акту Злуки 22 січня 1919 до складу УНР увійшла територія ЗУНР. Перестала існувати наприкінці листопада 1920 внаслідок остаточного захоплення території УНР рос. більшовиками.
Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР, популярна назва – есери) – укр. політ. партія, що організувалась у квітні 1917 внаслідок об’єднання окремих груп есерів, які існували в Україні з 1905. До керівництва партії входила переважно молодь – Микола Ковалевський, Олександр Севрюк, Павло Христюк. Тісно співпрацював з партією Михайло Грушевський. У програмі УПСР поєднувалися нац. інтереси з ідеями ліберального народництва, висувалася ідея нац.-терит. автономії, обгрунтовувався принцип дрібноселянського господарювання. У листопаді 1917 в рядах партії налічувалося 75 тис. членів. У травні 1918 УПСР розкололася на праве і ліве крило, яке згодом утворило окрему партію. Члени партії входили до УЦР, урядів УНР, відігравали важливу роль у державотворенні.
Українська партія соціалістів-самостійників (УПСС) – укр. партія національно-радикальної орієнтації. Створена 17 грудня 1917 на Всеукраїнському з’їзді самостійників у Києві. До її складу увійшли члени УНП та ін. прихильники незалежної України. Головою став Олександр Макаренко. Вплив УПСС в УЦР був обмеженим. У період Гетьманату партія стояла в опозиції до політики Павла Скоропадського. Представник УПСС Опанас Андрієвський був членом Директорії, окремі члени партії входили до урядів УНР. З поразкою Директорії УНР УПСС припинила свою діяльність.
Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ) – політ. партія, що оформилася у червні 1917 з колишніх членів УДРП і ТУП, які наприкінці березня 1917 утворили Союз укр. автономістів-федералістів, а згодом – УПСФ. Партія складалася переважно з інтелігенції, яка проводила нац.-культ. роботу, маючи найкращі з усіх партій фахові кадри. Голова УПСФ – С. Єфремов, керівні члени – Ф. Матушевський, А. Ніковський, В. Прокопович, 1. Шраг та ін. Органом партії була “Нова рада”. У період УЦР члени партії займали деякі посади в урядах В. Винниченка і В. Голубовича, у добу Гетьманату – в другий уряд Ф. Лизогуба, в часи Директорії – майже в усі уряди, зокрема один з них очолював В. Прокопович.
Українська Центральна Рада (УЦР) – спочатку міська гром.-політ. о-ція у Києві, згодом – лідер укр. нац.-визв. руху, представницький орган укр. народу, після проголошення УНР – фактично парламент України. Утворилася 3-4 (16-17) березня 1917 з представників ТУП та ін. о-цій. 7(20) березня 1917 обрано перші керівні структури УЦР на чолі з Михайлом Грушевським, уперше головував на засіданні Ради 15(28) березня 1917. Він провів значну роботу з реорганізації складу УЦР, перетворення її в загальноукраїнський представницький гром.-політ. орган. Першим кроком до цього стало переобрання УЦР на Всеукраїнському нац. конгресі у квітні 1917, головою знову обрано Михайла Грушевського, заст. – Володимира Винниченка і Сергія Єфремова. Влітку відповідно до домовленості з Тимчасовим урядом Росії УЦР розширено за рахунок представників нац. меншин. На осінь 1917 кількість членів УЦР становила понад 800 осіб. Більшість складали представники від селянства. До складу УЦР входили представники 19 партій (з них 17 називали себе соц.), гол. роль відігравали УСДРП, УПСР і УПСФ. 15(28) червня 1917 було створено Ген. Секретаріат – виконавчий орган Ради. На першому етапі існування УЦР (березень-квітень 1917) спонтанно накопичувала сили, робила спроби сформулювати гол. стратегічні гасла. Другий етап (квітень-жовтень 1917) засвідчив перетворення УЦР у провідну політ, силу в Україні, лідера укр. нац.-визв. руху. Третій етап існування УЦР розпочався проголошенням УНР (листопад 1917) і тривав до розпуску УЦР (квітень 1918). В основі його лежала державотворча діяльність, спрямована на побудову дем. засад влади, повне уиезалежнення України. У цей період УЦР ухвалила Конституцію УНР, запровадила власну грошову систему, затвердила герб і гімн УНР, укр. мові надано статус держ. 29 квітня 1918 була розпущена внаслідок держ. перевороту Павла Скоропадського. Діяльність УЦР у часі була нетривалою, але її іст. значення виходить далеко за хронологічні рамки існування.
Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка – укр. військ. о-ція, заснована 16(29)березня 1917 на військ. нараді представників київського гарнізону. Згідно зі статутом, який розробив М. Міхновський, гол. метою о-ції було визнано згуртування всіх військовиків для створення укр. армії та для продовження б-би “за повну свободу України”. Справами клубу керувала Рада, очолювана М. Міхновським. У травні 1917 за участю клубу сформовано 1-й укр. козачий полк Ім. Б. Хмельницького. Члени о-ції брали участь у підготовці виступу Полуботківців (липень 1917), після поразки якого діяльність клубу фактично припинилася.
Ультиматум (від лат. “доведений до кінця”) – 1) рішуча, категорична вимога, супроводжувана погрозами: 2) у міжнародних відносинах – дипломатична йота з категоричною вимогою однієї держави до ін. про виконання в певний термін тих чи ін. дій або утримання від них, супроводжувана погрозою застосували санкції.
Ультиматум Раднаркому – необгрунтовані (фальшиво обгрунтовані) вимоги РНК РСФРР до УЦР визнати рад. (більшовицьку) владу в Україні, підписані Владимиром Леніним і Левом Троцьким 3(16) т рудня 1917. УЦР дала негативну відповідь на ультиматум.
Універсал (від лат. “загальний, повсюдний, різнобічний”) – 1) особлива категорія держ. документів XV-XVIII ст. в Україні та Речі Посполитій, що мав характер маніфесту або розпорядчо-адміністративного акта, наділеного вищою юрид. силою щодо ін. документів; 2) програмний та державно-правовий акт УЦР, що визначав зміни державно-правового статусу укр. земель колишньої Рос. імперії 1917-1918, урочиста грамота, декларація, маніфест.
Універсали Української Центральної Ради – акти законодавчого характеру верховного органу влади в Україні, що визначали зміни державно-правового статусу укр. земель колишньої Рос. імперії 1917-1918. Всього було чотири У. УЦР – 10 (23) червня 1917 (проголошення автономії України у складі Росії, УЦР найвищим держ. органом в Україні, підтвердження необхідності скликання Всеукраїнських установчих зборів), 3(16) липня 1917 (зафіксував результати переговорів УЦР з делегацією Тимчасового уряду Росії, ніби відступ від автономії, а насправді її затвердження, визнання Тимчасовим урядом Росії; визначав статус Ген. Секретаріату, зобов’язував УЦР підготувати проект закону про автономний устрій України), 7 (20) листопада 1917 (проголошення УНР, яка зберігала федеративний зв’язок з Рос. республікою), 9 (22) січня 1918 (проголошення незалежності УНР як вільної суверенної держави укр. народу).
Унітаризм (від лат. “єдність”) – держ. устрій, який характеризується централізованим керівництвом адмін.-терит. одиницями і відсутністю самоврядних засад. Згідно з Конституцією України, ухваленою 28 червня 1996, Україна є унітарною республікою.
Установчі збори – виборні тимчасові збори представників народу, покликані виробити або змінити конституцію держави і на правовій основі оформити новий держ. і сусп. устрій. Ідея такого зібрання була популярною в Росії після Лютневої революції 1917. Вибори до них відбулися у листопаді 1917, в Україні більшовики здобули підтримку близько 10 % виборців, укр. партії, що входили до УЦР – 75 %. Третім Універсалом УЦР планувалося провести вибори і скликати Укр. У. 3. У зв’язку з подіями укр.-рос. війни 1917-1918 вибори відбулися не скрізь, Збори так і не були скликані.
Федерація (від лат. “союз”) – форма держ. устрою, союзна держава, що складається з держ. утворень (республік, штатів, земель і т. п.), які залишають за собою повний політ. суверенітет, поряд із загальнофедеральними, мають власні законодавчі, виконавчі і, як правило, судові органи.
Читайте тему ” Українська революція” повністю, щоб детально знати матеріал до ЗНО з історії України.