Category: Енциклопедія

Відомі українські історики 19, 20, 21 століття зробили значний внесок в систематизацію знань, вивчення нашого минулого. Сьогодні ми визначимо найвідоміших істориків України у хронологічній послідовності.

Відомі українські історики

Михайло Олександрович Максимович (1804-1873)

Народився на хуторі в Полтавської губернії у родині збіднілого дворянина. Він залишив однаково помітний слід як у галузі природознавства, ботаніки, хімії, зоології тощо.
На прикладах з фольклору та „Слова про Ігорів похід” Максимович доводив, що українська мова цілком самостійна, а не зіпсоване російське „наречие”.
Він переконливо доводив, що засновниками Київської Русі були слов’янські племена, які боролися за незалежність своєї землі від загарбників – кочовиків, купців-грабіжників та феодалів.
Максимович був першим істориком стародавнього Києва. Він уперше показав роль Петра Могили в будівництві української культури, розповів про історію створення багатьох київських пам’яток. Як учений, громадський діяч, педагог він був першим, хто боровся за культурний розвиток українського народу.

Микола Іванович Костомаров (1817-1885)

Видатний історик, етнограф і фольклорист, поет і прозаїк, був високоосвіченою людиною, наполегливо шукав історичну істину.
Народжений, кріпаком і, отримавши волю, Микола Іванович одним із перших звернувся до вивчення історії України, добре розуміючи волелюбні традиції українського народу.
М. Костомаров порушив питання про узаконення української мови і відстоював думку про те, що істинним творцем історії є народ.
Характерною рисою його історичних досліджень, таких як “Богдан Хмельницький”, “Мазепа”, “Останні роки Речі Посполитої” та ін. є те, що вони базуються на документальних матеріалах.
М. Костомаров – засновник народницького напряму в історіографії, патріот України, який своїм життям, науковою роботою відстоював ідеї самостійності української нації.

Володимир Боніфатійович Антонович (1834-1908)

Видатний український історик, патріарх української історичної школи, організатор громадського руху, духовний наступник Кирило-Мефодіївського братства, під впливом ідей якого сформувалася його політична і наукова позиція.
В. Антонови започаткував традиції документалізму в українській історіографії, засновник першої української школи істориків. Видав 9 томів “Архів Південно-Західної Росії”, 3 томи літописів. Твори Антоновича стали епохою в українській археографії. Провідною ідеєю слов’ян вважав общину, але вирізняв провідну ідею “великоросів” (абсолютизм), поляків (аристократизм) і українців (власне, общинність). Мріяв про Україну в складі не російської, а південно-західно-слов’янської федерації.

Дмитро Іванович Багалій (1857-1932)

Визначний український історик, громадський діяч. Все своє життя присвятив вивченню соціально-економічного і культурного розвитку Слобожанщини, історії міста Харкова і Харківського університету, творчості Г. С. Сковороди.
Д. І. Багалій брав активну участь у виданні масової літератури з різних галузей знань українською і російською мовами: редагував серію книжок культурно-історичної бібліотеки, першою з яких була “Історія Слобідської України”.
Особливий напрям наукової діяльності Д. Багалія – це дослідження життя та творчості видатних українських просвітителів – Г. С. Сковороди і В. Каразіна.
Наукова спадщина вченого включає близько 600 публікацій, це підручники з російської історії, монографії, археологічні видання, статті з історії Слобідської, Лівобережної, Південної України ХV – XVIII століття.

Дмитро Іванович Яворницький (1855-1940)

Дмитро Іванович Яворницький був людиною надзвичайно різнобічних інтересів, ініціативним і невтомним трудівником на ниві національної культури. Яворницький був одним з перших українських вчених, які свої дослідження грунтували на вивченні того чи іншого історичного явища. За життя йому довелося брати участь у розкопках сотень курганів, козацьких могил. Вагомий внесок зробив Яворницький у становлення історичного краєзнавства. Дмитро Іванович був одним з перших в Україні організаторів музейної справи, теоретиком-музеєзнавцем, архівістом та археографом, знавцем архівної справи.

Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934)

Активний член київської Громади, голова Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові, редактор наукових записок цього товариства. З березня 1917 по квітень 1918 року – голова Української Центральної Ради.
Михайло Грушевський – це вчений світового рівня, творча спадщина якого вражає своїм тематичним діапазоном, енциклопедичністю, універсальністю. Його перу належать близько 2000 праць з історії, соціології, літератури, етнографії, фольклору.
Очоливши Центральну Раду, він був глибоко переконаний, що нова українська державність має базуватися на принципах демократії і закону. Своєю працею М. Грушевський закладав міцні підвалини української державності. Пам’ять про нього вічна, наукові праці – невичерпне джерело мудрості.

Іван Петрович Крип’якевич (1886-1967)

Історик, академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України.
Знав більше, аніж 7 мов, тому міг вільно орієнтуватися в зарубіжній літературі, описах і каталогах джерел закордонних бібліотек тощо Він був знавцем українських літописів.
Найважливіші історичні праці присвячені періоду козаччини і Хмельниччини – “Матеріали до історії української козаччини” (1914), “Студії над державою Б. Хмельницького” (1925-31), “Богдан Хмельницький” (1954) та ін.
Крип’якевич – автор багатьох праць з історіографії (“Українська історіографія”; 1923), археології, сфрагістики, історії культури (“Історія української культури”; 1937), численних науково-популярних нарисів з історії України (“Велика історія України”; 1935), “Історія українського війська” (1936, співавтор) та підручників “Оповідання з історії України” та ін.

Петро Петрович Толочко (нар.1938)

Фахівець у галузі археології та середньовічної історії східних слов’ян, доктор історичних наук (1981 р.), академік НАН України, двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1982 і 2002 рр.) та премії НАН України ім. М. С. Грушевського (1992р.), громадський і політичний діяч.
Особливе місце в дослідженнях ученого посідає стародавній Київ, історію якого він вивчає понад 45 років. У 1970 році створив Київську постійно діючу археологічну експедицію, яка здійснила широкомасштабні розкопки в історичній частині міста.
Толочко – автор близько 500 наукових праць і багатьох науково-популярних книжок, редактор академічного журналу “Археологія” та науково-популярного часопису “Київська старовина”. Його перу належить понад 200 публіцистичних праць, у яких розглянуті важливі проблеми становлення української державності, формування політичної нації та громадянського суспільства, визначення місця й змісту національної ідеї. Частина з них склала монографії “Від Русі до України” і “Несповідимі путі України”.

Валерій Андрійович Смолій (нар.1950)

Відомий український історик, фахівець у галузі історії України доби середньовіччя і раннього нового часу, академік НАН України.
Його перу належать понад 800 наукових праць, написаних живою, образною мовою, у яких розкриваються закономірності історичного процесу на українських землях на зламі середньовіччя та нового часу. Пріоритетними у його науковій творчості є проблеми історії українського козацтва; національно-визвольних змагань українського народу; формування суспільної свідомості українського соціуму тощо.
Науковий доробок академіка Валерія Андрійовича Смолія має високий рейтинг у колах фахівців. За значний особистий вклад у розвиток історичної науки вченого нагороджено “Відзнакою Президента України” (1996) , Орденом Ярослава Мудрого V (1999) та IV (2004) ступенів. У 1998 р. йому присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки і техніки, а у 2000 р. він став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки.

Також, доволі таки вагомий внесок у вивчення історії зробили такі історики, як: Михайло Драгоманов, Матвій Яворський, М. Слабченко, Д. Дорошенко, В. Грабовецький, В. Литвин та ін.

Чи знаєте ви щось цікаве про рис? Цікава інформація про рис для дітей і дорослих зібрана в цій статті.

Цікаві факти про рис

До 19 століття, рис називали “сарацинським зерном і пшеницею”, тільки після 19 століття його стали називали “рисом”.

Китай є найбільшим виробником рису в світі.

У очищеному рисі мало вітамінів. Якщо харчуватися переважно білим рисом, то це може привезти до нестачі тіаміну (вітаміну В1).

Рисова зола багата фосфорною кислотою.

У Китаї та країнах Південно-Східної Азії рис Є національним продуктом.

З рисового зерна отримують крупу і крохмаль.

З рисових зародків отримують масло.

Національні спиртні напої Японії: саке, сетю, аваморі готуються з рису. У Кореї, з рису готують традиційні напої такі як: сикхів і суннюн. З рису також виготовляють – рисове вино.

У Європі, з рису отримують спирт.

Рисовий папір виготовляється з рисової соломи.

Рис містить до 70 % вуглеводів і до 12% білкових речовин.

З 100 кг рису виходить – 10 кг рисової муки.

Існує сорт рису так званий: Золотий рис – збагачений вітаміном А. Цей вид рису був спеціально задуманий для країн третього світу (Африка, Південна і Східна Азія), де спостерігається дефіцит вітаміну А.

Цікавинки про рис, цікаві відомості про рис ви можете додавати через форму коментарів.

Цікаві факти про скіфів відомі не всім, хоча кожен паятає з уроків історії, що саме ці племена жили на території України в 8-3 ст. до н. е.

Скіфи: цікаві факти

Скіфи вважаються одним з найжорстокіших народів, що існували на землі.

Скіфи були дуже Войовничим народом. Основним видом військ у них була кіннота. Піхоти було мало, а під час переднеазиатских походів вона взагалі була відсутня. Скіфи першими застосували стратегічний відступ. Особливо відомими в історії стали війни скіфів з Дарієм.

З переможених ворогів скіфи знімали скальп та використовували його як рушник для рук, або зшивали плащі з більшої кількості скальпів.

Харчувалися скіфи вареним м’ясом, пили кобиляче молоко, поталу воду і їли гіппаку – кінський сир.

Скіф не міг мати більше 2-3 друзів. Велика дружелюбність порівнювалася з легковажністю.

Кінь для скіфських воїнів був, що верблюд для жителів пустелі. Скіфи були прекрасними наїзниками. Одними з перших вони стали Використовувати сідла і стремена.

Скіфи перші в світі почали масово використовувати кінні війська у битвах. Коли гинув скіфський воїн, його коня вбивали та ховали зі всіма почестями.

Скіф признавався воїном лише після першого вбивства ворога. До цього йому навіть і не можна було сідати за один стіл з іншими скіфами-воїнами.

Головним богом скіфів був Папай (скіфський Зевс), найбільше вони поважали Ареса (бога війни), але 95% скіфських мечів були оздоблені зображенням Артимпаси (богині кохання).

Коли помирав скіфський царь, з ним була похована і вся його прислуга, а на сороковий день на їхній могилі влаштовувалася оргія з 50 молодих чоловіків та жінок.

Метод кровопускання застосовувався в скіфів при багатьох захворюваннях.

Виявляється, що прозорим склом на території України користувалися ще скіфи. Такий факт установлено при розкопках Товстої Могили, де знайшли уламки скляного посуду.

У другій половині третього столітті до нашої ери скіфи здали свої позиції, їх військове мистецтво почало застарівати. Народ був практично знищений Готами.

Цікавинки про скіфів, цікаві відомості про скіфів ви можете розширювати через форму коментарів.

Чому воду називають великим санітаром?

Вода є справжнісіньким скарбом. Воду називають колискою життя на Землі, бо саме у воді зародилися перші живі організми. Люди використовують воду кожного дня – уМиваються, купаються, миють водою посуд, перуть.

Тобто, миття – це одна з основних функцій води. Треба мити руки багато разів на день, щоб уберегтися від багатьох інфекцій. Щоб ваш брудний одяг став чистим ваші мами перуть його у воді.

Отже вода – справжній санітар, надійний помічник, який допомагає нам бути чистими та здоровими.

Як охороняти воду?

Якщо таке джерело води забрудниться, то мільйони людей можуть залишитися без води.
Бережіть воду, яка тече з водопровідного крана, хлюпочеться у річках і джерелах. Економне використання води – це турбота про всіх людей, які живуть поряд із нами і житимуть після нас.

Якщо з водопровідного крана вода тече неперервною цівкою завтовшки із сірник, то за добу в каналізацію виллється 500 літрів води. Якщо вода крапає, то втрати становлять 60 літрів на добу. Ще більші втрати води – через несправний зливний бачок у туалеті. За добу даремно витече в каналізацію 1300 літрів води. Несправності цих приладів тільки в одній квартирі призведуть до втрати 700 тисяч літрів води на рік!!!

Охороняти водойми – це те саме, що оберігати життя на Землі, піклуватися про її красу, серед якої живуть люди і багато інших живих істот.

З якими речовинами реагує сульфатна кислота

1. Взаємодія з металами

Розведена сульфатна кислота взаємодіє з металами які в ряду активності стоять до водню, з виділенням водню й утворенням солі. Наприклад: H2SO4 + Zn = ZnSO4 + H2.

2. Взаємодія з основними оксидами

Сульфатна кислота взаємодіє з основними й амфотерними оксидами з утворенням солі й виділенням води, наприклад: CuO + H2SO4 = CuSO4 + H2O
або в йонно-молекулярній формі: CuO + 2H+ = Cu2++ H2O
Цей тип реакцій застосовують на металообробних заводах для очищення поверхні металевих виробів, які зазнавали в процесі виготовлення сильного нагрівання. Цю операцію називають травленням металу.

3. Взаємодія з основами

Сульфатна кислота взаємодіє з основами з утворенням солі й виділенням води,
наприклад: Cu(OH)2 + H2SO4 = CuSO4 + 2H2O
або в йонно-молекулярній формі: Cu(OH)2 + 2H+ = Cu2+ + 2H2O.

Реакцію між кислотою і основою в результаті якої утворюється сіль і вода називають Реакцією нейтралізації.

4. Взаємодія з солями

Як сильна нелетка кислота сульфатна кислота витісняє інші кислоти із сухих солей. Наприклад: H2SO4 + 2KCl > К2SO4 + 2HCl^.

Концентрована сульфатна кислота

З багатьма металами за звичайної температури не взаємодіє. Тому безводну кислоту можна зберігати в залізній тарі. Однак при нагріванні вона взаємодіє майже з усіма металами (крім платини і золота). Під час цих реакцій залежно від активності металу може виділятися сірка, гідроген сульфід або сульфур(IV) оксид. Реакція відбувається за схемою:

Родина Бобові налічує понад 12 тис. видів трав’янистих рослин, кущів та дерев. Бобові поширені на всіх континентах планети в різних природних зонах – від приполярних островів до тропіків, від пустель до вологих лісів та боліт. В даній статті ми розглянемо основні морфологічні ознаки родини Бобові.

Характерні ознаки родини Бобові

Родина Бобові – Одна з найбільших родин класу Дводольні. Назву визначив плід цих рослин – біб. Віночок квітки зовні нагадує метелика зі складеними крилами. Тому цю родину називають ще Метеликові.

Родина Бобові налічує: Родів – 450 , видів – 12 000.

Листки родини Бобові Бувають :

– пальчастоскладні (люпин),

– трійчастоскладні (квасоля, соя, конюшина),

– парнопірчасто-складні (солодка, горох),

– непарнопірчастоскладні (біла акація).

При основі листків є добре розвинені Прилистки у вигляді зелених листочків (горох), колючок (біла акація).

Формула квітки рослин родини Бобові – Ч(5)П3(2)Т(9)1М1.

Оцвітина – подвійна.

Чашечка – складається з п’яти зрослих чашолистиків.

Віночок – складається із п’яти пелюсток, що відрізняються за формою та розмірам (верхня називається вітрило, дві вільні бічні – весла, дві частково зрослі нижні – човник).

Тичинок – 10.

Маточка – одна.

Квітки родини Бобові – неправильні, поодинокі або зібрані у Головку (конюшина), Китицю (горох), Простий зонтик (лядвенець).

Плід родини Бобові – біб.

Запилення – комахами.

Представники родини Бобові

Зернобобові культури родини Бобові : горох, квасоля, сочевиця, соя, боби.

Кормові рослини родини Бобові : конюшина, еспарцет.

Олійні рослини родини Бобові : арахіс, соя.

Лікарські рослини родини Бобові : солодка, астрагал, буркун лікарський, софора японська, робінія звичайна.

Господарське значення рослин родини Бобові

Бобові відіграють величезну роль в природі і житті людини.

1. Завдяки співжиттю з бульбочковими бактеріями, які здатні поглинати азот з повітря, бобові Містять багато азоту й при відмиранні збагачують ним грунт.

2. Містять Нітроген входить до складу складних органічних речовин – білків, яких багато в рослинах бобових і особливо в їхньому насінні. Білки, як поживні речовини, необхідні людині і тваринам. За вмістом поживних речовин бобові поступаються тільки злакам.

3. Бобові цінні Кормові, олійні, технічні, лікарські культури.

4. Цінними кормовими та Медоносними культурами є конюшина, люцерна, горошок, чина, кормові боби.

5. Завдяки співжиттю з бульбочковими бактеріями, Збагачують грунт сполуками Нітрогену. Після збирання врожаю бобових у грунті залишаються їхні підземні частини з високим вмістом нітрогенумісних сполук. Тому бобові застосовують у сівозмінах як попередники інших важливих культурних рослин: пшениці, овочевих культур тощо.

6. Препарати солодки застосовують для Лікування хвороб органів дихання та в разі харчових отруєнь. Свою назву ця рослина дістала тому, що в її підземній частині міститься особлива речовина, що в 40 разів солодша за цукор.

7. Солодку використовують для виробництва цукерок, халви.

8. Акацію висаджують біля доріг, у парках, лісосмугах, ярах Для закріплення схилів. З її квіток Виготовляють вишукані Парфуми та отримують цілющий мед.

За визначенням Академічного словника російської мови, твором називається літературний, науковий чи музичний твір, а також письмова шкільна робота, вправа в правильному, літературному викладі своїх думок, міркувань на задану тему. Співвідносні з першою частиною визначення оповідання теж є твором. Але якщо розглядати його як жанрову різновид художньої прози, виникає необхідність уточнення понять ” оповідання ” і ” твір”, оскільки між ними все-таки не можна поставити знак абсолютної рівності.

Твір – це естетично цінна, творчо переосмислена, що відображає авторську позицію інтерпретація якоїсь значимої для суспільної свідомості тема. Аналіз, судження, аргументи, висновки, засновані на зібраній по цій темі інформації або власному досвіді автора, вимагають точного, переконливого і в той же час яскравого, образного викладу, властивого художньо – публіцистичного стилю.

У більш вузькому значенні твір може мати конкретні різновиди і бути представлено у формі опису, розповіді, міркування, порівняльної характеристики історичних подій, суспільних явищ або літературних героїв.

Мета твору – відображення особистої думки автора, його поглядів і оцінки актуальною для певної аудиторії проблеми.

Написання твору починається з визначення теми і збору матеріалу, що включає детальне вивчення інформації з первинних джерел і зіставлення авторитетних точок зору з найбільш важливих питань, які автор збирається торкнутися в своїй роботі. Складання докладного розгорнутого плану допомагає впоратися з цим завданням і визначити структуру твору, а також встановити логічний зв’язок між його частинами.

Твір має вступну частину, основний зміст і висновок. Якщо автор вибирає форму есе, така структура не обов’язкове: важливо тільки, щоб у викладі матеріалу присутня логіка і був витриманий єдиний стиль.

Оповідання – це невеликий прозовий твір розповідного характеру, в якому описуються реальні або вигадані події, що визначають долю героя і розкривають його характер. Довільна форма розповіді в оповіданні не вимагає від автора наслідування суворим канонам жанру, однак вона повинна бути підпорядкована деяким правилам сюжетного створення. За цими правилами оповідання містить зав’язку – подія, що визначає подальший розвиток дії; кульмінацію – ключовий і найбільш напружений момент оповіді; розв’язку – наслідок створеного уявою учасника подієвого ряду.

Створення оповідання, як і будь-якого твору, – один із способів творчого самовираження письменника, яке реалізується в особливостях авторського стилю, в захопливості сюжету, в життєвості образів головних і другорядних героїв. При цьому ступінь достовірності художнього вимислу тим вище, чим точніше автор вибирає загальнозначиму тему і чим вдаліше використовує прийоми типізації в своєму творі.

Важливу роль у оповідання грає хронологічна організація тексту. Вона надає сюжету динамічність і сприяє тому, що текст читався на одному диханні.

Авторська позиція в оповіданні виявляється інакше, ніж у звичайному творі. Вона може бути виражена в діалогах, відступах, непрямої характеристиці героїв, у використанні оціночних художніх деталей, які створюють відповідний задумом письменника емоційний фон для читацького сприйняття.

Таким чином, відмінність оповідання від твору полягає у наступному:

Оповідання – жанр художньої прози. Твором може вважатися літературний, музичний твір чи наукова праця. Оповідання створюється на сюжетній основі. У творі сюжет присутній тільки в тому випадку, якщо воно написано у формі розповіді. В оповіданні описуються події, важливі для розкриття характеру головного героя та визначення мотивів його поведінки. Змістом твору є міркування автора і вираз його суб’єктивної позиції щодо обраної теми. Оповідання, незалежно від теми та змісту, – завжди твір художнього стилю. Твір найчастіше відповідає художньо – публіцистичного або публіцистичного стилю. Зміст оповідання, як правило, – художній вимисел. У творі використовується добре вивчена автором достовірна інформація, яка піддається авторської оцінці або інтерпретації.

Ручаюся, ви не раз помічали що-небудь на зразок того, як мамине срібне кільце з часом темніє. Або як іржавіє цвях. Або як згоряють до золи дерев’яні поліна. Ну а якщо мама не любить срібло, а в походи ви не ніколи не ходили, та як заварюється чайний пакетик в чашці бачили точно.

Що спільного у всіх цих прикладів? А те, що всі вони відносяться до хімічних явищ.

Хімічні явища в побуті

До них відносяться ті, що можна спостерігати в повсякденному житті сучасної людини. Деякі з них зовсім прості і очевидні, будь-хто може спостерігати їх на своїй кухні: наприклад, Заварювання чаю. Нагріті окропом чаїнки змінюють свої властивості, в результаті змінюється і склад води: вона набуває інший колір, смак і властивості. Тобто виходить нова речовина.

Якщо в цей же чай насипати цукор, в результаті хімічної реакції вийде розчин, який знову буде володіти набором нових характеристик. У першу чергу, новим, солодким, смаком.

На прикладі міцної (концентрованої) чайної заварки можете самостійно провести і ще один досвід: освітлити чай за допомогою часточки лимона. Через кислоту, що містяться в лимонному соці, рідина ще раз змінить свій склад.

Які ще явища ви можете спостерігати в побуті? Наприклад, до хімічних явищ належить процес згоряння палива в двигуні.

Якщо спростити, реакцію згоряння палива в двигуні можна описати так: кисень + паливо = вода + вуглекислий газ.

Взагалі в камері двигуна внутрішнього згоряння відбувається кілька реакцій, в яких задіяні паливо (вуглеводні), повітря і іскра запалювання. А точніше, не просто паливо – паливно-повітряна суміш з вуглеводнів, кисню, азоту. Перед запалюванням суміш стискається і нагрівається.

Згоряння суміші відбувається в частки секунди, в підсумку зв’язок між атомами водню і вуглецю руйнується. Завдяки цьому вивільняється велика кількість енергії, яка приводить в рух поршень, а той – колінчастий вал.

Надалі атоми водню і вуглецю з’єднуються з атомами кисню, утворюється вода і вуглекислий газ.

В ідеалі реакція повного згоряння палива повинна виглядати так: CnH2n + 2 + (1,5n + 0,5) O2 = nCO2 + (n + 1) H2O. У реальності ж двигуни внутрішнього згоряння не настільки ефективні. Припустимо, якщо кисню при реакції не вистачає незначно, в результаті реакції утворюється СО. А при більшій нестачі кисню утворюється сажа (С).

Утворення нальоту на металах в результаті окислення (іржа на залозі, патина на міді, потемніння срібла) – теж з категорії побутових хімічних явищ.

Візьмемо залізо для прикладу. Іржавіння (окислення) відбувається під впливом вологи (вологість повітря, прямий контакт з водою). Результатом цього процесу стає гідроксид заліза Fe2O3 (точніше, Fe2O3 * H2O). Ви можете побачити його у вигляді пухкого, шорсткого, оранжевого або червоно коричневого нальоту на поверхні металевих виробів.

Іншим прикладом може послужити зелений наліт (патина) на поверхні виробів з міді та бронзи. Він утворюється з часом під впливом атмосферного кисню і вологості: 2Cu + O2 + H2O + CO2 = Cu2CO5H2 (або CuCO3 * Cu (OH) 2). Отриманий у результаті основний карбонат міді зустрічається і в природі – у вигляді мінералу малахіту.

І ще один приклад повільної окисної реакції металу в побутових умовах – це утворення темного нальоту сульфіду срібла Ag2S на поверхні срібних виробів: прикрас, столових приладів і т. п.

“Відповідальність” за його виникнення несуть частинки сірки, які у вигляді сірководню присутні в повітрі, яким ми з вами дихаємо. Потемніти срібло може і при контакті з сірковмістними харчовими продуктами (яйцями, наприклад). Реакція ж виглядає так: 4Ag + 2H2S + O2 = 2Ag2S + 2H2O.

Повернемося на кухню. Тут можна розглянути ще кілька цікавих хімічних явищ: утворення накипу в чайнику одне з них.

У побутових умовах немає хімічно чистої води, в ній завжди в різній концентрації розчинені солі металів та інші речовини. Якщо вода насичена солями кальцію і магнію (гідрокарбонатами), її називають жорсткою. Чим вище концентрація солей, тим більше жорсткою є вода.

Коли така вода нагрівається, ці солі піддаються розкладанню на вуглекислий газ і нерозчинний осад (СаСО3 і MgСО3). Ці тверді відкладення ви і можете спостерігати, заглянувши в чайник (а також глянувши на нагрівальні елементи пральних і посудомийних машинок, прасок).

Крім кальцію і магнію (з яких виходить карбонатний накип), у воді також часто присутнє залізо. У ході хімічних реакцій гідролізу та окислення з нього утворюються гідроксиди.

До речі, зібравшись позбутися від накипу в чайнику, ви можете спостерігати ще один приклад цікавої хімії в побуті: з відкладеннями добре справляються звичайний столовий оцет і лимонна кислота. Чайник з розчином оцту / лимонної кислоти і води кип’ятять, після чого накип зникає.

А без іншого хімічного явища не було б смачних маминих пирогів і булочок: мова про Гасіння соди оцтом.

Коли мама гасить соду в ложці оцтом, відбувається ось така реакція: NaHCO3 + CH3COOH = CH3COONa + H2O + CO2. Отриманий в її результаті вуглекислий газ прагне покинути тісто – і тим самим змінює його структуру, робить пористим і пухким.

До речі, можете розповісти мамі, що гасити соду зовсім не обов’язково – вона і так прореагує, коли тісто потрапить у духовку. Реакція, правда, буде проходити трохи гірше, ніж при гасінні соди. Але при температурі від 60 градусів (а краще 200) відбувається розкладання соди на карбонат натрію, воду і все той же вуглекислий газ. Правда, смак готових пирогів і булочок може виявитися гірше.

Список побутових хімічних явищ не менш вражаючий, ніж список таких явищ в природі. Завдяки ним у нас є дороги (виготовлення асфальту – це хімічні явище), будинки (випал цегли), красиві тканини для одягу (фарбування). Якщо задуматися про це, стає чітко зрозуміло, наскільки багатогранна і цікава наука хімія. І скільки користі можна витягти з розуміння її законів.

Чи знаєте ви щось цікаве про рибу фугу? Цікава інформація про рибу фугу для дітей і дорослих зібрана в цій статті.

Цікаві факти про рибу фугу

Існує 120 видів. Риби фугу мешкають в Тихому, Атлантичному, Індійському океані (деякі види живуть у прісній воді).

Головна особливістю риб фугу в тому, що вони здатні ковтати величезну кількість води і повітря (іноді), що збільшує їх розмір тіла і перетворює їх на кулеподібні істоти з гострими шипами.

Збільшення розмірів тіла не єдиний спосіб захисту, використовуваний проти хижаків. Майже всі види риб фугу Мають отруту (тетродотоксин) , який у 1200 разів сильніше, ніж ціанід (найсильніша неорганічна отрута).

Смертельна доза тетродотоксина знаходиться в печінці, ікрі, жовчному міхурі і на шкірі (ікра і печінка не вживається взагалі, решту вживають, але тільки після ретельної обробки).

Яд риби фугу паралізує м’язи і викликає зупинку дихання. На даний момент від отрути цієї риби немає протиотрути (єдиний спосіб зберегти життя людини – штучно підтримати дихальну і кровоносну роботу організму, поки дія отрути не закінчиться).

Одна риба фугу містить достатню кількість отрути, щоб убити 30 людей.

У Японії, з риби фугу готують страву під назвою “Фугу”. М’ясо риби фугу є делікатесом.

У Таїланді з 2002 року, заборонено вживати фугу в їжу (але незважаючи на це, вона продається в місцевих ринках).

Акули єдині, які мають імунітет до отрути риби фугу. Вони можуть з’їсти рибу фугу без будь-яких негативних наслідків.

Існує зв’язок між забарвленням тіла і кількістю отрути, яку виробляє риба ( яскраві кольори часто пов’язані з великою кількістю отрути в рибі).

Риби фугу живуть близько 10 років.

Цікавинки про рибу фугу, цікаві відомості про рибу фугу ви можете додавати через форму коментарів.

Які функції виконує черепашка у молюсків

У більшості молюсків тулуб захищений черепашкою. Значення черепашки в житті молюсків величезне. Її виділяють клітини покривного епітелію мантії. Ззовні черепашка вкрита шаром рогоподібної органічної речовини.

Мінерально-органічна черепашка є характерною ознакою молюсків, яка вкриває все тіло і виконує Захисну функцію. Вона може бути суцільною чи складатися з кількох частин.

Складається черепашка з трьох шарів:

– зовнішній, конхіоліновий (периостракум), який складається з органічної речовини – конхіоліну;

– середній, призматичний (остракум), до складу якого входить вуглекислий кальцій у вигляді призматичних кристалів, розташованих перпендикулярно до поверхні черепашки;

– внутрішній, перламутровий (гіпостракум), що складається із тонких пластинчатих кристалів вуглекислого кальцію, розташованих паралельно до поверхні черепашки.