Category: Енциклопедія

  • Для чого використовують газ?

    Для чого використовують газ? Мабуть кожен знає, що з його допомогою ми готуємо їсти, а вдома завжди тепло. Також газ – слугує пальним для багатьох авто. Але на цьому сфера його застосування не закінчується.

    Для чого використовують газ?

    Без широкого використання природного газу як високоякісного енергоносія і цінної хімічної сировини немислимий ефективний розвиток таких найважливіших галузей промисловості, як хімічна, чорна і кольорова металургія, нафтопереробна і нафтохімічна, цементна, машинобудування, металообробна та багато інших. Значна кількість газу споживається і в комунальному господарстві.

    Основною причиною широкого використання природного газу є його порівняльна дешевизна, простота трубопровідного транспорту і розподілу.

    Застосування газу сприяє автоматизації технологічних процесів, збільшення продуктивності праці, підвищенню якості і зниженню собівартості продукції. Істотною перевагою газового палива є поліпшення умов побуту населення, підвищення санітарно-гігієнічного рівня виробництва й очищення повітряного басейну.

    Крім природного газу в народному господарстві споживається значна кількість штучних газів. Транспортування газу трубопроводами (трубопровід для газу називається газопровід) у багато разів дешевше перевезень палива залізницею, що дає змогу вивільнити велику кількість робочої сили, що використовується для видобутку, транспортування та використання твердого палива, а також розвантаження залізничного транспорту.

    Істотною перевагою газу як палива є можливість автоматизувати складні вогнетехнічні процеси, підвищити культуру виробництва і створити високі санітарно-гігієнічні умови праці.

    Велике значення природного газу як хімічної сировини. Використання природного газу в хімічній промисловості дозволяє розширити виробництво цінних хімічних речовин (спиртів, каучуку, синтетичних волокон і інших).

    Хочеться нагадати, що природними (природними) газами називаються суміші горючих газів, що добуваються з надр землі. В основному природні гази містять метан і в невеликих кількостях його гомологи – етан, пропан, бутан та інші.

    Гази, що містять менше 50 г/м3 важких вуглеводнів, від пропану і вище прийнято називати сухими, або худими, в іншому випадку – жирними.

    З природного газу отримують метанол (CH3OH). Метанол може стати сировиною для виробництва більш складних хімічних речовин: формальдегіду, ізоляційних матеріалів, лаків, фарб, клеїв, присадок для палива, оцтової кислоти.

    Шляхом декількох хімічних перетворень з природного газу отримують також мінеральні добрива. На першій стадії це аміак.

    Підбивши підсумки, хочеться зазначити, що переваги використання природного газу перед іншими видами палива на сьогоднішній день настільки очевидні, що інші види палива, має сенс розвивати тільки в якості додаткових або резервних – на випадок перебоїв у газопостачанні.

  • Цікаві факти про жуків

    Чи знаєте ви щось цікаве про жуків? Цікава інформація про жуків зібрана в цій статті.

    Цікаві факти про жуків

    Серед всіх комах загін жуків є найчисленнішим. Всього на Землі зустрічається більш 350 тисяч жуків! Однак біологи вважають що їх реальна чисельність – понад 5 млн видів.

    Як і у багатьох комах, у жука три основні частини – голова, груди і черевце, одягнені в тверду оболонку. Також у жуків є вусики, які допомагають їм орієнтуватися в просторі, і на них близько десяти чутливих зон.

    Жуки є найважливішою частиною будь-якої екосистеми. За рахунок того що вони харчуються продуктами життєдіяльності інших рослин і тварин, Вони є своєрідними сміттярами природи. Наприклад, вони поїдають опале листя дерев і продукти травлення тварин. Таким чином вони відновлюють в екосистемі баланс хімічних речовин, наприклад вуглекислого газу і азоту, які, в іншому випадку, потрапляли б в грунт.

    Але крім “збирання сміття” кілька великих видів жуків можуть поїдати невеликого розміру птахів, а іноді, нападають на дрібні види ссавців. Але різновидів жуків багато, і зустрічаються у нашому світі і мирні створіння, які поїдають деревний пил, і поглинаючи іноді, “закопуються” в дерева.

    Жуки поширилися майже на всю планету, і є здобиччю для сотень інших видів тварин, і навіть рослин! Але в кожній окремій екосистемі зв’язок “хижак-жертва” може змінюватися кардинально. В одній області проживання жук – здобич, в іншій – хижак.

    Кожна третя комаха на нашій планеті – жук.

    “Дроворуб-титан” – найбільший жук в світі – його розміри сягають 17 сантиметрів.

    Самі довгоживучі з комах… це жуки златки (сімейство Buprestidae). Відома златка, яка прожила не менше 47 років в стані личинки.

    Жук-гнойовик (Geоtrupes) здатний пересувати тяжкість, що перевищує його масу в 90 разів. Через відсутність гнойових жуків у фауні Австралії в кінці XIX століття ледь не вибухнула екологічна катастрофа: коров’ячий гній став отруювати місцеву рослинність.

  • Різноманітність прокаріотів

    Різноманітність прокаріотів

    Сучасні вчені поділяють прокаріотів на два царства – Еубактерії й Архебактерії.

    До Еубактерій відносять бактерії, ціанобактерії та мікоплазми. Будова клітин еубактерій є типовою для прокаріотів, лише мікоплазми втратили клітинну стінку і ззовні вкриті лише однією плазматичною мембраною. Зараз виділяють не менше десяти тисяч видів еубактерій. У несприятливих умовах багато представників еубактерій утворюють спори, стійкі до дії зовнішніх факторів. Під час утворення спори частина цитоплазми, яка містить нуклеоїд, ущільнюється й оточується мембраною На поверхні цієї мембрани утворюється оболонка спори. Частина клітини, яка залишилася поза мембраною, відмирає.

    Архебактерій набагато менше – близько п’ятдесяти видів. Вони суттєво відрізняються від еубактерій. У їхній клітинній стінці відсутні пептидоглікани, яких у стінках клітин еубактерій багато. У генетичному матеріалі архебактерій є послідовності, які багато разів повторюються, а в генах наявні некодуючі ділянки – нітрони, що є характерними ознаками еукаріотичних клітин. Також дуже схожі на еукаріотичні такі процеси в клітинах архебактерій, як реплікація, транскрипція і трансляція. Еубактерії витіснили архебактерії з більшості зручних місць проживання тому ці організми трапляються переважно в екстремальних умовах – у солоних і гарячих джерелах, вічній мерзлоті на великих глибинах океанів і в товщі земної кори.

  • Розвиток міжнаціональних відносин в Україні

    Розвиток міжнаціональних відносин в Україні

    Національний склад населення України характеризується значною чисельною перевагою титульної нації – українців. За даними перепису населення 2001 р., українці становили понад 77,82 % усіх жителів України. До того ж значна кількість українців проживають у близькому та далекому зарубіжжі. Поряд з українцями на території України проживають представники понад 100 національностей. Серед них найбільшу частку становлять росіяни – понад 17,28 % усього населення країни.

    Далі йдуть, білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки, євреї та вірмени. Крім цих національностей, в Україні проживають греки, цигани, азербайджанці, німці, грузини, гагаузи та ін.

    Протягом історичного періоду національний склад населення України змінювався, і сучасні державні кордони країни суттєво відрізняються від етнічних меж проживання українців. Українці проживають не лише на суміжних з Україною територіях, а й у багатьох віддалених від неї країнах світу. Але найбільша кількість українців проживає в Росії – понад 4,4 млн. осіб. Це друга за чисельністю нація, що проживає в Росії. Значна частина українців постійно проживає в Польщі, Білорусі, Словаччині, Молдові, США, Канаді, Аргентині, Австралії, Німеччині та багатьох інших країнах світу.

    Національний склад населення України постійно змінюється і під впливом міграції. За останні роки з України виїжджало більше населення, ніж поверталось. Серед національностей, що виїжджають з України, найбільш численну групу становлять росіяни, євреї, молдавани. Разом з тим населення України зростало за рахунок татар, азербайджанців, білорусів, вірмен, болгар, грузинів.

    Зміни у національному складі населення України зумовлені поверненням на її територію примусово виселених раніше в Росію та інші республіки колишнього Союзу кримських татар і німців. Вони розміщуються переважно в Криму та на півдні України. У складі населення Автономної Республіки Крим кримські татари становлять вже 12,1 %. Упродовж майже 60 років депортації радянська влада розвивала та підтримувала негативні стереотипи щодо кримських татар як “народу зрадника”, стереотипи, що їх продукували ще за часів царської Росії починаючи від анексії території Криму російською імператрицею Катериною II.

    Поліетнічність населення, яка утворилася в Україні, має виразну специфіку: з усіх етнічних неукраїнців понад 80 % становили етнічні росіяни. Іншим аспектом української поліетнічності є питання визначення мовної ідентичності. Зокрема, 5 544 729 етнічних українців, згідно з даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, рідною вважають російську мову. Сьогодні в Україні існує 3 мегамовні групи – україномовні українці, російськомовні українці та російськомовні росіяни.

    Окремо потрібно звернути увагу на взаємини “більшості” з ромами та основні проблеми, які існують у цього народу в Україні. За даними Всеукраїнського перепису населення на 2001 рік, громада ромів України налічувала близько 47,6 тис. осіб, з яких близько 14 тис. проживає на Закарпатті і понад 4 тис. у Донецькій, Дніпропетровській та Одеській областях. Проте, на думку деяких науковців, чисельність ромів, що проживають в Україні, значно більше.

    Актуальності набувають міжнаціональні взаємини, пов’язані з міграцією до України представників тих громад, які традиційно не проживали на її теренах. Внаслідок міграційних процесів за останні роки в Україні зросла кількість азербайджанців. Кількість інших національних груп, зокрема болгар, молдаван, білорусів, євреїв, татар, циган, німців, скоротилася. Навіть порівняно з офіційними даними Всесоюзного перепису населення 1989 року, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, в Україні вдвічі збільшилася кількість вірмен – вона сягнула 100 тисяч громадян, азербайджанців тут нині проживає 45 тисяч (ця етнічна група демонструє 20 % зростання). Збільшилася кількість корейців: в Україні їх нараховується 13 тисяч, тобто зростання сягнуло 50 %. Якщо під час Всесоюзного перепису населення 1989 р. арабів було зафіксовано 1 240 осіб, то 2001 року – 6 575 осіб. Численнішою стала група в’єтнамців і вихідців з Індії, Пакистану, країн Південно-Східної Азії.

    Актуальною для України є й проблема нелегальної міграції. Кількість нелегальних мігрантів, які перетинають кордон України, постійно збільшується. Більшість нелегалів прагнуть потрапити до країн Західної Європи і розглядають Україну як транзитну територію, принаймні про це свідчать українські прикордонники. Проте реальні міграційні наміри цієї категорії осіб ще тільки комплексно досліджуються. Сьогодні існують свідчення про створення в Україні новітніх етнічних компактів. За різними даними, в Україні називають різні цифри щодо кількості мігрантів – від 100 тисяч до 6 млн. осіб. Це здебільшого вихідці з країн Азії та Африки. В Одеській області вказують на наявність індійської, в’єтнамської та китайської громад. Відповідні свідчення про збільшення кількості громад – вихідців з країн південної Азії, Китаю – наявні в інших українських регіонах. Отже, у складі населення України фактично зростає кількість представників тих етносів, які мігрують до України з несприятливих у соціальному і міжетнічному сенсі країн, тобто з тих держав, де вирують міжетнічні конфлікти і де наявний низький рівень життя. Це, за свідченнями експертів, демонструє не тільки те, що Україна є транзитною територією, а й те, що країна розглядається новітніми мігрантами як відносно стабільна у сфері міжнаціональних взаємин.

    Стабільність життя представників різних національностей неможлива без шанобливого ставлення і поваги кожного народу до іншого. Це стосується як українців, так і національних меншин, які є жителями однієї держави – України.

    Важлива роль у збереженні міжетнічної злагоди в усіх регіонах України належить створенню державою сприятливих умов для національно-культурного розвитку як національних меншин в Україні, так і українців, що проживають у країнах близького і далекого зарубіжжя. Ці питання повинні бути предметом розвитку міждержавних відносин і вирішуватися на користь народів усіх країн.

  • Як приготувати мак на пиріжки?

    Кожна господиня пробувала порадувати своїх гостей, друзів і родичів різноманітними стравами з маком, при цьому не кожна знає “як приготувати мак для випікання” правильно.

    Щоб зварити мак вам знадобиться:
    – Мак – 1 склянка

    – Молоко або нежирні вершки – 1 склянка

    – Цукор або мед – за смаком

    Як правильно приготувати мак на пиріжки?

    Покрокова інструкція:
    1 . Промийте мак великою кількістю води. Можна висипати його в дрібне сит, щоб промити або проводити дану процедуру в мисці.
    2 . Мак розтерти в спеціальній глиняній посудині. Якщо такої немає в наявності можна також перемолоти його у блендері або на кавомолці.
    3 . Коли розтираєте мак, то до нього додайте цукор, сметану, мед або варення на смак або ванілін, щоб начинка була набагато ароматнішою.
    4 . Підігріваємо молоко ( вершки) на повільному вогні і тонкою цівкою всипаємо цукрову пудру з насінням маку, постійно помішуючи. Скільки ж потрібно варити мак? Виварюємо дану суміш на маленькому вогні до випарювання молока, щоб начинка була не рідкою за консистенцією.
    5 . Знімаємо з вогню і даємо трохи охолонути. А в цей час можете займатися іншими етапами приготування страви.
    6 . Також можете додати в макову начинку за вашим бажанням родзинки, цукати або горіхи.
    Тепер ви знаєте як правильно приготувати мак і для чого це робити, і потім можете порадувати свою сім’ю виробами з маку – пиріжками, рулетами, пирогами, млинцями, і багатьма іншими смачними стравами.
    Цільне насіння можна додавати не тільки прямо в тісто, а й використовувати як посипання для різних булочок, тортів, пряників. При цьому не забувайте “як приготувати мак для випікання” – вимочуйте його в молоці або у вершках.

  • Скільки часу випікати піцу?

    Скільки часу випікати піцу? І при якій температурі випікати піцу? Відповіді на ці питання досить важливі, адже без знання цих питань смачну піцу приготувати не вдасться.

    Скільки часу пекти піцу в духовці?

    В духовці піцу випікають 20-40 хвилин при температурі 180-230 градусів. Час залежить від начинки та товщини тіста (чим тонше тісто, тим менше потрібно часу на приготування)

    Звісно кожен з нас пробував готувати піцу вдома, але професійна піцерія завжди порадує Вас свіжою та смачною піцою. Дозволить Вам насолодитися улюбленою стравою в будь-який час.

    Якщо ви готуєте повітряну піцу з листкового тіста (або з тонкого дріжжового тіста) температура духовки повинна бути не більше 180-200 градусів. Таку піцу випікають 20-25 хвилин.

    Якщо ж ви готуєте піцу з дріжджового тіста – температура духовки повинна бути 220-240 градусів в середньому, а час випікання – не менше 40 хвилин. Для дріжджового тіста найкраще підійде м’ясна і ковбасна начинка з будь-яким соусом.

    Що покласти у піцу?

    Замовивши доставку піци Ви можете подивитися з чого вона приготована та спробувати відтворити страву вдома. Але купивши всі інгрідієнти та витративши час на приготування піци результат не завжди може виправдати ваші очікування.

    Ось найпопулярніші віріанти начинок, які кладуть в піцу:

    1.Томатний соус і сир – обов’язкові складові будь-якої піци.

    Найвдаліший і хороший сир для піци – моцарелла. Його не натирають, а нарізають пластинками.
    Другий за значимістю для піци сир – пармезан. Якщо немає і його, то підійде гауда або навіть голландський, але не дуже гострий сир. Досить популярна піца з чотирьох видів сиру.

    2. Ковбаси

    Асорті з будь-яких копчених ковбас можна розбавити невеликою кількістю сосисок або ковбаси вареної. Особливо добре в начинці виглядають мисливські ковбаски.

    3. Вегетаріанська начинка

    Будь-які поєднання овочів. Одні з найбільш вдалих: баклажани і солодкий перець. Помідори можна використовувати в’ялені, можна свіжі

    4. М’ясне асорті

    У такій піці можна зібрати обсмажений фарш, шматочки яловичини або свинини в соусі або приготовані на грилі, можна доповнити маринованими огірками, кабачками і солодким перцем.

    6. Копчена курка

    Один з найцікавіших і ситних варіантів начинки: шматочки ароматного курячого м’яса, червона цибуля, оливки, зерна кукурудзи та бекон.

    7. Піца з лісовими грибами

    Скибочки білих грибів і лисичок в сезон – відмінна начинка для піци. Можна доповнити солодким перцем і цибулею кільцями.

    Готуйте піцу вдома та дивуйте свої рідних, а коли до Вас завітають неочікувані гості, скористайтеся доставкою піци.

  • Цікаві факти про Михайла Коцюбинського

    Михайло Михайлович Коцюбинський – відомий український письменник, громадський діяч. Всі ми знаємо його твори ” Тіні забутих предків “, ” Інтермеццо “. Всі ми знаємо біографію письменника, а які Цікаві факти з життя Коцюбинського ви можете пригадати?

    Михайло Коцюбинський цікаві факти

    Михайло Коцюбинський прожив лише 48 років.

    Знак зодіаку – Діва

    Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 уВінниці. Батько його пив, через що часто міняв роботу. Мати, Гликерія Максимівна Абаз, дуже любила сина.

    Його називали Сонцепоклонником і Соняхом, бо над усе любив сонце, квіти і дітей. Служив звичайним клерком у статистичному відділі Чернігівської управи, на роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці.

    Михайло Коцюбинський – так і Не здобув офіційної вищої освіти (закінчив Шаргородську духовну семінарію, університет так і залишився мрією). Але він був високоінтелігентний, умів вести і піддержувати всяку розмову так, що кожний мав сатисфакцію (задоволення) розмовляти з ним. Усе делікатний, старався ніколи нікого нічим не вразити…

    Був високоосвіченою людиною і читав дуже багато. Знав Дев’ять мов – три слов’янські: українську, російську, польську; три романські: французьку, італійську, румунську; і три східні: татарську, турецьку та циганську…

    Якось хлопчина, якому щойно виповнилось 11 років, по-дитячому сильно Закохався у 16–річну дівчину, яка не звертала на нього найменшої уваги. Поклавши будь-що стати великою людиною і тим завоювати серце своєї коханої, він накинувся на книжки. Невідомо, чи вдалося Михайлу справити враження на дівчину почерпнутими з книжок думками, але цілком зрозуміло, що прочитане покликало його у письменницьку дорогу.

    Літературна кар’єра Михайла почалася з повного провалу. У 1884 р. він написав оповідання “Андрій Соловко, або Вченіє світ, а невченіє тьма”. Цю першу спробу молодого автора було оцінено вельми скептично.

    Був знайомий з Іваном Франком, М. Лисенком – який був його кращим другом, також з Василем Стефаником, Оленою Пчілкою, Лесею Українкою та Михайлом Старицьким,

    1898 року – Михайло Михайлович переїхав у Чернігів, де зустрів Віру Устимівну Дейшу, яка стала його дружиною – вірним другом та помічником. Тут виросли його діти – Юрій, Оксана, Ірина, Роман.

    В шлюбі був невірний, мав стосунки з Олександрою Аплаксіною (1880–1973), яка була молодша за нього на 16 років, але сімю не покинув.

    Хворів астмою і туберкульозом. Навесні 1913 Михайла Михайловича Коцюбинського не стало. Поховали письменника на Болдиній горі у Чернігові, улюбленому місці його щоденних прогулянок.

    Життю письменника присвячено стрічку “Родина Коцюбинських” Т. Левчука (1970, образ Коцюбинського відтворив О. Гай).

    Цікаві перекази про Коцюбинського

    Стара відьма

    У Криворівні не могли не помітити, як Коцюбинський цікавиться селянським побутом. Один гуцул заходить до нього в неділю, чемно кланяється і питається:

    – А чи це правда, що ви хочете нас у книжках розписати?

    – Правда.

    – Не тільки людей, але і всяку нечисту силу?

    – І нечисту силу.

    – То я прийду до вас із своєю жінкою. Ви такої старої відьми ні в нас, ні в околиці не знайдете.

    Воли і коні

    У Криворівню, в Карпати, приїхали львівські дачники, щоб побачити Коцюбинського. Один із них почав висловлювати своє захоплення творчістю Коцюбинського:

    – А прекрасні ваші твори ми добре знаємо. Наприклад, “Хіба ревуть воли…”.

    – Я не про воли, а про коні писав.

    – Не розумію. Коні ж не ревуть?..

    – Ну, і що з того? Коні не винні.

    “Ось моя зброя”

    Улітку 1910 року Коцюбинський повертався з Капрі, де він жив разом із Горьким. Жандармерія дістала суворий наказ якнайпильніше перевірити речі М. Коцюбинського. Прикордонні чиновники брутально рилися в його валізі. На запитання: “А зброя у вас є?”- Михайло Михайлович відповів: “Так, є”. Від несподіванки запанувала тиша. Потім зчинилася метушня: “Де зброя, де?”

    На довгій паузі М. Коцюбинський з лукавою посмішкою показав на олівець, що виглядав з кишені його піджака, і сказав: “Ось моя зброя”.

    (З кн. “Цікаві бувальщини”, зібр. й упоряд. І. Артемчук, Г. Григор’єв, – Дніпро – К., 1974)

    Спогади про Михайла Коцюбинського

    ( Подано за: Спогади про Михайла Коцюбинського / Упоряд, післямова та прим. М. М. Потупейка. – 2 вид., доп. – К.: Дніпро, 1989. – 278 с.)

    …Якось приходить в учительську П. С. (учитель російської мови) з солідним жмутком учнівських творів, учнів 4-го класу, що писали, здається, на тему: „Как проводятся рождественские праздники в моей семье”. Витягувши звідти працю Михайлика, він став читати її перед нами всіма й закінчив читання вигуком: „Будем иметь своего литератора!” Я не пам’ятаю змісту цієї праці, в читання я якось добре не вслуховувався, бо чимось був зайнятий, тільки пам’ятаю ту думку, що її висловив хтось із учителів: „Написано довольно плавным, легким слогом и пиятным языком, да и смысл есть, но не верится, чтобы автор, хотя ученик четвертого класса, мог самостоятельно выполнить эту работу; вероятно, он позаимствовал откуда-то содержание и форму на заданную тему”.

    З такою думкою погодилися й інші, але П. С. настоював на своєму: „Нет, господа, это будущий писатель, будущий поэт” (Всеволод Ковердинський. Шкільні роки М. М. Коцюбинського. с. 22).

    Ласкавий з дітьми, він зумів зразу завоювати нашу загальну симпатію, і нам вчитись з ним було легко і приємно. Михайло Михайлович був не тільки нашим вчителем, але й вихователем, і другом. У вільний від навчання час він читав нам доступні нашому розвиткові свої та іншхих авторів твори і тим розвинув нашу любов до України (Єлизавета Бакша. Згадка про вчителя-друга. С.31).

    Коцюбинський дуже любив життя. Любив у ньому те, що має в собі красу й світло, радість і ласку. Любив сонце, весну, літо (Денис Лукіянович. Пам’ятні зустрічі. С. 58).

    Ласкаві очі, безмежна радість, тепло, що огортає тебе, зогріває сонячним промінням, – це перші мої спогади про тата, перші родинні відчуття.

    Тато каже: „Дітоньки, зараз почитаємо казки”. Ми уважно слухаємо про дурних, упертих цапків, які не хотіли поступитись один перед одним і загинули. Про Івасика і Тарасика, про десять робітників-пальців, що допомагали працювати… Це ж тато для нас, дітей, написав ці казки. І від того вони нам ще миліші, ще цікавіші.

    …Подарунки, що дарував нам тато, були не тільки гарними оздобами, забавками, а й давали уявлення про народну творчість тієї чи іншої країни…

    Він був вигадливим. Завжди по-дитячому захоплювався красою природи, людьми, кращими проявами людських почуттів, здобутками людського розуму. Він був людяним, не втрачав цієї риси на протязі всього життя, любив добро, вірив у його переможну силу… (Ірина Коцюбинська. Тато. С.87, 95).

    Ось такі цікаві факти про життя Кцюбинського ми зібрали в цій статті, а якщо ви можете її доповнити пишіть в коментарях додаткову інформацію.

  • Афоризми про лікарів та медицину

    Афоризми про лікарів та медицину – це вислови відомих людей, лікарів, народна мудрість, яка визнає вагу медицини в житті кожної людини.

    Афоризми про лікарів та медицину

    – Не визнавати медиків можуть і люди освічені, заперечувати медицину можуть лише неуки.
    П. Буаст

    – Медицина по істині є найшляхетніша з усіх мистецтв.
    Гіппократ

    – Життя коротке, шлях мистецтва довгий, зручний випа-док швидко проходить, судження точне, досвід нечес-ний. Тому не тільки лікар повинен використовувати у справі все те що необхідне, а і хворий, і оточуючі, і всі внутрішні обставини повинні допомагати лікарю у його роботі.
    Гіппократ

    – Протилежне виліковується протилежним.
    Гіппократ

    – Чого не лікують ліки, виліковує залізо; чого не лікує за-лізо, лікує вогонь; чого не лікує вогонь, те слід вважати невиліковним.
    Гіппократ

    – Добросовісний лікар перш ніж призначити хворому ліки, повинен визначити не тільки його хворобу, а і звички в здоровому стані.
    Ціцерон

    – Лікар не що інше, як спокій для душі.
    Петровій

    – Немає мистецтва кориснішого медицини.
    Пліній Старший
    – Народ прагне ліків.
    Апулей

    – Медицина – сестра філософії.
    Демофіт

    – Радісний вираз обличчя лікаря – початок одужання хворого.
    Ф. де Рохас

    – Лікар, який вперше розпочав лікувати свого пацієнта, повинен робити це з натхненням, радісно, із приємністю для хворого, і ніколи похмурий лікар не досягне толку у своєму ремеслі.
    М. де Сервантес

    – Найкращі ліки не допоможуть хворому, якщо він відмовляється їх вживати.
    М. де Сервантес

    – Гігієна вчить, як бути собакою на ланцюгу власного здоров’я.
    В. О. Ключевський

    – У ворожки лікуватись – без здоров’я зоставатись.
    Народна мудрість

    – Немає нічого негігієнічнішого, ніж життя.
    Т. Манн

    – У хорошого хірурга повинно бути око орла, серце лева, рука жінки.
    Дж. Рей

    – У хорошого коваля накопичуються купи необроблено-го заліза. Біля дверей хорошого лікаря збирається чимало хворих.
    “Дзенрін Кюсю”
    – Сумні наслідки, до яких призводить зухвалість знахарів, змушує нас цінувати лікарів і мистецтво лікуван-ня: лікарі не заважають нам помирати, а знахарі нас вбивають.
    Ж. де Лабрюйєр

    – Якщо хворому після розмови з лікарем не стає краще, то це не лікар.
    В. М. Бєхтєрєв

    – Ще вчора ви були здорові, а сьогодні захворіли, – і вам, звісно, необхідна людина, яка за своїм ремеслом збов’язана переконувати вас, що ви не помрете. Поки люди не перестануть помирати і не втратять бажання жити на світі, лікарів будуть засипати насмішками і грішми.
    Ж. де Лабрюйєр

    – Щоб когось вилікувати, потрібно спочатку поставити правильний діагноз. А щоб зуміти поставити правиль-ний діагноз, потрібно володіти не тільки основними медичними знаннями, а і глибокою зацікавленістю у лікуванні хвороби. Недостатньо бути лікарем, потрібно ще вміти допомагати.
    Б. Брехт

    – Майбутнє належить медицині, що оберігає. Ця наука, що йде пліч-о-пліч з медициною, принесе велику користь людству.
    М. І. Пирогов

    – Гігієна – це медицина, що порушується мораллю.
    Г. Менкен

    – Перевага лікаря полягає в тому, що він не зобов’язаний наслідувати власні поради.
    А. Крісті
    – Всякий знає, яку магічну оздоровчу дію може мати втішне слово з уст лікаря, і навпаки, як деколи смертельно… діє на хворого суворий діагноз лікаря, який не знає чи не бажає знати дару навіювання.
    В. М. Бєхтєрєв

    – Кращий лікар на світі – ветеринар, адже він не може запитати пацієнта: “Що вас турбує?” Сам повинен знати.
    У. Роджере

    – Хірург оперує в масці, щоб у випадку невдалої операції зберегти інкогніто.
    Р. Гомес де ла Серна

    – Якщо хворий дуже хоче жити, лікарі безсилі.
    Ф. Г. Раневська

    – Кращий той лікар, який знає безкорисність більшості ліків.
    Б. Франклін

    – В медицині карета деколи буває важливіша, аніж знання.
    О. де Бальзак

    – Коли людина довго хворіє, вона стає більш усвідомленою, аніж сам лікар, і починає розуміти свою хворобу, що не завжди буває навіть з добросовісними лікарями.
    О. де Бальзак

    – Кращі ліки від ревматизму – подякувати Господу за те, що це не подагра.
    Дж. Біллінгс
    – Найкращі ліки від ревматизму – вознесіння хвали Богу, що це ревматизм, а не грудна жаба.
    Б. Шоу

    – Найгіркіші ліки можуть виявити найкращий ефект.
    Д. Келлі

    – І найліпші ліки не допоможуть людині, якщо вона відмовляється їх приймати.
    М. де Сервантес

    – Перший обов’язок медицини – збереження здоров’я, другий – лікування хвороб… Лікування захворювань складає ту частину медицини, на яку було витрачено особливо багато праці, хоч результати її виявились досить мізерними.
    В. Бекон

    – Раніше магію плутали з медициною, сьогодні медицину плутають з магією.
    Томас Сас

    – Лікарю зовсім не обов’язково вірити в медицину – хворий вірить в неї за двох.
    Жорж Елгозі

    – Медицина змушує нас помирати довше і болісніше.
    Плутарх

    – Медична наука додає роки життя, але не додає життю років.

    Якщо ви знаєте цікаві афоризми про лікарів та медицину лишайте їх в коментарях.

  • Цікаві факти про алфавіт

    Чи знаєте ви щось цікаве про алфавіт? Цікава інформація про алфавіт для дітей і дорослих зібрана в цій статті.

    Цікаві факти про алфавіт

    1. Гавайський алфавіт складається з 13 букв.

    2. Найчастіше використовувана буква в англійському алфавіті це – Е.

    3. Найменш використовувана буква в англійському алфавіті – це Q.

    4. Буква В є єдиною буквою в алфавіті, яка має 3 склади ( інші мають тільки 1 склад).

    5. Камбоджійський алфавіт складається з 74 букв. Це найдовший алфавіт в світі

    6. Якщо ви спробуєте сказати алфавіт без постійного переміщення губ або язика, то кожна буква буде звучати однакова.

    7. Слово “rhythm” (англійською ) є найдовшим словом без голосних.

    8. Буква “О” є найдавнішою буквою в алфавіті ( вона була ще в фінікійському алфавіті ( близько 1300 року до н. е.)

    9. Теперішня українська абетка має 33 літери. Українська абетка сформувалася на основі кирилиці, що поширилась у Київській Русі з прийняттям християнства й упродовж X – XVII ст. змінювалась у зв’язку з потребою пристосувати її до звукового складу народного мовлення.

    10. В китайському письмі більше 40 000 символів.

    Цікавинки про алфавіт, цікаві відомості про алфавіт ви можете додавати через форму коментарів.

  • Відомі українські кобзарі

    Відомі кобзарі України зробили великий внесок в розвиток народних пісень, дум, переспівів тощо. Тому сьогодні дізнаємося хто ж вони – видатні українські кобзарі.

    Кобзар – український народний співець і музикант. Кобзарі були творцями історичних пісень, дум, релігійних піснеспівів, а також казок та переказів та передавали їх з покоління в покоління.

    ВІДОМІ УКРАЇНСКІ КОБЗАРІ

    1. Остап Вересай

    Остап Микитович Вересай (1803-1890) – кобзар, виконавець народних дум, історичних, побутових, жартівливих та сатиричних пісень. Був блискучим імпровізатором. Його творча спадщина невелика, всього 6 дум : “Як три брати з Азова втікали”, “Отчим”, “Невольницька”, “Про бурю на Чорному морі”, “Про вдову і трьох синів”, “Дума про Хведора Безрідного”; декілька сатиричних та гумористичних пісень та пісень релігійного змісту, зокрема дуже популярна в той час пісня “Про правду й неправду”. Іван Франко говорив, що ця пісня в тогочасному житті набувала великого соціального звучання та значення, і саме за неї Остапу Вересаю доводилося не раз зазнавати переслідувань від жандармів. Остап Вересай майстерно використовував піднесення і спади голосу, ефектні повторення смислово-навантажених рядків, завдяки чому слова пісні і музика асоціювалися з тогочасною реальністю життя українського народу.

    2. Михайло Кравченко

    Михайло Степанович Кравченко (1858-1917) – відомий український кобзар.
    До репертуару М. Кравченка входили: Думи – “Втеча трьох братів із города Азова, з турецької неволі”, “Бідна вдова і три сини”, два невольницькі плачі; сатиричні пісні – “Дворянка”, “Чечітка”, “Сусідка” та інші, а також пісні різноманітного змісту.
    М. Кравченко був свідком повстання селян у його рідному селі у 1905 році. Жорстока розправа над селянами залишила глибокий слід у серці кобзаря і він склав дві думи: “Чорна неділя в Сорочинцях” та “Про Сорочинські події 1905 року”.

    3. Федір Кушнерик

    Федір Данилович Кушнерик (1875-1941) – кобзар. В сім років осліп. Самостійно навчався грати на скрипці, фісгармонії, з якими ходив по весіллях і ярмарках, заробляючи на прожиття. В 1909 зустрівся з М. Кравченком який взяв його в учні.
    Він складав пісні й думи про важке життя селян. В радянські часи створив думи “Зійшло сонце осіннє”, “Про трактори”, “Сніг розтав, вода стекла”, “Пісню про піонера Павлуся” – поетичну розповідь про вбивство у Великих Сорочинцях піонера Павлика Теслі..
    Найвідоміші думи: “Федір безрідний”, “Про сестру та брата”, “Маруся Богуславка” та ін.

    4. Степан Пасюга

    Степан Артемович Пасюга(1862-1933) – кобзар. Утратив зір у юнацькому віці.
    Пасюга особливого прагнення до концертних виступів не виявляв, але українська інтелігенція радо запрошувала кобзаря виступати на сцені. Знав багато дум і старин, але “на люди” (для інтелігенції) співав лише чотири – “Плач невольників”, “Три брати Озовські”, “Удова і три сина”, “Конівченко”.
    Творча спадщина: “Пісня про смерть козака”, “Дума про удову”, “Дума про Марусю Богуславку”.

    5. Іван Кучугура-Кучеренко

    Іван Іович Кучугура-Кучеренко (1878-1937) – відомий український кобзар.
    У ранньому віці хворів віспою, в результаті цього втратив зір. Навчався кобзарській справі у панотця Павла Гащенка. Багато перейняв у Степана Пасюги. У 1908 році Микола Лисенко запросив Івана Кучеренка викладати до Київської музично-драматичної школи.
    Кучугура-Кучеренко знав 8 Дум, серед них наймайстерніше виконував “Олексія Поповича”, “Думу про плач невільників”, “Хмельницького і Барабаша”, “Про смерть Хмельницького”. У репертуарі було понад 300 пісень. Автор відомої пісні “На високій дуже кручі” (на смерть Тараса Шевченка ).
    У 1919 році Кучеренку присудили звання народного артиста УНР.
    У 1925 року Кучеренкові присудили звання народного артиста УРСР.

    6. Єгор Мовчан

    Єгор Хомич Мовчан (1898-1968) – відомий український кобзар. У 1909 року пішов у учні до відомого кобзаря Степана Пасюги. З кобзою за плечима незрячий кобзар обійшов сотні сіл, ніс у маси улюблені пісні та думи народу. Був учасником першої республіканської наради кобзарів і лірників в Києві (1939 р.), брав активну участь в роботі утвореного тоді державного ансамблю кобзарів. В 1940 р. був учасником всесоюзної наради народних співців.
    Багатий репертуар кобзаря в записах зберігається у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР.
    Мав великий творчий доробок. Виконував чотири Думи : “Плач невільників”, “Удова”, “Про Братів Самарських”, “Про смерть козака-бандуриста”.

    7. Василь Григорович Нечепа

    Василь Нечепа (1 вересня 1950) – кобзар, лірник, народний співак, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, народний артист України з 2008 р.
    Кобза Василя Нечепи унікальніша, бо має на бунтах лади, а на приструнках – півтонові перемикачі. Нечепа – унікальний співак-музикант, єдиний представник старосвітської (але розвинутої ним) чернігівської кобзарської школи.
    Репертуар : “Ілліади”, “Рамаяни”, “Ой, зійди, місяць…” тощо.
    За концертну програму “В рокотанні, риданні бандур” отримав Державну премію України імені Тараса Шевченка (2006).

    8. Петро Кулибаба

    Петро Кулибаба (нар. бл. 1805 р. – помер 1874)- визначний кобзарський панотець.
    За свідченням М. Привалова, вчився Кулибаба у полтавських кобзарів, багато перейняв від Остапа Вересая. Грав на кобзі і бандурі. Помер Петро Кулибаба трагічно. За свідченням Г. Гончаренка, “обгорів в хаті, як був пожар, і вмер”. У репертуарі мав притаманні “харківській школі” Думи : “Олексій Попович”, “Івась Коновченко”, “Азовські брати”, “Невільники”. Від П. Кулибаби робили свої записи М. Сумцов, С. Нос, М. Ніговський.

    Також, окрім цих кобзарів слід пам’ятати, що є ще багато відомих особистостей, які зробили вагомий внесок у розвиток кобзарства, наприклад: С. Яшний, П. Гарасько, А. Шут, С. Чапля, С. Бідило, П. Каліберга та ін.