Category: Енциклопедія

  • Цікаві факти про японську мову

    10 цікавих фактів і міфів про японську мову

    Міф №1 . Навіть у наше століття високорозвинених технологій, деякі люди асоціюють Корею, Китай і Японію лише з країнами-виробниками їхніх телевізорів, продовжуючи вважати, що китайська, корейська та японська мови дуже схожі, як втім, і культура, і менталітет жителів цих азіатських держав. З огляду на те, що Японія довгий час залишалася закритою державою, недостатня інформованість наших громадян цілком зрозуміла. Але наше завдання полягає саме в тому, щоб по можливості розвінчати міфи і затвердити маловідомі факти. Отже, японська мова стоїть відокремлено, бо лінгвісти досі ламають голову над проблемою її приналежності до будь-якої мовної сім’ї. Наявно безліч теорій, згідно з якими, вона могла зрости на загальному грунті з корейською. У той час вона має деяку схожість з австронезійскими мовами і навіть (!) З турецькою. Простіше кажучи, хочете унікальності – вам дійсно сюди. Що стосується схожості з китайською мовою, то спробувавши почути китайську та японську мови хоча б пару-трійку хвилин, різницю ви відчуєте моментально. Приблизно як між англійською та німецькою.

    Міф №2. “Японська мова – дуже складна, вивчити її – завдання не з легких”. Як і будь-яка інша мова, японська вимагає зусиль і часу, тому все залежить від вашої мотивації і бажання. Японська, на щастя для вітчизняних студентів, не має тонів, як наприклад китайська. Отже, якщо ви здатні вимовити українські слова “хата” або “яма”, то, як мінімум, два японських слова ви вже знаєте: японське слово “хата” перекладається як “прапор”, а слово “яма” досить іронічно з нашої точки зору означає “гора”.

    Міф № 3. “Японці пишуть виключно ієрогліфами”. Цей міф розвіяти дуже просто, японці дійсно пишуть ієрогліфами, причому запозиченими у китайців багато століть тому, але також активно використовують два алфавіту під назвою “хірагана” і “катакана”. Втім, не сподівайтеся, що тут все так просто. Японці використовують так звану складову систему письма, в якій кожен знак може означати окремий звук, як у випадку з голосними: А, І, У, Е, О, або цілий склад, наприклад: КА, МЕ, ТО, РУ, СА. Тепер саме час задатися питанням, чому алфавітів цілих два. Насправді, відповідь до непристойності проста – хірагана використовується для запису споконвічно японських слів і китайських запозичень, що давно прижилися, а катакана існує для слів, що прийшли з європейських мов, яких, до речі, теж немало. Катакана також допомагає записати складні і незвичні японському погляду і слуху прізвища і імена іноземців.

    Міф № 4. “Японці пишуть тільки вертикально”. Японська традиція і справді передбачає вертикальний лист, до того ж ще і справа наліво. Але, мабуть під впливом європейців, японці навчилися писати і в рядок в звичному для нас напрямі: зліва направо. Але якщо ви плануєте вивчати японську, будьте готові до читання вертикальних текстів і всякий раз переконуйтеся, що читаєте з початку, а не з кінця.

    Міф № 5. “Японці могли б відмовитися від ієрогліфів і спростити цим життя іноземцям”. Іноді самі японці утрудняються пригадати той чи інший ієрогліф, і в цьому немає нічого страшного, адже людина – не машина і утримати все в пам’яті при всьому бажанні просто не в змозі. Тоді напрошується питання: “Чого ради вони мучать себе і всіх бажаючих вивчити японську мову Ієрогліфікою?”. Відповідь стає очевидною, якщо поглянути на текст, записаний виключно каною без ієрогліфів:

    ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?. ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?.

    Розібратися, де кінець одного і початок наступного слова, вельми непросто, чи не так? А все тому, що японська писемність не передбачає прогалин, та й коми тут скоріше авторські та контекстуальні знаки. Роль же ієрогліфів полягає в тому, щоб допомогти виділити слова з записаного злито текстового масиву. Отже, переписавши вище подані приклади, використовуючи ієрогліфи, можна отримати абсолютно іншу картину:

    ? ? ?? ? ? ?. ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?.

    Звичайно ж, на погляд людини, далекої від східних мов, ніщо істотних змін не зазнало, але ті, хто трохи знайомий зі специфікою мови, безсумнівно, змогли оцінити ієрогліфіку по достоїнству.

    Факт №1. “У японській мові немає багатьох звуків”. Як не дивно це чути, але японська мова дуже бідна фонетично. Наприклад, ряд звичних для нас звуків таких як “л”, “ж”, “з”, “в” відсутня за визначенням. Отже, якщо ваше ім’я, наприклад, Женя або Олена – то будьте готові почути від японців невпевнене “Дженя” і “Ерена” відповідно.

    Факт №2. “Знання англійської мови може допомогти освоїти японський”. Досить несподівано, але факти – річ уперта. Приміром, спробуйте-но вгадати, що означають такі слова: “petto”, “naifu”, “hoteru”, “basu”. Не забувайте, що вимова англійських слів трохи спотворюється з причини відсутності деяких звуків і наявності складової системи замість алфавіту. Отже, барабанний дріб і відповіді готові: petto – pet (з англ. “домашній улюбленець”), naifu – knife (з англ. “ніж”), hoteru – hotel (з англ. “готель”), basu – bus (з англ. “автобус”). Англійських запозичень в японській мові надзвичайно багато, особливо у сфері реклами і молодіжному середовищу, вокабуляр яких іноді складається чи не наполовину з таких слів.

    Факт №3 . “Гоноративні форми японської мови – ще одна головоломка для іноземців”. Ще не моторошно? Тоді йдемо далі. Ці самі “гоноративні” форми – не що інше, як спеціальні слова і граматичні конструкції особливої міри ввічливості. Японія завжди була і залишається країною, де існує чітка і сувора ієрархія в суспільстві, тому свою пошану старшому за статусом, віком і положенням в суспільстві прийнято виражати не тільки своїми діями, але і мовою. Приміром, в японській мові дієслово “пити” існує як мінімум в трьох варіантах: “ному” “ітадаку”, “мешіагару”, перший – нейтрально-ввічливий варіант, другий – використовується людьми нижче за статусом щодо себе з метою звеличити співрозмовника, останній – навпаки застосуємо до осіб, які займають високий щабель в суспільній ієрархії, і підкреслює повагу до них.

    Факт №4. “Ввічливість японців не знає меж”. Отже, в продовження теми про ввічливість японців, саме час згадати відмінності в назвах родичів. Приміром, свого батька носії мови можуть називати “чичи”, коли ж згадують батька свого співрозмовника, то використовують тільки слово “ото: сан. У японській мові існує багато назв одного і того ж родича, і все тому, що бажання бути ввічливим у японців понад усе. Так, свою сім’ю вони називають “кадзоку”, а сім’ю співрозмовника “гокадзоку”, де “го” – приставка ввічливості.

    Факт №5. “Ієрогліфи потрібно не малювати, а писати”. Існує помилкове уявлення про ієрогліфи, а саме тенденція асоціювати їх з малюнками. Ієрогліфи – це знаки, які несуть в собі певну інформацію, а не просто набір “паличок і завитків”. Кожен ієрогліф має свій ключ, тобто елемент за яким його можна відшукати в словнику. Завдяки наявності ієрогліфів з однаковими ключами, їх запам’ятовування значно спрощується. Наприклад, в парах ієрогліфів? ? і? ? не складе труднощів помітити подібні графічні елементи. Практика – це єдиний спосіб “подружитися” з ієрогліфами.

  • Терміни: Українська СРР в умовах нової економічної політики

    Терміни та поняття

    Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921-1928)

    Автокефальна церква (від гр. “сам” і “голова”) – у православ’ї церква, адміністративно незалежна від ін. церков, повне самоврядування церкви, її незалежність.

    ” Березіль ” (від давньослов’янської назви першого місяця весни березня) – укр. театр, який був заснований у березні 1922 Лесем Курбасом як мистецьке об’єднання “Б.” (МОБ) навколо групи акторів колишнього “Молодого театру” (створений 1918). Працював 1922 -1926 у Києві, а 1926-1933 у Харкові. У різні роки в театрі працювали Амвросій Бучма, Мар’ян Крушельницький, Олександр Сердюк, Наталя Ужвій, Степан Шагайда та ін. актори. “Б.” з його чіткою нац. та мистецькою позицією постійно зазнавав критики, яка звинувачувала театр у націоналізмі, в б-бі з політикою більшовиків. Наприкінці 1933 Лесь Курбас був заарештований, а театр переформовано і перейменовано у Харківський держ. драм. театр імені Тараса Шевченка.

    Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) – літ. о-ція 1925-1928 в УСРР. Стояла на засадах творення нової укр. л-ри шляхом засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської к-ри. Фактичним лідером ВАПЛІТЕ був Микола Хвильовий, який висунув гасло “Геть від Москви!”, членами Микола Яловий, Микола Бажай, Олесь Досвітній, Іван Сенченко, Юрій Смолич, Павло Тичина, Юрій Яновський та ін. 1927 видавали журнал “ВАПЛІТЕ”. Погляди М. Хвильового зумовили критику о-ції з боку парт, і держ. діячів УСРР. Внаслідок постійних переслідувань ВАПЛІТЕ змушена була “саморозпуститись”.

    Воєнно-господарський союз – об’єднання рад. республік на території колишньої Рос. імперії, формується протягом 1919-1921, починається з військ. органів, після сформованої єдиної армії була створена єдина фінансова система. Керівництво найважливішими галузями нар. господарства здійснювалося з єдиного центру – ВРНГ РСФРР, закони якої діяли і в УСРР. Фактично він сформувався уже до закінчення воєнних подій громадянської війни. 28.12.1920 було підписано двосторонній договір, який підтвердив ті міжреспубліканські відносини, які склалися в умовах “воєнного комунізму”, тобто в.-г. с. Керівництво найважливішими сферами життя України здійснювалося з Москви, за УСРР формально лишалося право на окремі військ. формування. Він був нежиттєздатним, бо зберігав старі імперські відносини рос. центру і нац. регіонів.

    Грошова реформа (від укр. “грошова” і лат. “перетворюю, поліпшую”) – здійснені державою перетворення в грошовому обігу. В СРСР проведені 1922-1924, 1947 та 1961. У незалежній Україні – 1996.

    “Договірна федерація” – в офіційних рад. документах поч. 20-х рр. відносини між рад. республіками визначались як федеративні, побудовані на системі двосторонніх і багатосторонніх угод, система цих угод характеризувалася саме як “д. ф.”, а фактично Україна – псевдодержава. Вона існувала кілька років на поч. 20-х рр. на території колишньої Рос. імперії. Формальна незалежність України та ін. республік обмежувалася нею. Реально Україна не мала “автономії”, тому це поняття пишеться в лапках.

    Індустріалізація (від лат. “діяльність, старанність”) – система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки й зміцнення оборони країни, процес створення вел. машинного виробництва в усіх галузях господарства країни. Уперше курс на індустріалізацію був проголошений більшовиками 1925 на XIV з’їзді ВКП(б). Відбувалася в СРСР і Україні наприкінці 20-х-30-х рр., у роки перших п’ятирічок.

    Конфедерація (від лат. “об’єднання, спільність, сумісність” і “союз”) – форма держ. устрою, за якої кожна держава, що належить до союзу, зберігає незалежність, має свої органи держ. влади й управління, але водночас створює спец. органи для координації діяльності в певних сферах (військ., зовнішньополітичній тощо).

    Концесія (від лат. “надання, дозвіл, згода”) – 1) договір передачі на певних умовах і певний строк громадянам або юрид. особам, здебільшого іноземним, права експлуатації лісів, надр, підприємств тощо, які належать державі або місцевим органам; 2) підприємство, яке діє за її договором.

    ” Коренізація ” – політика більшовиків у мовно-культурному питанні, спрямована на залучення на бік рад. влади інтелігенції та селянства корінних національностей (у тому числі українців). Сприяла створенню видимості гармонійного та вільного розвитку республік у складі СРСР. Запроваджена на XII з’їзді РКП(б) 1923, її укр. видозміна називається “українізація”.

    Криза збуту (від гр. “вихід, закінчення” і укр. “збут”) – неможливість реалізувати третину пром. товарів 1923 через “ножиці цін”. Її об’єктивною основою була невідповідність між темпами розвитку промисловості та сільського господарства. Важливою причиною її виникнення було і відсутність твердої валюти, і знецінення паперових грошей – радзнаків. Влада захопилася можливістю легкої наживи, це був рецидив “воєнного комунізму”. Її було ліквідовано після втручання найвищих парт, і держ. органів шляхом зниження цін на пром. товари, підвищення на сільськогосподарські, введення твердої валюти.

    Націонал-комунізм – течія у ком. русі, яка намагалася примирити ком. ідеї із завданнями нац. розвитку. Започаткували цей напрям Шахрай, Лапчинський, Мазлах, дехто відносить до нього і Миколу Скрипника, який не раз виявляв подібні погляди. Активними прихильниками цієї течії у 20-х рр. були Олександр Шумський і Михайло Волобуєв, які критикували політику більшовиків за насадження на найвищих посадах неукраїнців, хибну кадрову політику, екон. експлуатацію України.

    Нееквівалентний обмін (від лат. “нерівноцінний” і укр. “обмін”) – несправедливий обіг сільськогосподарських і пром. товарів на користь других. Через нього уже 1923 виникла криза збуту і “ножиці цін”. Держава проводила його, бо хотіла за рахунок селянства нагромаджу ваги ресурси для відбудови і форсованого розвитку промисловості, у цілому вийти з кризи. Восени 1923 селяни змушені були продавати вчетверо більше хліба, ніж до війни, щоб придбати таку ж кількість пром. товарів – це його наслідок. Держ. і госп. апарат, зорієнтований на виконання команд центру, проявив своє безсилля і невміння діяли екон. методами, бо він проводив саме н. о. Він був дещо виправлений після втручання найвищих парт. і держ. органв СРСР у середині 20-х рр., щоб не допустити нових селянських повстань.

    Нова економічна політика (неп) це екон. політика більшовиків 1921- 1928, що прийшла на зміну політиці “воєнного комунізму”; відмова від негайного переходу до комунізму, при цьому політ. влада цілком зберігалася в більшовиків. Один з осн. елементів – продподаток, передбачався комплекс заходів для денаціоналізації частини підприємств, легалізація торгівлі, допускалася оренда, дрібна прив. власність, розширилася сфера товарно-грошових відносин, скасування зрівнялівки в оплаті праці робітників, створювався ринок робочої сили та іи.

    “Ножиці цін” – політика завищення цін на пром. товари і заниження цін на сільськогосподарські продукти з метою отримання додаткових прибутків.

    Оренда (з лат. “здаю в найми, наймаю”) – найм певного особою чи о-цією в ін. особи чи о-ції майна (землі, будинків, підприємств тощо) у тимчасове користування на певний термін за певну плату; плата за користування таким майном.

    Продовольчий податок (продподаток) – твердий (фіксований) податок для селян, прийшов на зміну продрозкладці у березні 1921 після рішень X з’їзду РКП(б). На підставі рішень цього форуму ВУЦВК і РНК УСРР ухвалили декрети і розпорядження спрямовані на його впровадження. Після його виконання селянин отримував право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх, що створювало екон. стимули для розвитку господарства. Це був перший і найголовніший крок до нової екон. політики.

    Розруха, господарська розруха – стан економіки після кількарічної війни, госп. руїна. Найбільш руйнівним чинником, що впливав на її сільськогосподарську складову, була прод. політика більшовиків, зокрема продрозкладка. У пром. складовій було падіння виробництва до 10 %, наприклад, працювала лише одна доменна піч, у транспортній знищено близько 4-х тисяч кілометрів залізничних колій. Вона була спричинена багаторічною війною, але була б набагато меншою, якби не більшовицька політика “воєнного комунізму”.

    Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР, Радянський Союз) – держава з ком. тоталітарним режимом, яка проіснувала з 30 грудня 1922 до 8 грудня 1991. До складу СРСР усі ці майже 70 років входила Україна (більша частина чи в сучасних кордонах).

    Трест (від англ. “довіра”) – одна з структурних ланок управління в окремих галузях промисловості та в будівництві за часів командної соц. економіки, система главків була ліквідована, держ. підприємства об’єднувалися в т., а вони працювали на господарсько-розрахункових засадах.

    Українізація – тимчасова політика ВКП(б), здійснювана в Україні у 1920 – на поч. 30-х рр., укр. різновид політики коренізації. Її суть полягала у тому, щоб управлінські структури оволодівали мовою і к-рою місцевого населення, а також поповнювалися за рахунок його представників. Це мало забезпечити моск. центрові контроль над Україною не тільки силовими, а й адмін.-політ. засобами. Однак в офіційних документах декларувалося, що осн. метою цієї політики є сприяння розвиткові укр. мови та к-ри. На 1923 тільки 797 з 11 826 відповідальних працівників парт.-держ. апарату УСРР заявили, що знають укр. мову. Нац. склад держ. апарату республіки був переважно неукраїнським. Найактивнішими діячами у. були Олександр Шумський і Микола Скрипник, які посідали пост наркома освіти УСРР у 1924-1927 і 1927-1933 відповідно. Найвищі посади продовжували займати неукраїнці. З 1927 став помітним процес згортання у., з 1930 почалося масштабне цькування нац. інтелігенції, з 1933 у. була остаточно припинена, а її активні діячі або прихильники були репресовані.

    Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) – незалежна укр. церква, яка організаційно оформилася на Всеукраїнському православному соборі у Києві 14-30 жовтня 1921. Становлення УАПЦ відбувалося в контексті нац. відродження України як поступка рад. влади в процесі українізації. Очолювали УАПЦ митрополит Василь Липківський (1921-1927), митрополит Микола Борецький (1927-1930), митрополит Іван Пав-ловський (1930-1936). Церква проіснувала дев’ять років, останніх два роки під жорстоким пресом, 1930-1936 існувала під назвою “Укр. православна церква”. Її прихильниками були бл. сім млн осіб, знищена більшовиками, більшість кліру і значну частину мирян репресовано. Відродження УАПЦ відбуваюся у роки рад.-нім. війни. Новий рух за відродження УАПЦ в Україні почався у лютому 1989. У червні 1990 відбувся Всеукраїнський собор УАПЦ, який ухвалив Статут церкви та обрав її главою митрополита Мстислава (Скрипника) з титулом Патріарх Київський і всієї України. Після його смерті Патріархом обраний Дмитрій (Ярема), а після його смерті Патріарха не обирали.

    Унітаризм (від лат. “єдність”) – держ. устрій, який характеризується централізованим керівництвом адмін.-терит. одиницями і відсутністю самоврядних засад. Згідно з Конституцією України, ухваленою 28 червня 1996, Україна є унітарною республікою.

    Хлібозаготівельна криза – проблеми із продажем хліба селянами державі через низькі заготівельні ціни. Причиною її було намагання вирішити проблеми за рахунок села. Відбулася вона 1928-1929 і вирішення її силовим шляхом означало закінчення непу.

    Централізм (від лат. “центральний”) – принцип о-ції системи управління, що полягає в підпорядкуванні місцевих органів, ланок управління та установ центр., не враховуючи особливостей та інтересів регіонів і обл.

    Читайте тему “Українська СРР в умовах нової економічної політики (1921-1928)” , щоб детально розглянути матеріал.

  • Чим відрізняється м’язова тканина від сполучної

    В чому різниця між м’язовою та епітеліальною тканинами Ви дізнаєтесь з цієї статті.

    Чим відрізняється м’язова тканина від сполучної

    Епітеліальна тканина вистилає внутрішні органи, зберігаючи їх та тканини, які знаходяться вище від механічних пошкоджень. А м’язова тканина відповідає за здійснення рухових процесів в організмі тварини та людини.

    Що таке епітеліальна тканина?

    Епітеліальна тканина – це тканина, яка утворює зовнішні покриви тіла – елементи шкіри, слизові оболонки дихальних та травних шляхів, внутрішні оболонки серця й судин. Вона вистилає легеневі міхурці, залози внутрішньої секреції, та такі залози як – шкірні, молочні, слізні, статеві.

    Дана тканина виконує захисну функцію для тканин, які знаходяться вище неї. Вона виконує функції всмоктування та виділення та має високу здатність до відновлення. Епітеліальна тканина є не тільки покривною, а й пограничною. Цим і зумовлена її активна участь в обмінних процесах, таких як:

      газообмін через епітелій альвеол легенів; усмоктування поживних речовин у тонкому кишечнику

    Що таке м’язова тканина?

    М’язова тканина – це вид тканини, який здійснює рухові процеси в організмі людини і тварин.

    Класифікація м’язових тканин:

      Гладка м’язова тканина.

    Має клітинну будову та утворює м’язові оболонки стінок внутрішніх органів (кишечника, матки, сечового міхура ), кровоносних і лімфатичних суди. ЇЇ скорочення відбувається мимоволі.

      Поперечносмугаста м’язова тканина.

    Складається з м’язових волокон, які представлені багатьма тисячами клітин, які злилися, окрім їх ядер, в єдину структуру. Утворює скелетні м’язи.

      Серцевий м’яз.

    Має високий потенціал міцності та здатність скорочуватися.

  • Коли виник рок?

    Коли виник рок?

    Як самостійне явище в музичному світі рок-музика почала формуватися На початку 1950-х років в США. Цьому посприяло безліч як соціальних, так і власне музичних передумов. З самого початку рок був музикою протесту – молодіжної культури, що протистояла моралі і культуры старших поколінь. Рок був демократичною музикою, так як він органічно увібрав у себе елементи як музики для білих, так і музики для чорношкірих. Рок виявився музикою, що відповідала духу часу, і саме тому він дуже швидко став провідним течією в молодіжній музичній культурі і помітним явищем – в світовій.

    Музичний світ США на початку 1950-х років, до моменту появи власне року, був надзвичайно строкатим. У ньому були сусідами чорний і білий джаз, фолк, кантрі, кантрі-енд-вестерн, блюз, диксиленд, бугі-вугі, негритянські духовні жанри – хоспелз, спірічуелс і виокремити з них соул. Практично всі ці течії так чи інакше вплинули на формування року, однак провідна роль у цьому належить блюзу, який був особливо поширений в південних штатах країни. З так званого New Orleans Dance Blues, яскравим представником якого був дебютував в 1949 році Фетс Доміно (Ентоні Доміно, 10.V.1929), і сіті-блюзу розвинувся ритм-енд-блюз (Rhythm-And – Blues), спочатку мав ходіння лише в афро американських колах. Тільки в середині 1950-х, на хвилі демократизації системи освіти в США і наростаючого конфлікту поколінь, ритм енд-блюз подолав расові бар’єри. Згодом він став цілком самостійним плином в рок-музиці. Найбільш видатними представниками цього напрямку були негритянські співаки Мадді Вотерс (1915-1983) і Бо Діддлі (Еллас Бейтс, 30.XII.1928) – одні з найвидатніших майстрів блюзової гітари; їх творчість мала великий вплив на Чака Беррі, Алексіса Корнера і “The Rolling Stones”.

    До середини 1950-х років ритм-енд-блюз в поєднанні з білою музикою кантрі дав Rock-And-Roll – поняття, яке було введено в широкий обіг Клівлендський диск-жокеєм і музикантом Аланом Фрідом (1922-1965) (хоча поєднання rock – and-roll зустрічається у чорношкірих співаків уже в 1930-х роках). Комбінація слів “rock-and-roll” означає “гойдайся і крутись”, і прийшла вона з негритянського сленгу. Тоді ж, мабуть, виникло і власне слово “Госк” як позначення всіх нових музичних течій, що спиралися на ритмічну основу ритм-енд-блюзу та рок-н-ролу.

    Рок – музика зазвичай виконується рок – групою, що складається з вокаліста, гітариста (як правило, грає на електрогітарі), бас – гітариста і барабанщика, іноді клавішника. Рідше присутній ритм – секція. Проте існують приклади використання в рок – композиціях практично всіх відомих музичних інструментів.

    Відмінна риса рок – музики – одноманітний ритм, підтримуваний виконавцем на електричній бас – гітарі і барабанщиком. Соло інструментом є зазвичай електрогітара. Також у більшості рок – груп присутній вокаліст. Якщо на початку свого розвитку рок – музика лежала в основному в рамках блюзової гармонії, то тепер окремі її напрямки мають мало спільного в музичному відношенні.

  • Для чого призначена оперативна пам’ять

    Для чого призначена оперативна пам’ять? Читайте дану статтю та знайдіть відповіді на всі свої запитання.

    Для чого призначена оперативна пам’ять

    Оперативна пам’ять – це енергозалежна частина системи комп’ютерної пам’яті, в якій під час роботи комп’ютера зберігається виконуваний машинний код (програми), а також вхідні, вихідні та проміжні дані, що обробляються процесором.

    Оперативна пам’ять призначена для зберігання коду та інформацію про програми.

    Оперативна пам’ять включається в роботу тільки після запуску комп’ютера та включення операційної системи. ОП напряму залежить від електроенергії, в разі раптового виключення комп’ютера дані автоматично очищуються.

    Характеристики оперативної пам’яті:

      Тип (з часом змінюються процесори, материнські плати, і відповідно ж змінюється і тип оперативної пам’яті, в сучасних комп’ютерах фігурує тип DDR II). Об’єм (чим більший об’єм пам’яті, тим швидше відбувається робота комп’ютера). Частота (чим більша частота, тим якісніше працює ПК).

    Типи оперативної пам’яті:

      Напівпровідникова статична пам’ять (SRAM):

    + споживає мало електроенергії, швидко працює;

    – малий обсяг, немаленька ціна.

      Напівпровідникова динамічна пам’ять (DRAM)

    + низька ціна, великий обсяг;

    – потрібно періодично прочитувати та перезаписувати кожну комірку.

      Феромагнітна пам’ять

    + стійкий до радіаційних елементів, при відключенні подачі електроенергії інформація автоматично зберігається;

    – малий обсяг, важкий пристрій, інформація стирається при кожному читанні.

    Отже, оперативна пам’ять, що напряму залежить від електроенергії та починає свою роботу тільки після початку роботи комп’ютера.

  • Цікаві факти про каракатицю

    Цікаві факти про каракатицю для дітей та дорослих зібрані в цій статті.

    Цікаві факти про каракатицю

    Каракатиця – одна з найрозумніших морських тварин. Співвідношення ваги її мозку до тіла не дотягує до рівня морських ссавців, але перевершує рівень риб і інших молюсків.

    Каракатиця має три серця і синьо-зелену кров.

    Атакована в дитинстві певним хижаком каракатиця в більш зрілому віці краще полюватиме саме на цей певний вид хижака.

    З рідини чорнильного мішка каракатиці виготовляють коричневу фарбу (сепія).

    Каракатиці вміють плавати, але все ж зазвичай тримаються на дні, чекаючи свою здобич.

    Відрізняється каракатиця від інших молюсків наявністю своєрідної вапняної внутрішньої раковини у вигляді широкої пластинки, яка займає всю спинну сторону тулуба.

    У старі часи, кістка каракатиці вживалася в медицині, тепер же використовується лише для полірування і чищення дзьоба домашніх птахів.

    Харчуються каракатиці рибами і ракоподібними.

    При небезпеці, каракатиця може випустити з себе незвичайну чорнильну речовину, створивши тим самим привид (примару), схожий на її контури.

    У випадку небезпеки каракатиця починає змінювати колір. Буквально за мить, її тіло стає то жовтим, то червоним, то синьо-зеленим, немов переливається усіма кольорами веселки. Це виглядає надзвичайно гарно.

    Каракатиця найкраще у світі вміє маскуватися у будь-якому грунті. Вона може бути смугастою, плямистою та ін. Її колір залежить від оточуючого середовища. Такими якостями частково володіють й інші головоногі тварини.

  • Що винайшов Томас Едісон?

    Що винайшов Томас Едісон?

    Перераховувати винаходи Едісона можна довго – він створив фонограф, удосконалив телеграф, потрудився над розвитком телефонної мережі і вніс великий вклад в загальну електрифікацію країни.

    Фонограф записував відтворювані звуки. Спочатку пристрій використовував для запису парафіновий папір, пізніше стала застосовуватися фольга. Едісон розробив кілька версій фонографа, покращуючи кожну наступну модель.

    Чималу славу Едісону принесла робота над Телеграфом – саме вивчаючи телеграф, він як слід розібрався з принципами роботи електричних пристроїв, і саме телеграф в різних його варіаціях допоміг Едісону закласти основи надзвичайно солідного стану. Втім, одним лише телеграфом і його похідними винахідник обмежуватися не став.

    Один з найвідоміших винаходів Едісона звичайна електрична лампочка. Де-факто лампочку Едісон не винайшов – ідея була запропонована задовго до нього; Едісону вдалося розробити першу лампу розжарювання, вигідну з точки зору виробництва і продажів. Попередні прототипи мали чимало недоліків, які заважали їх популяризації – одні швидко перегорали, інші споживали багато струму, треті коштували непомірно дорого. Після довгих експериментів Едісон знайшов подходдящій варіант нитки для лампи згоряння і запатентував свою розробку.

    Томас Едісон популярні винаходи

    Вугільна телефонна мембрана. Томас Едісон удосконалив винахід Олександра Грема Белла. Первісна версія телефону використовувала магніт для передачі сигналу. Томас Едісон замінив його на вуглецеву мембрану, підвищивши стабільність сигналу на великій відстані.

    Електрична система освітлення. Томас Едісон розробив власну систему електричного освітлення, використовувану згодом в громадських закладах. Першим таким закладом став вокзал в нижньому Манхеттені.

    Електричний генератор. Едісон сконструював двигун, що дозволяє контролювати поставки електроенергії між різними пристроями.

    Аерофон – пристрій, що передає звуки голосу на далекі відстані на високій гучності. Його також називають “гучномовний телефон”.

    Універсальний принтер для фондової біржі (тікер) – Едісон удосконалив свої розробки телеграфу і створив універсальний фондовий принтер, який працював швидше, ніж існуючі версії.

    Сепаратор – Едісон розробив пристрій, який відділяло магнітні частинки від немагнітних. Ця розробка надалі лягла в основу фрезерної техніки.

    Кінематографічна камера – Томас Едісон намагався створити інструмент, який “робить для очей те, що робить фонограф для звуку”. Камера показувала фотографії в дуже швидкій послідовності.

    Лужна батарея – під час експериментів з залізними і нікелевими батареями, Едісон виявив лужний розчин, який тримає заряд більш тривалий час. Цей продукт згодом став одним із найбільш продаваних.

    Машина для виробництва цементу. У той час уже існував подібний пристрій, проте Томас Едісон його удосконалив за допомогою спеціального обертового механізму. Його розробка використовувалася в компанії Edison Portland Cement, яка займалася виробництвом цементу на продаж.

  • Чому Земля обертається навколо своєї осі?

    Чому Земля обертається навколо своєї осі?

    Це питання має довгу історію. Однак в різні часи воно звучало по-різному. Вірніше питання було в наступному: що саме обертається і як?

    Уявлення давнину про Землю були різні: то кити тримають, то Атланти. Пізніше все-таки переконалися, що планета має форму кулі, але тільки біда в тому, що залишилося незрозумілим, звідки береться сонце. І зробили простий, але дуже помилковий висновок про те, що це сонце обертається навколо нас і так день змінює ніч. І всі інші тіла теж обертаються навколо нас. А ми стоїмо на місці. Ми – центр Всесвіту і все навколо нас рухається. Цю версію навіть прийняла католицька церква, а значить, її навіть не можна було оскаржити. Але знайшлися вчені, завдяки яким ми сьогодні знаємо правду: Земля обертається навколо сонця і навколо своєї осі. Це були Коперник, Галілей і Бруно.

    Однак давайте спробуємо з’ясувати, Чому Земля обертається навколо своєї осі?

    Обертання землі навколо своєї осі відбувається в період одієї зоряної доби. Наша планета обертається плавно, рівно з заходу на схід. І ми рухаємося разом з нею. З нами обертаються всі предмети, що оточують нас, тому ми не помічаємо обертання Землі.

    Причину цього явища слід шукати у витоках появи космічних тіл, в першу чергу зірок і планет. Вся справа в тому, що колись твердих тіл не було, були скупчення газів, які при взаємодії один з одним приходили в рух. Так утворювалися хмари. Вони в свою чергу також рухалися по інерції заданій після утворення. Стикаючись з іншими хмарами, вони продовжували збільшуватися. Однак саме з інтенсивністю руху ці газові туманності поступово затвердевали. Таких об’єктів майже твердої форми ставало все більше. У фізиці діє закон взаємного тяжіння, так ці тіла починали впливати друг на друга, тобто утворювати те, що можна назвати системою. Вони стали рухатися в чіткій послідовності, як механізм годинника, де кожна шестерня виконує певні дії, а вся їх система називається годинник. Саме так почала функціонувати наша Сонячна система.

    Правда вчені припускають, що в моменти свого утворення планети Сонячної системи не раз міняли нахил осі або рух. Це відбувалося через зіткнення з іншими планетами (або з дуже великими космічними тілами). Можливо, так з’явився пояс астероїдів між четвертою та п’ятою планетами, так Венера стала обертатися у зворотний бік, а Юпітер “впав” на бік. А що ж Земля, чи стикалася вона з ким-небудь? Вчені припускають, що на стадії формування наша планета стикалася з великим космічним тілом (можливо, планетою). Земля вистояла, а в пам’ять про це зіткнення у нашої планети з’явився супутник – Місяць. Він обертається навколо нас, а ми навколо Сонця. Ось такий складний і цікавий космічний світ.

  • Фразеологізми на літеру М

    Фразеологізми на букву М та їх значення зібрані в цій статті.

    Фразеологізми на літеру М

    Мабуть та нехай
    Мабуть та нехай – уживається для вираження нерішучості, невпевненості, зайвої обережності і т. ін.; невідомо; можливо.

    Маг і чародій
    Маг і чародій (чарівник, чудодій) – людина, яка робить щось дуже легко, вправно, спритно, красиво.

    Мазати медом по губах
    Мазати медом по губах – говорити комусь що-небудь приємне (перев. з корисливою метою); викликати в кого-небудь почуття задоволення, радості, втіхи (перев. похвалою, лестощами і т. ін.); бути приємним комусь.

    Мазати медом речі
    Мазати медом речі (слова і т. ін.) – говорити облесливо, нещиро; підлещуватися до когось.

    Мазати пирогом зверху
    Мазати пирогом (пирогами) зверху – балувати, розпещувати кого-небудь.

    Мазати п’яти салом
    Мазати п’яти салом (рідко смальцем, лоєм і т. ін.) – готуватися до втечі або втікати звідки-небудь; відступатися від чогось наперед задуманого, організованого, вирішеного і т. ін.; боятися, мазати п’яти.

    Майнуло в голові
    Майнуло в голові – хто-небудь раптово подумав про що-небудь.

    Майнути думкою
    Майнути думкою – подумавши про що-небудь, уявно перенестися кудись.

    Майстер на всі руки
    Майстер (мастак) на всі руки – людина, яка все вміє робити, вправна, тямуща у всякому ділі; ірон.- людина, яка за все береться, але робить невправно, неякісно.

    Майстер на всякі штуки
    Майстер (мастак) на всякі штуки – дотепна, вигадлива людина.; зневажл. – людина, здатна на погані вчинки.

    Майстер на всі руки
    Майстер на всі руки – це людина, яка багато вміє, вправна, тямуща в усякому ділі.

    Майстер своєї справи
    Майстер своєї справи (свого діла) – людина, що досягла високої майстерності, досконалості в чому-небудь; кваліфікований спеціаліст з чогось.

    Майся гаразд
    Майся гаразд – уживається як побажання бути здоровим і щасливим, жити у добрі та злагоді.

    Макітра зварила
    Макітра зварила – хтось правильно, розумно вирішив, вдало зробив щось, додумався до чогось; кмітливий.

    Макітриться у голові
    Макітриться / замакітрилося у голові – виникає стан запаморочення у кого-небудь.

    Мале і велике
    Мале і велике – усі люди незалежно від віку; діти й дорослі.

    Мало горя
    Мало горя (нужди) – хто-небудь не переживає з приводу чогось, задоволений усім; кому-небудь байдуже до чогось.

    Мамин синок
    Мамин синок – розпещений, виніжений хлопчик або юнак.

    Мандрони плести
    Мандрони плести – говорити дурниці, нісенітницю.

    ” Маніловщина ” – порожня балаканина, безпідставне фантазерство, пасивне світосприймання.

    Манір
    Манір – спосіб, лад.

    ” Манкурт ” – сліпе знаряддя в руках влади.

    Манна з неба падає
    Манна з неба (з небес) падає – що-небудь дістається дуже легко, без особливих зусиль.

    Манна небесна
    Манна небесна – вживається у значенні несподіваних життєвих благ, чогось бажаного, легкодоступного.

    Ману пускати
    Ману пускати – дурити, морочити голову, ширити непевні чутки, збивати з пантелику.

    Мара бачила
    Мара бачила – уживається для вираження незадоволення у зв’язку з відсутністю кого-, чого-небудь; невідомо де.

    Мара водить
    Мара водить – хтось блукає, не усвідомлюючи місця свого перебування.

    Марко Проклятий – великий грішник, вічний блукач, непосидюща людина.

    Марносподіватися
    Марносподіватися – повернути те, чого вже нема – шукати вчорашнього дня.

    Марнота марнот
    Марнота марнот – те, що не має ніякого значення і цінності; щось неважливе, непотрібне, дріб’язкове.

    Марнувати мову
    Марнувати мову (слова), рідко – говорити безпредметно, безрезультатно, без потреби.

    ” Марсове поле ” – поле бою.

    “Марсельєза” – революційний заклик.

    “Марта і Марія”

    В образному вживанні: Марфа – людина, поглинена дрібними, побутовими справами, а Марія – уособлення переваги духовного начала.

    Масляні вишкварки
    Масляні вишкварки – ніщо.

    Маслинова гілка – емблема миру та спокою.

    Масний на язик
    Масний на язик – нещирий, облесливий хтось.

    Мастити п’яти салом
    Мастити п’яти салом – підлещуватися.

    Мастити словами
    Мастити словами – говорити приємні речі, улещувати, спокушати.

    Мати змію під серцем
    Мати (носити) змію під серцем – відчувати душевний неспокій; переживати.

    Мати Бога в серці
    Мати Бога в серці (в животі) – бути милосердним, совісним, жалісливим, справедливим.

    Мати верх
    Мати верх – бути головним над ким-, чим-небудь, у чомусь; верховодити.

    Мати вільні руки
    Мати вільні руки – бути не зайнятим, не обтяженим якими-небудь обов’язками.

    Мати волю
    Мати волю над кимось – вільно розпоряджатися ким-небудь; впливати на когось.

    Мати всі клепки в голові
    Мати всі клепки в голові – бути розумним, розсудливим.

    Мати голову на плечах
    Мати голову на плечах (на в’язах) – бути розумним, кмітливим.

    Мати гостре око
    Мати гостре око (гострі очі) – бути надзвичайно спостережливим, кмітливим, уважним, настороженим.

    Мати діло
    Мати діло (справу) – вступати в які-небудь стосунки з ким-небудь, підтримувати зв’язки з кимсь, з чимсь; займатися чим-небудь.

    Мати добрий язик
    Мати добрий язик (доброго язика) – уміти доладно, переконливо говорити.

    Мати довгий язик
    Мати довгий язик (довгого язика) – любити поговорити, говорити багато зайвого, розголошувати таємниці.

    Мати довгі руки
    Мати довгі руки – привласнювати, силою відбирати чуже, зазіхати на чуже.

    Мати дулю
    Мати дулю (трясцю) – нічого не досягти, не одержати, нічим не володіти.

    Мати думку
    Мати думку (рідко гадку) – виявляти намір, бажання що-небудь зробити; про кого/ що, яку, рідко – плекати які-не-будь мрії, думати про когось, щось, виношувати якісь плани.

    Мати душу
    Мати душу – бути чуйним, доброзичливим, сердечним.

    Мати за ніщо
    Мати за ніщо – не зважати на кого-небудь, не рахуватися з кимсь.

    Мати за щось
    Мати за щось – поважати, цінувати кого-небудь.

    Мати зглядь
    Мати зглядь – добре ставитися до когось, поважати когось.

    Мати зуб
    Мати зуб (зуба) – сердитися, гніватися на кого-небудь.

    Мати кам’яне серце
    Мати кам’яне (камінне) серце – бути нечуйним, жорстоким, бездушним.

    Мати кебету
    Мати кебету – бути розумним, здібним, кмітливим.

    Мати контри
    Мати контри – бути з ким-небудь у поганих стосунках, у сварці.

    Мати коротку пам’ять
    Мати коротку пам’ять – швидко забувати про кого-, що-небудь.

    Мати куцу пам’ять
    Мати куцу пам’ять – швидко що-небудь забувати.

    Мати ледачу пам’ять
    Мати ледачу пам’ять – не запам’ятовувати кого-, чого-небудь, не могти згадати.

    Мати місце
    Мати місце – бувати, траплятися.

    Мати міцний грунт під ногами
    Мати міцний (твердий) грунт під ногами – почувати себе твердо, впевнено, незалежно.

    Мати муху в носі
    Мати муху (мухи) в носі – бути неврівноваженим, примхливим, вередливим.

    Мати м’яке серце
    Мати м’яке серце – бути добрим, поступливим, лагідним, порядним.

    Мати на горіхи
    Мати на горіхи (на рибу) – бути вилаяним, покараним.

    Мати на думці
    Мати на думці (рідко на мислі, на гадці) – думати про кого-, що-небудь; кого, що, рідко. – належно сприймати кого-, що-небудь; бути впевненим у чомусь.

    Мати на очі
    Мати на очі (на очах) – спостерігати, стежити за ким-, чим-небудь; постійно, пильно дивитися на когось, на щось; думати про кого-, що-небудь, не згадуючи у розмові, не висловлюючись прямо; виявляти інтерес, приглядатися до кого-, чого-небудь; надіятися, сподіватися на щось; чекати чого-небудь; збиратися, виявляти намір зробити, здійснити що-небудь.

    Мати на увазі
    Мати на увазі – думати про кого-, що-небудь, не називаючи, не згадуючи у висловленні; припускати в думці що-небудь, не висловлюючись прямо; зважати на що-небудь, враховувати щось; хотіти, збиратися зробити, здійснити що-небудь.

    Мати неруш у руках
    Мати неруш у руках – брати, присвоювати все підряд, виявляти потяг до крадіжки.

    Мати нюх
    Мати нюх – розбиратися, орієнтуватися в обставинах.

    Мати око на щось
    Мати око на щось – приглядатися до чого-небудь, зацікавлюватися чимсь; бути здатним до чого-небудь, уміти робити щось.

    Мати олію в голові
    Мати олію в голові (рідко під чубом) – бути розумним, кмітливим, розсудливим.

    Мати пам’ятке око
    Мати пам’ятке око – бути спостережливим, надовго запам’ятовувати побачене.

    Мати під собою грунт
    Мати під собою грунт – бути зумовленим, виправданим чим-небудь; обумовлюватися, пояснюватися чимсь.

    Мати плечі за собою
    Мати плечі за собою – бути під чиїм-небудь захистом, протекцією, спиратися в своїх діях на чиюсь підтримку.

    Мати порожню макітру на плечах
    Мати порожню макітру на плечах – бути нерозумним, нерозсудливим.

    Мати пристріляне око
    Мати пристріляне око – розбиратися в чому-небудь, бути досвідченим, знаючим.

    Мати рацію
    Мати рацію – бути правим; правильно, слушно думати, говорити, діяти; виявлятися слушним, правильним; бути обгрунтованим, переконливим (про думку, слова).

    Мати розум у голові
    Мати розум у голові – бути розумним, кмітливим, розсудливим.

    Мати руку
    Мати руку – користуватися підтримкою, допомогою, протекцією.

    Мати свій розум у голові
    Мати свій розум у голові – діяти по-своєму, на власний розсуд, незалежно від інших; приймати самостійно якесь рішення, вважаючи його правильним.

    Мати своє лице
    Мати своє лице (обличчя) – відрізнятися від інших подібних предметів, явищ.

    Мати своє око
    Мати своє око – бути обізнаним з чимсь, поінформованим про щось, постійно діставати відомості від кого-небудь.

    Мати свою стежку
    Мати свою стежку (свій шлях) – виявляти свої здібності, нахили, власну особистість (в житті, роботі, творчості і т. ін.); бути оригінальним, не схожим на інших.

    Мати серце з перцем
    Мати серце з перцем – бути запальним, гострим, дотепним, дошкульним.

    Мати силу
    Мати силу – бути відомим, впливовим; бути вагомим, значним, авторитетним; над ким/чим – впливати на кого-, що-небудь, керувати діями когось.

    Мати слабість
    Мати слабість (слабинку) – захоплюватися чим-небудь, любити щось.

    Мати славу
    Мати славу – бути широковідомим, популярним.

    Мати сміливість
    Мати сміливість – відважуватися, наважуватися на що-небудь; виявляти почуття відповідальності.

    Мати собі на приміті
    Мати собі на приміті (на прикметі) – виявляти інтерес, придивлятися до когось, виділяючи його серед інших; спостерігати, стежити за ким-небудь, постійно пам’ятати про когось; не розголошуючи, думати про що-небудь, намічати щось.

    Мати собі на умі
    Мати собі на умі – думати про щось, розмірковувати над чимсь, не виявляючи своїх думок, намірів; збиратися щось робити, задумувати що-небудь.

    Мати спичку в носі
    Мати спичку в носі – бути тямущим, кмітливим, розсудливим..

    Мати страх на душі
    Мати страх на душі – відчувати тривогу, неспокій; хвилюватися, переживати.

    Мати тяму в голові
    Мати тяму (тямку) в голові – бути розумним, здібним, розсудливим..

    Мати у руках
    Мати у руках – володіти чим-небудь; розпоряджатися чим-небудь.

    Мати у тямці
    Мати у тямці – знати, пам’ятати що-небудь.

    Мати халепу
    Мати халепу – зазнати неприємностей.

    Мати хліб
    Мати хліб (шматок, кусок хліба) – добувати засоби до існування, заробляти на прожиття.

    Мафусаїлів вік – виняткове довголіття.

    Мекка – святиня, місце поклоніння.

    Мельпомена – театр або уособлення трагедії як жанру. “Слуга Мельпомени” – актор.

    Ментор – людина, що нудно повчає.

    Мертве царство
    Мертве царство – місце, де відсутні люди та інші живі істоти, де панує абсолютна тиша.

    Мертвий сезон
    Мертвий сезон – застій, затишшя в торгівлі, промисловості.

    Мертвою хваткою
    Мертвою (смертельною, залізною) хваткою – дуже міцно зімкнувши руки; надзвичайно наполегливо.

    Метати бісер свиням
    Метати (розкидати) бісер свиням (перед свиньми) – говорити комусь недосяжне для його розуміння; розкриватися з найдорожчим перед недостойним.

    Метати громи і блискавки
    Метати громи і блискавки – гніватися на кого-небудь.

    Мефістофельський сміх – глузливий, саркастичний регіт.

    Мишачий хвіст
    Мишачий хвіст – дуже тонка кіска або жмут рідкого волосся.

    Мишей топтати
    Мишей топтати – без потреби тинятися, ходити туди й сюди (синоніми: байди бити; давати горобцям дулі).

    Мідний лоб
    Мідний лоб; мідяне чоло – хтось не відзначається розумом; упертий, нерозсудливий, нетямущий.

    Мілко орати
    Мілко (неглибоко) орати – поверхово ставитися до виконання, розуміння.

    Міняти шило на швайку
    Міняти шило на швайку – замість чого-небудь одержувати ще гірше.

    Міцно триматися на ногах
    Міцно (твердо) триматися (стояти) на ногах – бути самостійним, упевненим, незалежним у своїх діях, вчинках.

    Мов громом ударило
    Мов громом ударило – хто-небудь дуже вражений, приголомшений чимсь.

    Моє вам шанування
    Моє вам шанування (вшанування) – усталена форма вітання та прощання з вираженням доброго ставлення до кого-небудь.

    Мокре місце залишилося
    Мокре місце залишилося – як корова язиком злизала.

    Мокрим рядном напасти
    Мокрим рядном напасти (накрити) – напасти з лайкою, докорами, найчастіше зненацька; приголомшити несподіванкою.

    Молитву читати
    Молитву читати (вичитувати) – повчати, докоряти, лаяти.

    Молоти язиком
    Молоти язиком – вести безпредметні, пусті розмови.

    Моркву терти
    Моркву терти – глузувати, кепкувати з кого-небудь, уїдливо дошкуляти комусь.

    Мости спалити
    Мости (міст) спалити (позривати) – знищити шлях до відступу, назавжди відмовитися від повернення до чогось.

    Мотати на вус
    Мотати на вус – придивлятися, прислухатися до чого-небудь.

    Мотузяна душа
    Мотузяна душа – хто-небудь позбавлений рис людської індивідуальності – боязкий, непринциповий і т. ін.

    Муляти очі
    Муляти очі – постійно перебувати десь, набридати своєю присутністю.

    Муки Тантала – страждання від усвідомлення близькості бажаної мети і неможливості її досягти.

    Мухи в носі грають
    Мухи в носі грають – про гордовиту, задерикувату людину.

    Мухою літати
    Мухою літати – швидко ходити, бігати; поратися біля чогось, намагаючись скрізь встигнути.

  • Терміни: Українські землі в першій половині 17 ст

    Терміни і поняття: Українські землі в першій половині 17 ст

    Вертеп – старовинний укр. нар. ляльковий театр. Особливо відомий у XVII-XVIII ст. Вистави відбувалися у скриньці, що мала вигляд двоповерхового будиночка чи церкви. Вертепник, пересуваючи на дротиках дерев’яні ляльки, змінюючи відповідно голос, говорив за кожну дійову особу. Вистави відбувалися на ярмарках, міських майданах, по хатах селян і міщан. Влаштовували в. переважно мандрівні дяки або вихованці шкіл, які під час канікул розходилися по Україні. Вертепна драма складалася з двох частин: реліг. й інтермедійна з національно-побутовими елементами. В Україні відомий ще так званий живий в., в якому ролі виконують не ляльки, а живі люди.

    Виписні козаки (випищики) – укр. козаки, виключені (виписані) рішеннями уряду Речі Посполитої з козацьких реєстрів (списків) наприкінці ХVІ-першій половині XVII ст. Наприклад, “Ординацією Війська Запорізького…” 1638 реєстр було скорочено з восьми до шести тис. осіб. В. було заборонено називатися козаками, утворювати військ, загони, обирати собі старшину і навіть проживати на “волості” (у місцях розселення реєстрових козаків). Вони повинні були повернутися до свого попереднього стану (селянства чи міщанства). В. к. часто переходили на Запорізьку Січ і ставали активними борцями проти Польщі.

    Жмайла повстання – козацько-селянське повстання проти польської влади під керівництвом М. Жмайла 1625. На придушення повстання польський уряд надіслав 30-тис. військо на чолі з польним гетьманом С. Конецпольським. 1(11). 10.1625 відбувся бій під Мошнами на Черкащині, незначні козацькі сили змушені були відступити. 20-тис. повстанське військо під с. Таборище (тепер Кіровоградська обл.) завдаю значних втрат ворогові. Наступна битва відбулася біля Курукового озера (побл. Кременчука, нині Полтавська обл.). поляки не змогли взяти укріплений козацький табір і змушені були піти на переговори. Козацька старшина усунула М. Жмайла від гетьманства і обрала на цю посаду М. Дорошенка, який уклав з польським командуванням Куруківську угоду.

    Жовнинська битва – бій під час повстання під проводом Я. Остряннна, Д. Гуні та К. Скидана проти польських окупантів Зі травня – 10 червня 1638. Повстанці були розпорошені. Важко поранений К. Скидан потрапив у полон і, очевидно, був страчений. Я. Острянин відступив на Слобожанщину. Д. Гуня ще близько двох місяців продовжував б-бу з ворогом, згодом прорвався на Січ.

    “Золотий спокій” – назва поляками періоду 1638-1648 через відсутність значних виступів козаків на відміну від попередніх років, коли відбулися повстання під керівництвом Т. Федоровича, І. Судими, П. Павлтока, Я. Острянина, Д. Гуні.

    Іконостас (від гр. “зображення, образ” і “місце стояння”) – стіна з ікон у православному храмі, яка відокремлює вівтар від центр, частини. В Україні збереглося чимало І., які мають велику худ. цінність: у Львові в церкві св. П’ятниці (кінець XVI ст.), у Рогатині (1649 р., тепер Івано-Франківська обл.), у Києві в Андріївській церкві (1747-1753 рр.) та ін. Укр. і. сформувався у XV ст.

    Інтермедія (від лат. “проміжний, середній”) – невелика п’єса переважно гумористичного характеру, яку виконують між актами спектаклю; епізод (вставка), який об’єднує з наступною дією.

    Києво-Могилянська академія – один з перших загальноосвітніх вищих навчальних закладів у Сх. Європі. Започаткована під заснованої 1615 Київської братської школи. 1632 до неї була приєднана школа при Києво-ІІечерській Лаврі, яка виникла 1631. Об’єднаний заклад назвали Києво-Братською колегією або, на честь покровителя митрополита II. Могили, К.-М. колегією. ІОрид. назва академії була закріплена 1701. Кількість учнів колегії 1700 досягала 2 тис., пізніше коливалася в межах 500-1200. Лекції читали переважно латинською мовою. В Академії проводили публічні наук. виступи, ставилися драматичні твори. Викладачами і випускниками закладу були найвидатніші діячі к-ри XVII-XVIII ст. Вони зробили вагомий внесок у розвиток освіти в Білорусі, Молдови, Росії, серед пд. слов’ян. Академія діяла до 181 7. Вона була значним освітнім і наук. центром України, сприяла пожвавленню культ. життя та зміцненню міжнародних зв’язків.

    Київська братська школа – одна з найвідоміших братських шкіл в Україні у XVII ст. Заснована Київським Богоявленськнм братством 1615. Ректорами були Й. Борецький (1615-1618), М. Смотрицький (бл. 1620), К. Сакович (1620-1624). Школа відіграла значну роль у розвитку нац.-культ. життя. 1632 об’єднана з лаврською школою, так започатковано Києво-Могилянську колегію (з 1701 академія).

    Київське братство (Київське Богоявленське братство) – нац.-реліг. о-ція київських міщан, яка виникла 1615. Містилося у Києво-Братському монастирі, збудованому на землі, подарованій Г. Гулевичівмою. До К. б. вписався гетьман П. Сагайдачний з усім Військом Запорізьким. Виступало проти унії, ініціювало відновлення вищої православної ієрархії. К. б. заснувало школу, яка згодом стала основою Києво-Могилянської колегії (академії). З 1620 мало право ставропігії. Занепало у другій половині XVII ст., у документах XVIII ст. не згадується.

    Кумейківський бій – бій між козацьким військом і польською армією 6(16). 12.1637 побл. с. Кумейки (тепер Черкаського р-ну Черкаської обл.) під час повстання під проводом П. Павлюка (Бута). Польські війська очолював М. Потоцький, якому вдалося оточити повстанців. П. Павлюк і К. Скидам відступили до Чигирина. Д. Гуня продовжував бій, а згодом відступив до Боровиці (нині село Чигиринського р-ну Черкаської обл.), де об’єднався із загоном П. Павлюка. 10(20). 12.1637 там відбувся новий бій. М. Потоцький, не здобувши перемоги, запропонував вступити у переговори, під час яких П. Павлюка і деяких інших керівників повстання було по-зрадницькому захоплено, відправлено у Варшаву, де незабаром страчено. Д. Гуня і К. Скидан з частиною війська відступили на Запоріжжя. Навесні 1638 б-ба розгорнулася з новою силою.

    Куруківський договір – угода, укладена 26.10(5.11).1625 в урочищі Медвежі Лозки побл. Курукового озера (біля сучасного Кременчука Полтавської обл.) між гетьманом М. Дорошенком і польським коронним гетьманом С. Конецпольським під час повстання на чолі з М. Жмайлом. Козацький реєстр збільшувався до 6 тис. осіб, козаки могли обирати гетьмана, але затверджував його король. Козаки поза реєстром мали повернутися під владу панів. Козакам заборонялося вступати у зносини з іноземними державами. Умови К. д. не задовольняли осн. масу козацтва.

    Лаврська школа – навчальний заклад, відкритий П. Могилою 1631 при Троїцькому монастирі Києво-Печерської лаври. Була створена за західноєвропейським зразком. 1632 об’єднана з Київською братською школою і створена Колегія, яку очолив П. Могила, згодом Києво-Могилянська академія.

    Ординація (повна назва – “Ординація Війська Запорізького, що перебуває на службі у Речі Посполитій”; від лат. “порядкувати, призначати”) – постанова польського стосовно козаків, ухвалена у січні 1638 після придушення повстання під проводом П. Павлюка і К. Скидана. Козацький реєстр зменшувався до шести тисяч, ліквідовувалася виборність козацької старшини, скасовувалося козацьке судочинство, замість гетьмана мав бути призначений польський комісар (резиденція – Трахтемирів), вищі козацькі посади мали зайняти представники польської шляхти, міщанам і селянам під страхом смерті заборонялося вступати у козаки, два полки реєстровців мали перебувати на Січі, а також передбачалося відбудувати і укріпити Кодак.

    Острянина повстання – нац.-визв. повстання під проводом гетьмана Я. Острянина проти польсько-шляхетського гніту 1638. Фактично було продовженням повстання П. Павлюка (Бута). У березні 1638 загони козаків рушили із Запоріжжя вглиб України, союзниками Я. Острянина були Д. Гуня і К. Скидан. Здобувши перемогу під Голтвою 1.05.1638, повсталі зазнали поразки під Жовншюм (тепер Черкаська обл.) 3( 13).Об. 1638 від військ М. Потоцького. Я. Острянин з частиною повстанців відступив на Слобожанщину. Новим гетьманом обрали Д. Гуню, який протягом червня-лииня 1638 обороняв табір на річці Старець, що впадає у Сулу. Коли старшина вирішила капітулювати, частина козаків на чолі з Д. Гунею прорвалася на Запоріжжя. Повстанці зобов’язалися здати зброю і визнати “Ординацію” 1638.

    Павлюка повстання – нац.-визв. повстання в Україні у 1637. Почалося на Запоріжжі влітку 1637. Після перших успіхів (здобуття Корсуня, тепер Корсунь-Шевченківський Черкаської обл.) П. Павлюк (Бут) звернувся до народу з універсалом, у якому закликав вступати до лав повстанців. Його помічниками були полковники К. Скидан і С. Биховець. 6(16).12.1637 повстанці зазнали поразки у битві проти польських військ під с. Кумейки (нині Чигиринського р-ну Черкаської обл.), відступили до Боровиці (поблизу Черкас), де змушені буди піти на польські вимоги. П. Павлюк був схоплений, вивезений до Варшави і 19.04.1638 страчений. Повстання продовжилося у 1638 р. під орудою Я. Острянина, Д. Гуні та К. Скидана.

    Переяславська угода – угода між польським коронним гетьманом С. Конецпольським і укр козаками, укладена 29.05(8.06). 1630 під Переяславом. Зумовлена поразкою польських військ від повстанців під проводом Т. Федоровича. Зберігала осн. умови Курукінської угоди, але козацький реєстр збільшувався з шести до восьми тисяч. Вимогу видати керівника повстання козаки відхилили, обравши гетьманом Т. Орендаренка. Перестала бути дійсною після “Ординації” 1638.

    Переяславським бій – переможний бій укр. козацького війська на чолі з Т. Федоровичем (Трясилом) проти польської армії С. Конєцпольського 15.05.1630 під Переяславом. Відбувався під час повстання 1630. Польське військо втратило кілька тисяч жовнірів, зокрема близько 300 знатних шляхтичів. Наслідком козацької перемоги стала Переяславська угода 1630 р. Цю звитягу укр. війська оспівав Т. Шевченко у поемі “Тарасова ніч”.

    Покозачення – масовий перехід селян до козацького стану.

    “Сім вільних мистецтв” – середньовічні навчальні предмети: арифметика, астрономія, геометрія, граматика, діалектика, музика, риторика.

    “Статті для заспокоєння руського народу” – держ.-політ. акт, виданий королем Владиславом IV 1632 (затверджений сеймом у січні 1633 р.), що узаконював існування православної церкви в Україні. На конвокаційному сеймі 22.06.1632 у Варшаві православні та протестанти спільно подали свої вимоги. На елекційному сеймі у вересні 1632 створено комісію, яка підготувала “Статті”. Згідно з ним документом православна церква в Україні отримала право мати свою ієрархію на чолі з митрополитом і чотирма єпископами (львівським, луцьким, мстиславським і перемиським), вільно відправляти богослужіння, мати церкви, монастирі, братства, друкарні, школи. Київським православним митрополитом обрано П. Могилу. “Статті” мали компромісний характер і не могли повністю врегулювати реліг. питання. Утиски щодо православної церкви стали однією з причин нац.-визв. повстань 30-х рр. XVII ст. і війни під проводом Б. Хмельницького.

    Федоровича повстання – нац.-визв. повстання в Україні 1630 під проводом гетьмана нереєстрових козаків Т. Федоровича (Трясила). Почалося навесні 1630, коли бл. 10 тис. козаків виступило із Запоріжжя на Черкаси. Повстанці стратили гетьмана реєстрових козаків Г. Чорного, який проводив пропольську політику. Повстання охопило значну частину Подніпров’я. Протягом трьох тижнів у районі Переяслава (нині Переяслав-Хмельницький Київської обл.) тривали бої повсталих з урядовими військами на чолі з коронним гетьманом С. Конецпольським. Після перемоги укр. війська у Корсунському бою польське командування змушене було розпочати переговори з представниками козаків. 29.05(8.06). 1630 було укладено Переяславську угоду. Невдовзі гетьманом було обрано Т. Орендаренка. Т. Федорович з частиною незадоволених угодою козаків повернувся на Запоріжжя.

    Хотинська війна – війна Османської імперії проти Польщі 1620-1621. Метою турецьких військ було загарбання укр. і польських земель. У Цецорській битві 1620 польська армія була вщент розбита, загинув коронний гетьман С. Жолкєвський. Навесні 1621 султан Осман II зібрав 150-тис. військо з 60 гарматами і чотирма слонами й рушив на Молдову. До нього приєдналася 60-тис. татарська орда. Польський уряд звернувся за допомогою до козаків, сейм ухвалив реєстр у кількості 20 тис. осіб. На козацькій раді у Сухій Діброві (Черкащина, 15-17.06.1621) ухвалено рішення негайно виступити у похід. Після усунення з гетьманства Я. Бородавки і обрання П. Сагайдачного укр. військо під Хотином (нині Чернівецька обл.) 24.08(3.09). 1621 з’єдналося з польською армією. Починаючи з 13(23).09.1621 турецько-татарські частини повели запеклий наступ на козацький табір. Укр. загони у контратаці знищили майже всю турецьку артилерію. Втративши бл. 80 тис. вояків і не досягнувши успіху, турки змушені були піти на переговори і укладення мирного договору. Хотинська битва, що тривала до 23.09(3.10). 1621, закінчилася перемогою українсько-польської армії, вирішальну роль у якій відіграли укр. козаки на чолі з П. Сагайдачним. Було розвіяно міф про непереможність турецького війська, ліквідована небезпека іноземного поневолення укр. та польського народів, зупинено експансію Османської імперії в Свропу.

    Хотинський мир – мирний договір між Річчю Посполитою й Османською імперією, укладений 9.10.1621, завершив Хотинську війну 1620-1621. Кордон установлювався по р. Дністер. Туреччина і Кримське ханство зобов’язувалися не нападати на Річ Посполиту. Польща віддавала Хотин Молдовському князівству, обіцяла не допускати походів козаків на турецькі й татарські землі. Умови X. м. викликали невдоволення укр. козацтва і спричинили наростання нової хвилі нац.-визв. б-би в Україні.

    Цецорська битва – битва польських військ із турецько-татарською армією під Цецорами (поблизу Ясс, тепер Румунія) – 10(20).09.1620 під час Хотинської війни. Іскандер-паша переміг польську армію С. Жолкєвського, у складі якої був невеликий козацький загін. Наслідком цієї перемоги стало оточення і знищення польського табору під Могилевом-Подільським (тепер Вінницька обл.) 28.10(7.11). 1620. У битві загинули С. Жолкєвський, М. Хмельницький, а Б. Хмельницький, пальний гетьман С. Конєцпольськнй та ін. потрапили у полон. Через рік польська армія з допомогою укр. війська взяла реванш під Хотином.

    Чайка – військ. човен запорізьких козаків у ХVІ-ХVІІ ст. Мав 18-20 метрів у довжину, 3-3,5 (за деякими даними – 6 метрів) – у ширину, 3,5-4 метри – у висоту. Кожну ч. будували не менше 60 козаків протягом 15 днів. Основою її був липовий або вербовий стовбур, обшитий з боків дошками і просмолений. Ч. мала два стерна – на носі й на кормі, що забезпечувало їй швидкість під час розворотів. На судні було 20-40 весел, екіпаж складався з 40-70 осіб. Іноді з січової гавані виходило до 300 ч. з 20 тис. козаків. Озброєння становили 4-6 гармат, переважно фальконетів. На ч. запорожці спочатку плавали по Дніпрові та ін. ріках, вже з кінця XVI ст. здійснювали походи Чорним морем, вели морські бої з турецькими галерами. Особливо видатним флотоводцем був П. Сагайдачний.

    Читайте тему “Українські землі в першій половині 17 ст” Щоб розширити свої знання.