Category: Енциклопедія

  • Цікаві факти про нервову систему

    Чи знаєте ви щось цікаве про нервову систему? Цікава інформація про нервову систему для дітей і дорослих зібрана в цій статті.

    Цікаві факти про нервову систему

    Нервова система багатогранна і цікава. Функціонує і працює нервова система через головний мозок, спинний мозок, вегетативну нервову систему і периферичні нерви.

    Нервова система Може мати патології, які не дозволяють передавати сигнали в мозок про відчуття тепла або холоду.

    Цікаві факти про нервову систему людини

    У кожної п’ятої-шостої людини зустрічаються різні порушення нервової системи. Це може бути вегето-судинна дистонія, депресія, хронічна втома, головні болі, сонливість, дратівливість і багато інших симптом.

    Тіло дорослої людини складається з величезної кількості нервів. Якщо їх скласти у ланцюг, то його довжина буде близько 75 кілометрів.

    У лівій півкулі головного мозку на 186 000 000 нервових клітин більше, ніж у правій.

    Нервова система регулює роботу різних органів – прискорює чи сповільнює ритм серцевих скорочень, змінює дихання.

    Основна форма діяльності нервової системи – це Рефлекс.

    Вченим вдалося створити Штучну нервову систему, що є першим кроком до створення штучного інтелекту.

    Структурно-функціональною одиницею нервової системи є нервова клітина – Нейроцит.

    Нервова система побудована з нервової тканини, основним структурним елементом якої є нервова клітина. Вона забезпечує сприйняття подразнень, генерацію нервового імпульса і його передачу.

    Нервова система містить не менше трильйона нервових клітин.

    У Стародавньому Єгипті Мозок не вважали дуже важливим органом чи “центром”, в якому містилася душа або щось подібне на неї. Про це свідчить той факт, що під час муміфікації мозок витягували через ніздрі та викидували геть. Такі переконання довгий час панували і у Стародавній Греції.

    Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізнались щось цікаве про нервову систему.

  • Хімічний склад щавлю

    Хімічний склад щавлю

    Нижче наведено вміст харчових речовин (калорійності, білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мінералів) на 100 г їстівної частини.

    Калорійність щавлю – 21 ккал.

    Вода – 91.3 г
    Білки – 2.3 г
    Жири – 0.4 г
    Вуглеводи – 2.4 г
    Харчові волокна (клітковина) – 0.8 г
    Органічні кислоти – 0.7 г
    Зола – 1.4 г

    Вітаміни :

    Вітамін А (бета-каротин) – 2.5 мкг
    Вітамін В1 (тіамін) – 0.06 мг
    Вітамін В2 (рибофлавін) – 0.16 мг
    Ніацин (вітамін В3 або вітамін РР) – 0.5 мг
    Вітамін В5 (пантотенова кислота) – 0.25 мг
    Вітамін В6 (піридоксин) – 0.2 мг
    Фолієва кислота (вітамін В9) – 35 мкг
    Вітамін С (аскорбінова кислота) – 47 мг
    Вітамін Е (токоферол) – 1.9 мг
    Вітамін К (филлохинон) – 0.6 мг
    Біотин (вітамін H) – 0.6 мкг

    Макроелементи :

    Калій – 362 мг
    Кальцій – 54 мг
    Магній – 41 мг
    Натрій – 4 мг
    Сірка – 20 мкг
    Фосфор – 71 мг
    Хлор – 70 мг

    Мікроелементи :

    Залізо – 2.4 мг
    Йод – 3 мкг
    Марганець – 0.35 мкг
    Мідь – 0.2 мг
    Цинк – 0.5 мг
    Фтор – 70 мкг

    Корисні властивості щавлю

    Всі культивовані види щавлю знаходять застосування не тільки на кухні, але і в медицині як допоміжний засіб для лікування багатьох захворювань. Щавель має здатність покращувати функції травлення, печінки і жовчного міхура, загоювати рани і зупиняти кровотечі, корисний при анемії і захворюваннях серцево-судинної системи.

    Листя щавлю кислого володіють знеболюючою, ранозагоювальною, протизапальною, антитоксичною, в’язкою і протицинговою дією. А їх відвар використовують при розладах шлунка, він також має жовчогінну дію, сприяючи поліпшенню роботи печінки, і протиалергічну, допомагаючи при вугровій висипі і свербінні шкіри.

    Відвар листя і коренів щавлю кінського допомагає при простудних захворюваннях, також його рекомендують для лікування проносів, колітів.

    У народній медицині щавель використовують як засіб проти цинги і для поліпшення травлення.

  • Терміни: Західноукраїнські землі (1921-1939)

    Терміни та поняття: Західноукраїнські землі (1921-1939)

    Варшавський процес 1935-1936 рр. – один з найбільших судових процесів проти ОУН у Зах. Україні в період її окупації Польщею. Відбувся 18 листопада 1935-13 січня 1936 у Варшаві. На лаві підсудних перебували Степан Бандера, Микола Лебідь, Ярослав Карпинець, Дарія Гнатківська, Богдан Підгайний, Катерина Зарицька та ін. за звинуваченням у приналежності до ОУН і о-ції вбивства міністра внутр. справ Польщі Броніслава Перацького. На підставі фактично сфабрикованих зізнань перші троє були засуджені до смертної кари, з заміною, у зв’язку з амністією, на довічне тюремне ув’язнення, ін. – на багато років в’язниці. Всі підсудні вели себе відважно і сприйняли вирок з вел. гідністю. Мужня поведінка ув’язнених членів ОУН вразила навіть польську громадськість і змусила в дечому переглянути своє ставлення до укр. нац.-визв. руху в Польщі. Вирок суду викликав хвилю протестів серед укр. с-ва.

    Інтегральний націоналізм (від лат. “цілий” і “народ”) – дієвий, активний, чинний націоналізм (патріотизм)’. Осн. засади течії розробив Дмитро Донцов у 20-х рр. Праці, в яких була сформульована його ідеологія – “Підстави нашої політики”, “Націоналізм”, “Де шукати українських традицій” та ін. Його взяла на озброєння популярна серед молоді о-ція ОУН. Він оголошував націю абсолютною цінністю, а досягнення незалежності України – найвищою метою, для досягнення якої прийнятні будь-які методи.

    “Карпатська Січ” – Збройні сили Карпатської України, які були сформовані у листопаді 1938 із загонів Укр. нац. оборони. 4 вересня 1938 в Ужгороді за ініціативою ОУН було утворено напіввійськову о-цію Укр. нац. оборона. На поч. листопада 1938 вона була реорганізована в “К. С.” на чолі з Дмитром Климпушем. Після проголошення незалежності Карпатської України (15 березня 1939) “К. С.” стала нац. збройними силами. До кінця березня 1939 вона вела нерівну б-бу з угорською армією. У гірській частині Закарпаття окремі відділи “К. С.” продовжували б-бу з окупантами ще в кінці травня 1939.

    Карпатська Україна – офіційна назва автономної Укр. республіки у складі Чехо-Словаччини в 1938-1939 і Укр. незалежної держави на Закарпатті у березні 1939. На основі рішень Сен-Жерменського мирного договору 1919 І Тріанонського мирного договору 1920. К. У. увійшла до складу Чехо-Словаччини на правах автономії, яку реально отримала у жовтні 1938. 15 березня 1938 Сойм (парламент обраний 12 лютого 1939) К. У. у Хусті проголосив повну держ. самостійність краю на чолі з Президентом Августином Волошиним. 14 березня 1939 війська Угорщини розпочали агресію проти К. У. Наприкінці березня 1939 Августин Волошин і частина уряду емігрували. Недовгий період існування К. У. став однією з найяскравіших сторінок багатовікової б-би закарпатських українців за установлення укр. державності.

    Комуністична партія Західної України (КПЗУ) – партія, заснована 1919 під митною Ком. партія Сх. Галичини в Станіславі (нині Івано-Франківськ), перейменована 1923 як складова частина Ком. партії Польщі. Першим керівником був Карл Саврич (Максимович). Виступала та соціальне і нац. звільнення трудящих шляхом соц. революції та приєднання Зах. України до рад. України. Ідеологія КПЗУ в 20-х рр. була близькою до націонал-комунізму, більшість членів партії підтримувала Олександра Шумського, якого звинуватили в “нац. ухилі” у КП(б)У. Наприкінці 1928 більшість членів КПЗУ визнали свої “помилки”, виїхали до СРСР, де були репресовані. У 30-х рр. партія переживала період занепаду, чисельність КПЗУ скоротилася з 4300 до 2600 членів. 1938 Комінтерн розпустив Ком. партію Польщі, а разом з нею і КІІЗУ. Майже всі члени партії, які опинилися в СРСР, були репресовані.

    Консерватизм (від лат. “зберігаю, охороняю”) – політично-ідеологічна течія, яка прагне поєднати зміни в с-ві зі збереженням традиційних, перевірених досвідом минулого традицій і форм життя.

    Конституційна монархія (від лат. “устрій, установлення” та гр. “єдиновладдя”) – форма правління, при якій влада монарха обмежена конституцією.

    Легітимація (від лат. “законний, правомірний”) – 1) визнання чи підтвердження законності певного права чи повноваження; 2) документи, що засвідчують це право або повноваження; наприклад, 1923 рада послів Антанти надала л. Польщі на право володіння Сх. Галичиною.

    ” Луг ” – укр. фізкультурно-спортивне товариство, засноване 1925 у Галичині за ініціативою Романа Данікевнча з метою національно-патріотичного виховання укр. молоді та підготовки її до б-би за незалежність України після заборони польською владою 1924 спортивно-протипожежної о-ції “Січ”. “Л.” належав до найбільш масових молодіжних о-цій Зах. України: 1939 існувало 805 місцевих осередків, у яких нараховувалося бл. 50 тис. членів. Беззмінним головою “Л.” був Роман Дашкевич, 1939 рад. влада заборонила діяльність о-ції.

    Львівський процес 1936 р. – політ. судовий процес над 23 членами ОУН, який став завершенням Варшавського процесу 1935-1936, відбувся у травні-червні 1936 у Львові. Серед підсудних були Степан Бандера, Роман Шухевич, Ярослав Стецько, Володимир Янів, Богдан Підгайний, Катерина Зарицька та ін., які використали процес для викриття антиукраїнської політики польського уряду. Вони були засуджені до різних термінів ув’язнення (Степан Бандера і Роман Мигаль – до довічного ув’язнення, Богдан Підгайний і ще чотири члени ОУН – до 15 років). Героїчна постава підсудних під час процесу, їх послідовне відстоювання ідеї укр. державності сприяло зростанню авторитету ОУН серед укр. населення.

    “Нормалізація” (від лат. “правило, взірець”) – політика врегулювання українсько-польських відносин здійснювана шляхом угоди між польським урядом та УНДО 1935-1938, коли влада почала запроваджувати федеративно-національну програму. Допускалося викладання укр. мови в гімназіях і школах, припинялося переслідування православного духовенства, укр. банкам і кооперативам охочіше надавалися грошові позики. УНДО відмовилася від антиурядової б-би, а польський уряд припинив переслідування укр. дем. о-цій, збільшувалося представництво українців у польському сеймі. Один з лідерів УНДО Василь Мудрий обраний віце-маршалком сейму. Початок “н.” поклали переговори і угода 29.05.1935 у Варшаві між представниками УНДО і польської влади. Оскільки більшість укр. вимог не була виконана, В. Мудрий у грудні 1938 проголосив “н.” недійсною.

    Організація українських націоналістів (ОУН) – укр. політ. рух, що ставив за мету встановлення незалежної Укр. держави. Виникла внаслідок об’єднання УВО та декількох націоналістичних груп на установчому конгресі 28 січня – 3 лютого 1929 у Відні, обраний провід очолив Євген Коновалець. Гол. метою ОУН було встановлення незалежної соборної нац. держави на всій укр. етнічній території. ОУН сприймала насильство як політ, знаряддя проти зовн. і внутр. ворогів. Після загибелі (1938) Євгена Коновальця від рук рад. агента о-цію очолив Андрій Мельник, 1940 вона розкололася на “бандерівців” (прихильники Степана Бандери, ОУН (Б), інша назва – ОУН-революційна) і “мельниківців”. Під час Другої світ. війни обидві фракції намагалися скористатися ситуацією і відновити незалежність України. ОУН (Б) для цього створила УПА. Після війни о-ція існувала за кордоном, вплив її, порівняно з 30-40-ми рр., поступово зменшився.

    Осадництво – осідання, поселення неукраїнських мешканців (переважно польських колоністів) на Зах. Україні, колонізація у 20-30-х рр. Декрет про створення господарств осадників було видано 1919. Українцям забороняли навіть продавати понад 5 % земель за умовами аграрної реформи, а поляків наділяли на пільгових умовах. Явище досить поширилося, бл. 300 тис. поляків стали його учасниками, їм належало понад 12 % усіх земельних угідь.

    Парцеляція (від фр. “поділяти на дрібні частини”) – поділ землі на дрібні ділянки (парцели).

    Пацифікація (від лат. “утихомирення, умиротворення, заспокоєння”) – офіційна назва масових репресій щодо укр. населення Галичини, проведених урядом Польщі восени 1930. Приводом для неї послужили численні протипольські акції влітку-восени 1930. Рішення про проведення п. було ухвалено на найвищому рівні – Юзефом Пілсудським. Її метою було послаблення укр. політ, сил та їх неприхильного ставлення щодо Польщі, забезпечення максимального успіху урядовому табору на виборах. П. тривала від 14 вересня до кінця листопада 1930. Під час неї проводилися обшуки (5 тис.), арешти (1739), фізичні розправи, моральне приниження жертв, глумлення над їх нац. гідністю, ліквідація укр. гром. о-цій, згортання укр. шкільництва та ін. Одним з гол. наслідків п. стало простішим серед українців нац. свідомості, настроїв ворожості до польської держаки і поляків, що вело до подальшого загострення укрїнсько-польських взаємин.

    Підкарпатьска Русь – офіційна назва центр.-сх. частини Закарпаття, яка в 1919-1938 становила автономну адмін.-терит. одиницю у складі Чехо-Словаччини (з 1927 Підкарпато-руський край, Підкарпатський край). Під цією назвою Закарпаття згідно з рішеннями Сен-Жерменського 1919 і Тріанонського 1920 договорів увійшло до Чехо-Словаччини. Етнічні укр. землі було поділено на три частини: П. Р., Пряшівщину (увійшла безпосередньо до Словаччини) і Мармароський Сигіт (залишився у складі Румунії). Територія П. Р. поділялася на Хустську, Берегівську й Ужгородську округи і творила одну жупу. У жовтні 1938 чехословацький уряд змушений піти на створення на терит. основі Підкарпатського краю нового держ. утворення Карпатської України.

    Польща “А” і Польща “Б” – умовний поділ території Польщі у 20-30-х рр. на розвинену і відсталу, зроблений польською владою. До першої входили корінні польські території, до другої – переважно західноукраїнські та західнобілоруські. Сприяючи розвитку промисловості у Польщі “А”, уряд водночас свідомо гальмував пром. будівництво у Польщі “Б”. На другій частині країни була надзвичайно обмежена видача дозволу відкриття пром. підприємств, а встановлені урядом високі залізничні тарифи обмежували її зв’язки з ринками першої частини. Внаслідок такої політики на першій території концентрувалося понад 80% металообробної, електротехнічної, текстильної, хімічної, паперової промисловості, виробництва цегли, вапна і цукру. Політика колоніального гноблення західноукраїнських і західнобілоруських земель.

    Русинство – одна з політ. течій на Закарпатті, виникненню сприяли століття ізоляції від ін. укр. земель. Його прихильники абсолютизували місцеві особливості, стверджували, що слов’янське населення тут перетворилося на окрему націю, відмінну від українців. Характерно, що серед його прихильників було чимало мадяризованих священиків, які в такий спосіб маскували свої проугорські настрої. Помітної підтримки серед населення воно не мало. Нині намагання певних політ. сил використати його для розпалювання сепаратистських настроїв носить популістський характер і не може мати перспективи.

    Русофільство (москвофільство) – мовно-літературна і сусп.-політ. течія серед укр. населення Буковини, Галичини і Закарпаття, яка відстоювала нац.-культ., а пізніше – держ.-політ. єдність з рос. народом і Росією. Течія виникла у середині XIX ст. і проіснувала до кінця 30-х рр. XX ст. Такі настрої поширилися серед частини греко-католицького духовенства, ін. верств інтелігенції краю. Його представники очолювали ряд о-цій, у т. ч. авторитетне “Общество імені Духновича”, один з лідерів – Андрій Бродій. Воно мало підтримку від Польщі й Угорщини, не зацікавлених у консолідації українців. Однак глибокого підгрунтя воно в населенні не мало: надто очевидною була відмінність між росіянами і каргіатоукраїнцями.

    Сойм Карпатської України – парламент Карпатської України, виник у результаті нар. волевиявлення 12 лютого 1939, перемогло Укр. нац. об’єднання на чолі з Августином Волошиним. Всього обрано 32 депутати. Перше засідання Сонму відбулося 15 березня 1939, на якому головою парламенту обрано Августина Штефаиа, Президентом Карпатської України – Августина Волошина, проголошена самостійність держави, ухвалено Конституційний закон, було призначено уряд Карпатської України, який очолив Юрій Ревай. С. К. У. припинив існування внаслідок окупації Закарпаггя угорськими військами у березні 1939.

    Татарбунарське повстання – події 16-25 вересня 1924 у Пд. Бессарабії (нині територія Одеської обл.), селянське повстання проти румунської окупаційної влади, кількість учасників – бл. шість тисяч осіб. Повстання проти соціального і нац. гніту. Під час придушення Т. п. вел. кількість повстанців загинула, частина потрапила у полон і без суду та слідства була розстріляна. Румунською окупаційною владою було притягнуто до відповідальності 500 осіб, 386 засуджено до тривалих термінів ув’язнення (Кишинівський процес 1925, тривав 103 дні).

    Українофільська (українська) течія на Закарпатті – одна з політ. течій на Закарпатті з орієнтацією на власні сили. Стала лідером у політиці в 20-30-х рр. Найпослідовнішу позицію в ній займала Християнсько-національна партія. Важливим для її утвердження було витіснення “Просвітою” “Общества ім. Духновича”. Лідерами її були Августин Волошин і брати Бращайки.

    Українська військова організація (УВО) – нелегальна військ. о-ція, що існувала у 1920-х – на поч. 30-х рр. у Зах. Україні. Створена за ініціативою колишніх старшин армії УНР наприкінці серпня 1920 у Празі. Очолював з невеликою перервою (1923-1924) до 1931 Євген Коновалець. УВО, не маючи чітко окресленої ідеології та політ, програми, визначала своїм гол. завданням о-цію б-би проти окупаційних режимів на укр. землях. 1927-1928 в УВО посилилися націоналістичні тенденції: о-ція все більше політично орієнтувалася на ідеологію укр. націоналізму (сформульована Дмитром Донцовим). На першому Конгресі укр. націоналістів, що відбувся у Відні (28 січня-3 лютого 1929) завершився процес об’єднання націоналістичних груп і о-ціи в одну укр. націоналістичну рев.-визв. о-цію – ОУН. Зі створенням ОУН УВО як окрема о-ція продовжувала діяти автономно, фактично припинила існування 1931, її кадри перейшли в ОУН.

    Українська кооперація (від лат. “той, що співробітничає”) – добровільні об’єднання людей для спільної госп. діяльності. У. к. була намаганням протистояти іноземному екон. впливу, виникла вона ще наприкінці XIX ст. за часів Австро-Угорщини, її гаслом було: “Свій до свого по своє!” У 30-х рр. вона нараховувала до 700 тис. членів, а кількість зросла з 580 до майже 4000, найвідоміші її представники: “Маслосоюз”, “Центро-банк”, “Центросоюз”, “Народна торгівля”.

    Українська національна партія (УНП ) – єдина легальна укр. політ. партія, що діяла 1927 1938 на окупованих Румунією землях Пн. Буковини. Корінні органи партії перебували у Чернівцях. Головою УНП був В. Залозецький (посол парламенту і сенату). Проводила політику компромісів, захищала інтереси українців легальними методами. Після заборони діяльності в Румунії всіх політ. партій 1938 припинила існування.

    Українська соціалістично-радикальна партія (УСРП) – укр. партія у Галичині. Виникла 1926 внаслідок об’єднання УРП з групою укр. есерів, що діяла на Волині. Лідером партії був Лев Бачинський, а після його см. 1930 партію очолив Іван Макух. Партія, відмежовуючись від лівих і правих політ. сил, виступала за соціальну справедливість, передачу землі без викупу для всіх безземельних селян. Вел. увага приділялася кооперації. У нац. політиці партія відстоювала гасло самовизначення націй і соборності України. На парламентських виборах здобувала понад 10 депутатських мандатів. У квітні 1931 вступила до Соц. Інтернаціоналу. 1934 налічувала близько 20 тисяч членів. У вересні 1939 припинила своє існування.

    Українське національне об’єднання (УНО) – укр. політ. о-ція у Закарпатті. Засноване 18 січня 1939 у Хусті для відстоювання інтересів укр. населення. Голова – Федір Ревай, згодом – Юрій Перевузник. У лютому 1939 на виборах до Сойму Карпатської України за кандидатів УНО проголосували 92,4 % всіх виборців, що дало можливість здобути 32 депутатські мандати у парламенті автономії, серед них Августин Волошин, брати Михайло і Юрій Бращайки, Федір і Юліан Реваї, Августин Штефан. З окупацією території Карпатської України угорськими військами УНО припинило свою діяльність.

    Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО) – найбільша укр. політ. партія, що діяла у Галичині 1925-1939. Ідейно стояла на програмних засадах УНДП. Установчий з’їзд відбувся 11 липня 1925. Через кілька місяців ухвалено програму партії, яка базувалася на ідеології соборності та державності, лем. розвитку і соціальної справедливості. Під впливом УНДО перебували вел. госп., культ.-осв. та спортивні о-ції. У другій половині 20-х рр. об’єднання поширило свій вплив і на Волинь. На виборах УНДО набирало найбільше голосів зі всіх укр. партій, проводило в депутати понад 20 осіб. Партію до 1935 очолював Дмитро Левицький, далі – Василь Мудрий. У вересні 1939 УНДО припинило своє існування.

    Український монархізм – консервативна течія укр. політ. думки, яка сформувалася під час Укр. революції 1917-1921. Його ідеологія чітко була сформульована в “Листах до братів-хліборобів”, які були написані у 20-х рр. і набули широкого розголосу серед українців. Згідно з нею, ідею створення Укр. держави може реалізувати тільки весь народ під проводом “хліборобської верстви”; досягнути консолідації укр. народу і перетворити його на повноцінну держ. націю можна лише шляхом розбудження і зміцнення терит. патріотизму та солідарності між усіма громадянами України. Забезпечити єдність укр. руху мала легітимна фігура, отже, найкращою формою політ. устрою, ідеалом мала бути конституційна монархія – “класократія з правовою – законом обмеженою і законом обложуючою монархією”. Гол. ідеолог – В’ячеслав Липинський.

    Український Таємний університет у Львові – вища школа, створена за ініціативою НТШ 1921 українцями для протистояння дискримінаційній політиці влади, зокрема в галузі освіти, коли українців у Львівському ун-ті могло бути лише бл. 5 %. Проіснував чотири роки, у ньому працювали найкращі наук.-осв. кадри Зах. України (Василь Щурат – перший ректор, Миром Кордуба, Іван Крип’якевич, Кирило Студинський, Степан Балей, Михайло Возняк, Михайло Галущинський та ін.).

    Утраквістичні школи (від лат. “обидва” і гр. “вчена бесіда, навчальне заняття”) – двомовні навчальні заклади, які ставали осн. типом відповідно до закону від 31 липня 1924. Особливо активно вони насаджувалися на Галичині, бо на Волині – просте ополячення. Це був тактичний хід для полонізації населення. За назвою польсько-українські, а по суті – польські.

    Християнсько-Народна партія (ХНП) – політ. партія народовецького напряму в Закарпатті, яка діяла у 1924-1938. До провідних діячів партії належали Августин Волошин, брати Михайло і Юрій Бращайки та ін. Видавала тижневик “Свобода” в Ужгороді. Партія об’єднувала частину інтелігенції та духовенства. Восени 1938 внаслідок зміни міжнародних і внутр. обставин ХНП саморозпустилася, підтримавши створення нової політ. о-ції закарпатських українців – УНО.

    Читайте тему “Західноукраїнські землі (1921-1939)” , щоб краще підготуватись до ЗНО з історії України.

  • Цікаві факти про швидкість

    Чи знаєте ви щось цікаве про швидкість? Цікава інформація про швидкість для дітей і дорослих зібрана в цій статті.

    Цікаві факти про швидкість

    1. Звук поширюється майже в 5 разів швидше під водою, ніж у повітрі.

    2. Середня швидкість парашутиста – 200 км/год.

    3. Бик може піднятися в гору швидше, ніж спуститься.

    4. У жінок серце б’ється швидше, ніж у чоловіків.

    5. Блоха може в 50 разів швидше розігнатися, ніж космічний корабель.

    6. Звук поширюється майже в 15 разів швидше через сталь, ніж у повітрі.

    7. Бегемот може бігти швидше, ніж людина.

    8. Страуси (по швидкості) можуть обігнати коня.

    9. Білки можуть лазити по деревах швидше, ніж бігти на землі.

    10. Найшвидшою рибою в світі є – риба – меч (швидкість 108 км/год).

    11. Самою швидкою комахою є – Австралійська бабка (швидкість 57 км/год).

    12. Нігті пальців ростуть швидше, ніж нігті ніг.

    13. Найшвидшим заживающим органом є – язик.

    14. Боязнь швидкості називають – Тахо Фобією.

    15. Якщо б ви могли їздити до сонця зі швидкістю 88,5 км/год, треба було б близько 193 роки, щоб дістатися до сонця.

    16. Гепарди можуть прискорюватися від 0 до 70 км/год на протязі 3 секунд.

    Цікавинки про швидкість, цікаві відомості про швидкість ви можете додавати через форму коментарів.

  • Функції інсуліну в організмі людини

    Що таке інсулін? Для чого він потрібен? Яка норма інсуліну в крові? Відповіді на ці запитання ви дізнаєтеся в цій статті.

    Функції інсуліну в організмі людини

    Інсулін це (Від лат. Insula – острів) – гормон пептидної природи, утворюється в бета-клітинах острівців Лангерганса підшлункової залози. Надає багатогранний вплив на обмін практично у всіх тканинах. Основна дія інсуліну полягає в зниженні концентрації глюкози в крові.

    Інсулін синтезується бета-клітинами підшлункової залози.

    Функції інсуліну:
    – забезпечує транспорт глюкози всередині клітин (засвоєння та утилізацію);
    – відповідає за утворення глікогену (резервної глюкози) і його накопичення в клітинах печінки та інших органів;
    – стимулює синтез білків і жирів;
    – збільшує проникність клітинних стінок для амінокислот.

    Будова інсуліну

    Молекула інсуліну утворена двома поліпептидними ланцюгами, що містять 51 амінокислотний залишок: A-ланцюг складається з 21 амінокислотногозалишку, B-ланцюг утворена 30 амінокислотними залишками. Поліпептидні ланцюги з’єднуються двома дисульфідними містками через залишки цистеїну, третя дисульфідний зв’язок розташована в A-ланцюга. Первинна структура інсуліну у різних біологічних видів декількарозрізняється, як розрізняється і його важливість в регуляції обміну вуглеводів. Найбільш близьким до людського є інсулін свині, який розрізняється з ним всього одним амінокислотним залишком: в 30 положенні B-ланцюга свинячого інсуліну розташований аланін, а в інсулінілюдини – треонін; бичачий інсулін відрізняється трьома амінокислотними залишками.

    Секреція інсуліну

    Бета-клітини острівців Лангерганса чутливі до зміни рівня глюкози в крові; виділення ними інсуліну у відповідь на підвищення концентрації глюкози реалізується за наступним механізмом:

      Глюкоза вільно транспортується вбета-клітини спеціальним білком-переносником GluT 2. У клітці глюкоза піддається гліколізу і далі окислюється в дихальному циклі з утворенням АТФ; інтенсивність синтезу АТФ залежить від рівня глюкози в крові. АТФ регулює закриття іоннихкалієвих каналів, приводячи до деполяризації мембрани. Деполяризація викликає відкриття потенціал-залежних кальцієвих каналів, це призводить до струму кальцію в клітину. Підвищення рівня кальцію в клітині активує фосфоліпазу C, яка розщеплюєодин з мембранних фосфоліпідів – фосфатидилинозитол-4 ,5-біфосфат – на інозитол-1 ,45-трифосфат і діацілгліцерат. Інозітолтріфосфат зв’язується з рецепторними білками ЕП. Це призводить до вивільнення пов’язаного внутрішньоклітинного кальцію і різкого підвищенняйого концентрації. Значне збільшення концентрації в клітці іонів кальцію призводить до вивільнення заздалегідь синтезованого інсуліну, що зберігається в секреторних гранулах. У зрілих секреторних гранулах окрім інсуліну і C-пептиду знаходяться іони цинку іневеликі кількості проінсуліна і проміжних форм. Виділення інсуліну з клітини відбувається шляхом екзоцитозу – зріла секреторна гранула наближається до плазматичної мембрани і зливається з нею, і вміст гранули видавлюється з клітки. Зміна фізичнихвластивостей середовища призводить до відщеплення цинку і розпаду кристалічного неактивного інсуліну на окремі молекули, які і володіють біологічною активністю.

    Норма інсуліну в крові, взятої натщесерце, – 3-27 мкод/мл.

    Підвищений рівень інсуліну в крові може свідчити про:

    – вагітность;

    – ожиріння;

    – цукровий діабет другого типу;

    – патологію печінки;

    – акромегалії (нейроэндокринном захворювання, пов’язане з порушенням роботи передньої частки гіпофіза);

    – інсуліноми (пухлини частини підшлункової залози, що відповідає за вироблення гормону);

    – м’язовоу дистрофію;

    – вроджену непереносимость фруктози і галактози;

    – синдром Кушинга.

    Дія інсуліну

    Інсулін здійснює свою дію через відповідні рецептори, період напівжиття яких становить близько десяти годин, тобто вони знаходяться в постійному процесі синтезу і розпаду. Інсулінові рецептори виявляються практично у всіх видах клітин, розрізняючись кількістю, наприклад, в клітині печінки цих рецепторів більше ста тисяч, а в еритроцитах – всього сорок.

    Основна функція інсуліну – зниження рівня глюкози в крові за допомогою посилення її поглинання клітинами тканин, активація гліколізу, збільшення синтезу глікогену і зниження процесів глюконеогенезу. Інсулін підсилює засвоєння клітинами амінокислот, посилює транспортування іонів калію, магнію і фосфору в клітини, підсилює біосинтез білка і реплікацію ДНК, знижує деградацію білків і впливає на розщеплення жирів.

    Глюкозу й інші речовини інсулін транспортує до В-клітин підшлункової залози, де вони метаболізуються з утворенням АТФ. Сам інсулін в половині випадків метаболізується в печінці, і в досить великій кількості – нирками.

    Не так давно з’ясовано, що еритроцити мають здатність зв’язувати надлишок інсуліну, віддаючи його при необхідності в кровотік, ніж стабілізують в організмі активну концентрацію цього гормону.

  • Фразеологізм “глека розбити”

    Значення фразеологізму “глека розбити ” можуть пояснити не всі, хоча багато хто має уявлення про те, Що означає фразеологізм “глека розбити” .

    “Глека розбити” значення

    Глека розбити (горщик, макітру) – посваритися; розірвати, порушити дружні стосунки; розірвати сімейні узи; розлучитися.

    Приклади з фразеологізмом “глека розбити”

    Ми з братоми розбили глек нашої дружби. Чи вона сміється, чи просто знущається? Припровадила його сюди, щоб морочити цим глеком. А, може, натяк? Мовляв, нічого не вийде з твоїх залицянь, Розіб’ємо глека? (П. Загребельний); Зі своєю свахою Марія Дмитрівна не стрічається: Розбила глека під час першого ж знайомства (З журналу); Дівер з невісткою Розбив горщик з лемішкою (П. Чубинський); (Старшина:) За віщо там у вас взялося? З якого побиту Горщика розбили? (М. Кропивницький); А це вже надвечір мама питає: “Що це за знак, що ні одна і в хату не наплює, чи не Побили, бува, Глеків? ” (Панас Мирний); Вість, що голова колгоспу і директор школи Розбили макітру між собою, безумовно, просочилася.. у маси (В. Бабляк). Омелько. Нічого не розберу. Бачу тілько, що Варка з Гнатом глек розбили (Карпенко-Карий, Твори, т. І, 1960, стор. 271); Так кажи товком, за віщо там у вас взялося? З якого побиту горщика розбили? (М. Кропивницький, По ревізії, 3). Ми колись побраталися. А потім… наче розбили глек (О. Ільченко, Козацькому роду нема переводу, Заспів, 38).

    Тлумачення “глека розбити”, як і його походження ви вже знаєте, а приклади речень з даним фразеологізмом лишайте в коментарях.

  • Цікаві факти про вітамін С

    Чи знаєте ви щось цікаве про вітамін С? Цікава інформація про вітамін С для дітей і дорослих зібрана в цій статті.

    Цікаві факти про вітамін С

    Вітамін С – це і є аскорбінова кислота. Він потрібен для нормального функціонування сполучної і кісткової тканини людини.

    Дефіцит вітаміну С призводить до хвороби ” Цинга “. Вона викликає кровоточивість ясен, випадання зубів та ін. У 1932 році, було доведено що саме брак вітаміну С призводить до цинги.

    Першовідкривачем вітаміну С є венгеро-американський хімік Альберт Сент – Дьордь (1928 рік).

    У косметичних продуктах, вітамін С використовується для відновлення і уповільнення старіння шкіри.

    У фотоплівці і фотопапері є – аскорбінова кислота.

    Денна норма вітаміну С для дорослих людей – 90 мг. Для старших людей потрібно на 35 мг більше. Куріння руйнує вітамін С в організмі.

    Вітамін С надходить в організм людина через їжу (фрукти й овочі).

    Вітамін С регулює вуглеводний обмін, згортання крові, підвищує стійкість організму до інфекцій, знижує потребу у вітамінах В1, В2, А, Е і фолієвої кислоти.

    Найбільша кількість вітаміну С міститься в барбадоській вишні. У 100 г цієї вишні міститься 1000 – 3300 мг вітаміну С (для порівняння, цитрусові фрукти містять всього 38-60 мг).

    Вітамін С був першим вітаміном, створеним людиною У вигляді таблеток. Він синтетично видобувається з глюкози.

    Цікавинки про вітамін С, цікаві відомості про вітамін С ви можете додавати через форму коментарів.

  • Особливості будови водоростей

    Особливості будови водоростей

    Основні компоненти клітин водоростей:

    1.Клітинна оболонка – захищає клітину від пошкодження

    2.Ядро – керує всіма процесами в клітині.

    3.Цитоплазма – рідке середовище клітини, забезпечує зв, язок між органелами.

    4.Хлоропласт – містить пігмент хлорофіл.

    5.Вакуолі(скоротливі) – видаляють зайву воду з клітини, присутні тільки у прісноводних організмів.

    6.Світлочутливе вічко – відчуває світло, і забезпечує рух в напрямку до нього. (у зелених водоростей)

    Будова, склад і властивості клітинних компонентів водоростей характеризуються великою різноманітністю. У процесі еволюції природний добір зберіг найперспективніші форми, в тому числі такий тип клітинної організації, який дав змогу рослинам перейти до наземного способу життя.

  • Чим відрізняється варіатор від автомата

    Більшість автолюбителів при виборі машини знають, що саме їм потрібно, – автоматична коробка передач або ж механіка. А от вибір між автоматикою і варіатором часто викликає утруднення. Непідготовленому автолюбителю важко розібратися в цьому питанні. Адже ці абсолютно різні за будовою і принципом роботи механізми мають однакову функцію – перемикання передач. Так у чому ж відмінність автомата і варіатора, яка трансмісія краще?

    Різниця між автоматом і варіатором полягає в наступному:

      АКПП не дає машині такої стрімкої динаміки, як варіатор. Автомат має набагато більше витрат палива, ніж варіатор. Автомат вимагає більший обсяг трансмісійного масла, заміна масла повинна відбуватися частіше, ніж у варіатора. Ремонт автомата дорогий, але зробити його набагато швидше, ніж варіатора, конструкційні особливості якого вимагає високого професіоналізму. Основний компонент автомата – гідротрансформатор, який виконує функцію перемикання швидкостей, варіатор працює без перемикання передач. Він плавно змінює передавальне число.

    Конструкційні характеристики автомата і варіатора

    Автомат складається з двох основних елементів – редуктора і гідротрансформатора. Гідротрансформатор в коробці – автоматі виконує функцію зчеплення і відповідає за перемикання передач. Редуктор коробки – автомата містить в постійному зачепленні всі пари шестерень, що дозволяє отримати один закінчений механізм, має відразу декілька ступенів.

    Варіатор – це механізм, що працює без перемикання передач, в якому передавальне число передається двома конусними шківами ( веденим і провідним) , розташованими один проти одного і стягнутими металевим трапецієподібним ременем або ланцюгами.

    Експлуатаційні характеристики автомата і варіатора

    Автомат значно збільшує комфортність водіння транспортного засобу. Відсутність необхідності перемикання передачі дозволяє водієві зосередитися безпосередньо на управлінні автомобілем, що особливо актуально при водінні в місті. Автомат плавно перемикає швидкості, оберігаючи двигун від перевантажень, що значно зменшує його знос.

    Але при цьому АКПП через втрати в трансформаторі відрізняється низьким ККД, що проявляється підвищеною витратою палива. Іншим недоліком автомата є гірші динамічні показники, ніж у машин з варіатором.

    Варіатором керує комп’ютер, який аналізує умови руху автомобіля і підбирає оптимальне передавальне відношення, завдяки чому робота двигуна відбувається в щадному режимі. Розгін з місця автомобіля з варіатором відбувається плавно і без ривків. Перемикання швидкостей в процесі руху відбувається також непомітно, що проявляється повною відсутністю поштовхів.

    Варіатори розташовують великим числом передач, що дозволяє двигуну працювати у вигідному режимі, тому автомобілі з варіаторами відрізняються високою економічністю, що поєднується з не менш пристойної динамікою.

    Варіатор і автомат відрізняються складністю в ремонті. Ремонт варіатора витікає в досить круглу суму. Його обслуговуванням і ремонтом займаються тільки офіційні дилери, що також дорого. Автомат в цьому виграє : він більш вивчений, тому ремонт його можна зробити швидше.

    Варіатор вимагає спеціального масла, причому кожен чітко визначеного. Це умова повинна дотримуватися надзвичайно точно, в іншому випадку може відбутися поломка механізму. Зате трансмісійного масла в автоматі має бути більше, ніж у варіаторі, і міняти його потрібно частіше.

  • Яка різниця між Фольксваген Каравелла та Транспортер

    Продукція німецького автозаводу “Фольксваген” здавна користується популярністю в усьому світі. Відомий “Фольксваген” не тільки своїми легковими автомобілями, а й мікроавтобусами.

    Найбільш ходові моделі – Каравелла і Транспортер. Багато автолюбителів, які вирішили придбати мікроавтобус Фольксваген, стають перед нелегким вибором – яку саме модель купити, що краще – Каравелла або Транспортер?

    Відмінність (різниця) Фольксвагена Каравела від Транспортера полягає в наступному:

    Фольксваген Каравелла – пасажирський мікроавтобус підвищеної комфортності.
    Фольксваген Транспортер – вантажний, вантажопасажирський або пасажирський мікроавтобус бюджетної комплектації.
    Каравела більше підходить для сімейних поїздок, а Транспортер – для перевезення вантажів і робітників.
    Каравела має хорошу оббивку салону, зручні крісла, клімат – контроль та інші дрібниці, що підвищують комфорт пасажирів, а також підвіску, яка м’якше, ніж у Транспортера.
    Каравела проводиться тільки в пасажирському виконанні.
    Каравела істотно дорожче Транспортера.

    Що таке Фольксваген Каравелла і Транспортер

    Фольксваген Каравелла – комфортабельний німецький мікроавтобус для перевезення пасажирів.

    Фольксваген Транспортер – мікроавтобус для перевезення вантажів або пасажирів, відноситься до економ-класу в лінійці бренду.

    Порівняння Фольксвагена Каравелла і Транспортера

    У чому ж різниця між Фольксвагеном Каравелла і Транспортером? Транспортер – перша і вдала спроба концерну створення власного мікроавтобуса. База у обох автобусів однакова.

    Головна відмінність двох мікроавтобусів полягає в тому, що Транспортер – це бюджетна модель. Він більше призначений для перевезення вантажів і робітників, ніж для комфортабельної їзди.

    Каравела – це мікроавтобус дорожчого виконання з хорошою обробкою і безліччю корисних для пасажирів дрібниць. Перший же погляд на салони двох бусів дозволяє зробити висновок, що Каравела – безперечний переможець.

    Внутрішній простір салону Транспортера виглядає дешево. Салон Каравели – комфортабельний, обов’язково присутні окрема грубка, попільнички, клімат – контроль, якісні і зручні сидіння.

    Природно, що Каравелла істотно дорожче Транспортера. Крім того, Каравелла проводиться тільки в пасажирському варіанті, а Транспортер може бути вантажним, вантажопасажирських і пасажирським. Також відрізняються ці буси і деякими технічними особливостями.

    Каравела позиціонується як сімейний мікроавтобус з максимумом зручностей, а Транспортер – як робоча конячка без особливих вишукувань.