Сюжет “Фауст” Гете взяв з історій про життя реального середньовічного персонажа – героя німецьких міфів і переказів доктора Йоганна Фауста.
“Фауст” Гете сюжет
Трагедія починається з непричетного до основного сюжету спору між директором театру і поетом про те, як треба писати п’єсу. У цій суперечці директор роз’яснює поетові, що глядач грубий, нетямущий і не має власної думки, воліючи судити про твір з чужих слів. Та й не завжди його цікавить мистецтво – деякі приходять на виставу лише для того, щоб похизуватися своїм вбранням. Таким чином, намагатися створити великий твір не має сенсу, оскільки глядач в масі своїй не в змозі його оцінити. Натомість слід звалити в купу все, що попадеться під руку, а так як глядач все одно не оцінить різноманіття думки – здивувати його відсутністю зв’язку в викладенні.
У трагедії Гете Фауст дивиться на світ з крайнім песимізмом, проклинаючи все існуюче в світі, починаючи з брехні і зарозумілості і закінчуючи сім’єю, любов’ю і надією і готовий накласти на себе руки. Однак, йому зявляється ще більш цинічний і ненавидящий світ Мефістофель, що уклав з Господом парі на те, чи зможе Фауст врятуватися від нього (аналогічне парі можна зустріти в Старому Завіті, в Книзі Йова). Після цього Фауст, що відноситься з повною байдужістю до загробного життя, продає Мефистофелю свою душу в обмін на мирські задоволення. За умовою угоди, душа Фауста відходить Мефистофелю в той момент, коли Фауст возвеличить якусь мить свого життя.
В початкових легендах про Фауста герой робить спроби одружитися, але під тиском Мефістофеля, противився шлюбу, як звичаєм, встановленим Господом, віддається блуду. В інтерпретації Гете конфлікт між Фаустом і Мефістофелем про шлюб відсутній. Натомість Мефістофель потурає бажанням Фауста зблизитися з Маргаритою, проте ставиться до почуттів Фауста з крайнім цинізмом і вважає, що вони зводяться лише до плотського потягу. Для того щоб вони могли зустрітися наодинці, Фауст передає Маргариті снодійне, яке та повинна підсипати своїй матері. Від отриманого зілля мати дівчини вмирає. Пізніше Маргарита виявляє, що вагітна, і її брат, Валентин, кидається в погоню за Фаустом. Після того як Фауст і Мефістофель вбивають у бійці Валентина, вони покидають місто, і Фауст не згадує Маргариту доти, поки не бачить її привиду на шабаші. Привид зявляється йому в Вальпургієву ніч як пророче бачення – у вигляді дівчини з колодками на ногах і тонкою червоною лінією на шиї. Вражений, він йде на допомогу Маргариті, засудженій за те, що вона вбила доньку, зачату нею від Фауста, але, коли Маргарита відмовляється бігти, він кидає зійшовшу з розуму дівчину вмирати у в’язниці.
Друга частина збагачується перенесенням дії в Античний світ – складним сюжетним переплетенням між сучасним Фаусту Середньовіччям і давно минулими часами, які, до слова сказати, з філософської точки зору так близькі Гете і його освіченому часу, ідеологічно висхідному до часів античності.
До кінця трагедії Фауст зберігає цинізм і проклинає Турботу, за що та його засліплює. Проте Фауст вирішує, що він переживає найвеличнішу мить у своєму житті, оскільки його робота принесе велику користь людям. Таким чином завершується його контракт з Мефістофелем, і його душа повинна потрапити в пекло, а також завершується парі, укладене між Мефістофелем і Богом, про те, чи зможе Фауст врятуватися. Однак, на відміну від “Народної книги”, згідно з якою Фауст потрапив в пекло, в версії Гете, незважаючи на виконання умов угоди і те, що Мефістофель діяв з дозволу Господа, ангели забирають душу Фауста в Мефістофеля і забирають її в рай.