«Федько-халамидник» характеристика Федька
Характеристика Федька з твору Винниченка » Федько-халамидник » наведена в цій статті.
План характеристики образу Федька
1.1. Федько — син бідного робітника друкарні.
1.2. Портретна характеристика Федька. («…розбишака-халамидник», «наче біс який сидів у хлопцеві», «сибіряка» і «люципер». «…Чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають», «руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає»).
1.3. Поведінка і риси характеру героя:
А) Непосидючий ; («…неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці»)
Б) Сильний ; («…першій по силі на всю вулицю, враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде…»)
В) Відкритий ; («Він міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, — але Федько того не любив»)
Г) Впертий ; («…не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить»)
Д) Стійкий ; («камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь…»)
Е) Правдолюб ; («Якби не схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить»)
Є) Непримиренний до зрадництва ; («Не любить також Федько й товаришів видавати»)
Ж) Спокусник ; («…Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти»)
З) Шанобливий до батька ; («…якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би»)
И) Спритний ; («Ловкий хлопчак», «жилаве, чортове хлопча. Стриба, як кішка»)
1.4. Значення образу Федька для сучасників.
«Федько-халамидник» характеристика головного героя
Федько-халамидник — заводій, дитячий «отаман». «Спокій був його ворогом», — сказано про Федька в авторській ремарці. І це справді так. Федько любить влаштовувати ризикові розваги, дражнити сусідських хлопців. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності, яка, власне, й робить його ватажком! В оповіданні «Федь-ко-халамидник» важлива не тільки напруга подієвої інтриги, а й психологічний сюжет. Ось як автор малює сцену, в якій один виявляє слабкість духу, а другий — великодушність (Слабкодухий боягузливий Толя перекладає свою провину на Федька — і той його рятує) «Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він підняв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала його і жаліла його… «
Федько пожалів Толю, а розплатився за це тяжкими побоями своїх і чужих батьків, та, зрештою, власним життям. Проте, очевидно, по-іншому він не міг. Бачити перед собою слабкого, морально пригніченого, настрахованого і завдати йому удару — це не у Федьковому характері, це понад його гідність!