“Федько-халамидник” характеристика Федька
Характеристика Федька з твору Винниченка ” Федько-халамидник ” наведена в цій статті.
План характеристики образу Федька
1.1. Федько – син бідного робітника друкарні.
1.2. Портретна характеристика Федька. (“…розбишака-халамидник”, “наче біс який сидів у хлопцеві”, “сибіряка” і “люципер”. “…Чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають”, “руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає”).
1.3. Поведінка і риси характеру героя:
А) Непосидючий ; (“…неодмінно щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці”)
Б) Сильний ; (“…першій по силі на всю вулицю, враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде…”)
В) Відкритий ; (“Він міг би підійти тихенько так, щоб не почув би ніхто, – але Федько того не любив”)
Г) Впертий ; (“…не як всі діти поводиться. Він не плаче, не проситься, не обіцяє, що більше не буде. Насупиться й сидить. Мати лає, грозиться, а він хоч би слово з уст, сидить і мовчить”)
Д) Стійкий ; (“камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь…”)
Е) Правдолюб ; (“Якби не схотів, то міг би одбрехатися, але Федько брехати не любить”)
Є) Непримиренний до зрадництва ; (“Не любить також Федько й товаришів видавати”)
Ж) Спокусник ; (“…Федько знову спокушає Толю. І спокушає якраз у такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти”)
З) Шанобливий до батька ; (“…якби зачепили його тата, зразу б грубості почав говорити, а то й битись поліз би”)
И) Спритний ; (“Ловкий хлопчак”, “жилаве, чортове хлопча. Стриба, як кішка”)
1.4. Значення образу Федька для сучасників.
“Федько-халамидник” характеристика головного героя
Федько-халамидник – заводій, дитячий “отаман”. “Спокій був його ворогом”, – сказано про Федька в авторській ремарці. І це справді так. Федько любить влаштовувати ризикові розваги, дражнити сусідських хлопців. Скільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності, яка, власне, й робить його ватажком! В оповіданні “Федь-ко-халамидник” важлива не тільки напруга подієвої інтриги, а й психологічний сюжет. Ось як автор малює сцену, в якій один виявляє слабкість духу, а другий – великодушність (Слабкодухий боягузливий Толя перекладає свою провину на Федька – і той його рятує) “Федькові знов упала з голови шапка, як ударив його Толин батько. Він підняв її й подивився на Толю. Але Толя тулився до матері, яка милувала його і жаліла його… “
Федько пожалів Толю, а розплатився за це тяжкими побоями своїх і чужих батьків, та, зрештою, власним життям. Проте, очевидно, по-іншому він не міг. Бачити перед собою слабкого, морально пригніченого, настрахованого і завдати йому удару – це не у Федьковому характері, це понад його гідність!