“Фірман султана” стислий переказ роману В. Малика ви можете прочитати за 5 хвилин, але твір краще читати повністю, щоб знати історію свого народу. Детальний переказ “Фірман султана” Ви можете прочитати за 30 хвилин.
“Фірман султана” переказ
У той час, коли турки нападали на наші міста і села забираючи в полон людей, сотник Чорнобай теж вирішив заробити чималі гроші: викрав трьох дівчат, щоб продати їх татарам. На заваді цьому злочину став Арсен Звенигора, який врешті-решт теж потрапив до рук злочинців. Після втечі з полону Арсен подається до Січі. І саме там він стає учасником бою з турками-яничарами і свідком найтяжчого злочину, який зробив Тхір проти своїх товаришів-запорожідів.
Рано-вранці яничари пробралися через відчинену Тхором хвіртку так тихо, що ніхто нічого не почув, і чекали наказу, щоб раптово напасти на сонних козаків. Але щасливий випадок урятував козаків від неминучої смерті. А саме те, що старому козакові Шевчику наснився поганий сон, і він, щоб заспокоїтися, виглянув у вікно. За вікном, на січовому майдані, стіною стояли озброєні яничари і лише чекали наказу до нападу. Але козаки вже не спали, за якусь мить прокинувся весь курінь. Почалася стрілянина, яка збудила геть усю Запорозьку Січ. Але тривала вона недовго, бо козаки не звикли лякливо ховатися від ворога, а звикли сміливо й відверто дивитися йому у вічі. Саме тому вони вчинили несамовитий напад просто на ворогів, із шаблями у руках, із запалом в очах.
“Рясний дощ куль і ядер лився на січовий майдан, де зібралося найбільше ворогів, і косив їх десятками й сотнями”, – пише автор.
Мужність і сміливість козаків не знали меж, вони завзято бились за свою землю, за свою фортецю. Після запеклого бою один з уцілілих яничарів, Гамід, був помічений Арсеном. Звичайно, козак міг би відразу вбити беззбройного колишнього свого турецького володаря, але, щоб усе було чесно, Арсен дає йому шаблю. Двобій був важкий, але славний козак здобув перемогу, а ворог його лежав “горілиць, великий і важкий, зовсім не страшний, розплющеними очима дивлячись у чуже небо, яке він хотів зробити своїм”. Один з вартових помітив постаті чоловіків, які, ховаючись від усіх, намагались, втекти. Один з них був сотник Чорнобай, той самий, що поставляв “живий товар” з України, а другий – зрадник Тхір, який пустив ворога до фортеці. Не прощають зраду запорожці, бо не можна забути загиблих товаришів, не можна викреслити з пам’яті рідних та близьких.
Як зрадника, Тхора застрелили на місці, а ось з Чорнобаєм вирішували всім сходом. Запорожці – добросердні люди і вміють вибачати прови, але не зраду. “Тому, хто пролив кров людей наших, хто заради жалюгідної наживи, срібла-золота… торгував дітьми нашими, хто хотів знищити славну Січ Запорізьку, – тому прощення намає!” За порадою діда Шевчика козацьке товариство вирішує спустити зрадника Чорнобая під лід у Дніпро. Така страшна кара чекає на кожного, хто зневажив свою землю, свій народ, свою батьківщину; так суворо каралися ті перевертні, які скоювали непрощенний гріх – зраджували неньку-Україну. Цим нелюдям протистоять Іван Сірко, Арсен Звснигора, Шевчик, Товкач. Саме Товкач вражає своєю мужністю і силою волі в тому епізоді, коли він, смертельно поранений, змушує себе не знепритомніти, а дочекатися товаришів і повідомити їм страшну новину; козак Тхір – зрадник.