Ганна Чубач вірші для дітей про квіти, про Україну, про пори року (весну, осінь, зиму, літо) зібрані в цій статті.
Ганна Чубач вірші для дітей
ВОВА
Вова вивчив всі слова
Заболіла голова.
Потім Вова відпочив.
Потім дерево садив.
Недарма він все робив —
Вову вчитель похвалив.
Білка бігала багато,
Бо шукала в лісі брата:
Брат на дереві сидів
І смачні горішки їв.
Поки знайде білка брата,
Будемо всі букви знати.
ВІТЯ
Вітя — світла голова.
Вітя вчить нові слова.
Ви йому не заважайте.
Ви без нього погуляйте.
Він, як буде вільним час,
Вийде гратися до Вас.
— Бу, бу, бу… — Борис читає.
Батько Борю поправляє:
— Букву Б читай як треба,
Бо вона втече від тебе!
Боря каже: «Так і буде!
Більше вчить її не буду!»
А-в алфавіті —
найперша!
А-в алфавіті — найлегша!
А-іще ця буква А
І дзвінка, і голосна.
А ще хоче буква А,
Щоби Алла букви знала,
А тоді-до школи йшла.
Я БЕРУ СВОЄ ВІДЕРЦЕ
Я беру своє відерце
І біжу мерщій по воду,
Бо чекають на городі
Помідори й огірки.
Цілу ніч вони не спали —
Раннє сонце виглядали.
Хочуть їсти, хочуть пити,
Та не вміють говорити.
Ні очей, ні вух не мають,
Та мене вони впізнають.
їх щоранку напуваю,
Я їм пісеньку співаю.
Помідори червоніють,
Бо подякувать не вміють.
А зелені огірки
Тулять листя до руки.
Ганна Чубач вірші про Україну
Моя країна — Україна
Моя країна – Україна,
Сонячна держава.
І дорослому, й дитині
Жити в ній – цікаво.
Щовесни сади квітують,
Солов’ї співають.
У країну Україну
Гості приїжджають:
Із Америки, з Кавказу.
З Праги і Варшави.
Бо в країні Україні
Гостювать – цікаво.
У столиці – світлі лиця.
В селах – щирі люди.
Я за тебе, Батьківщино,
Завжди горда буду!
Українська мова
Золоте курчатко
В золотій торбинці
Принесло сьогодні
Літери дитинці.
А дитина з літер
Збудувала слово.
І звучить, як пісня,
Українська мова.
Ганна Чубач вірші про квіти
Я люблю у лузі квіти
Я люблю у лузі квіти,
Де гудуть весь день джмелі,
І метелик носить літо
На легенькому крилі.
Гріє сонечко гаряче
Чисте озеро води.
І зелений коник скаче,
Сам не відає куди.
Урочисто і красиво
В’є вінок моя рука.
І цвітуть, цвітуть, як диво:
Луг і квіти, і ріка…
У долині теплий вітер
Сушить трави від роси.
Я кажу: «Усе на світі
Починається з краси!»
Я кажу. І ви повірте!
По розщедреній землі
Поспішайте в луг, де квіти,
Де гудуть весь день джмелі!
Ганна Чубач вірші про тварин
БІЛА ЧАПЛЯ
Білa чапля всіх дурила:
— Я кожух собі купила!
Ще куплю собі хустину
І зостанусь тут на зиму!
Вірив чаплі чорний жук,
І метелик, і павук.
Навіть равлик-недовіра,
Але й він у те повірив.
Тільки жаба-крекотуха
Не хотіла чаплю слухать —
Все стрибала по болоті
Й випускала крик із рота:
— Не хвалися, чапудрило,
Ти кожуха не купила!
Ти не купиш і хустину!
Ти зимуєш на чужині!
Ще земля не стала біла —
Чапля в вирій відлетіла.
Дивувався сорний жук,
І метелик, і павук.
Плакав равлик-недовіра:
— А я вірив! А я вірив!
Тільки жаба на болоті
Полоскала сміх у роті —
Переможемо крекотала:
— Я ж казала! Я ж казала!
ЧЕРЕПАХА — АХА-АХА
Черепаха — аха-аха
У воді сиділа-діла.
Черепаха — аха-аха
Свої ніжки мила-ила.
Крокодили-дили-дили
Пропливали-али-али,
Черепаху — аху-аху
Налякали-али-али.
Черепаха — аха-аха
На піску сиділа-діла.
Черепаха — аха-аха
Свою спинку гріла-іла.
Два удави-ави-ави
Проповзали-али-али,
Черепаху — аху-аху
Налякали-али-али.
Черепаха — аха-аха
У траві сиділа-діла.
Черепаха — аха-аха
Конюшинку їла-іла.
Понад нею гуси-уси
Пролітали-али-али
Черепаху — аху-аху
Налякали-али али.
Черепаха — аха-аха
На камінчик сіла-іла
І від страху-аху-аху
Затремтіла-іла-іла.
Ну а потім-отім-отім
Розпростерла довгі крила
І за хмари-ари-ари
Полетіла-іла-іла.
І маленькі діти знають:
Черепахи не літають.
Та як так багато страху,
Полетить і черепаха!
АХА-аха-аха…
ЛАСИЙ КІТ ІВАШКО
Ласий кіт Івашко
Так зітхає важко.
Впала сіра мишка
У порожню пляшку.
Впала сіра мишка
Аж на саме денце.
Як її дістати?
Це ж бо не відерце!
— Вилізай! Не бійся! —
Кіт просив у миші,-
Я для тебе в мисці
Молока залишу!
Вилізай! Не бійся! —
Кіт благав до ночі.
Тільки вперта мишка
Слухати не хоче.
Чеше круглі вушка,
Хвостиком махає.
А голодний котик
Пляшку обіймає.
І таке надумав
Ласий кіт Івашко:
— Я закину вудку
В цю глибоку пляшку!
Миша — це не риба!
Упіймаю хутко!
І побіг Івашко
Позичати вудку.
А тим часом миші —
Сестри чорноокі —
Кинули ту пляшку
На долівку боком.
Утекла сіренька
До матусі в нірку.
А ласун Івашко
Досі плаче гірко.
— Ой, не плач так гірко,
Котику Івашку,
Подивися, діти
Принесли ковбаску!
РАВЛИКИ
Равлик равлика любив —
Щиро в гості запросив.
Той приповз у гості вранці,
І сидить у власній хатці.
Прилетіли два джмелі,
Галасливі, хоч малі.
Над квітками вються,
З равликів сміються:
— Нащо в гості звати,
Як не пригощати?
Равлик-гість сказав джмелям:
— Друга кривдити не дам!
Ми завжди так просто
Ходимо у гості!
Не наїстись, не напитись,
А щоб зайвий раз зустрітись!
Не висить над нами!
Ми не дружим з вами!
Та розгнівані джмелі
Повиймали жала злі
І над равликом летять,
В спинку вжалити хотять.
Тільки равлики малі
Не злякалися джмелів,
Поховали спинки
У свої хатинки.
І сидять собі, сидіть —
Розлучатись не хотять.
ДВА МАЛЕНЬКІ БАРАНЦІ
Два маленькі баранці
Напекли собі млинців:
— Ой! Ой!
Біля столу сіли
І все зразу зїли:
— Гам! Гам!
Два маленькі баранці
Захотіли ще млинців:
— Дай! Дай!
Та вже масла — мало
І муки — не стало:
— Зле! Зле!
Два маленькі баранці
З-за неспечених млинців
Билися рогами:
— Гуп, гуп!
Тупали ногами:
— Туп, туп!
А коли втомилися,
Зразу помирилися:
— Так! Так!
Спритно обтрусилися,
Біля столу всілися
— Ох! Ох!
І листком капусти
Щиро поділилися:
— Хрум! Хрум!
Отакі от молодці
Два маленькі баранці
Отакі!
Ганна Чубач вірші про букви
А мАленькА нАшА АллА
Рушничок нА річці прАлА.
МАмА Аллі говорилА:
«Ти б його уже сушилА!»
Але АллА тільки прАлА.
Як сушить, ВОНА
Не знАлА.
По дорозі навпростець
Біг Біленький Баранець.
Біг та Біг…
Аж натомився.
Біля мене — не спинився.
Прив’яжу теБе, приБлудо!
Більше Бігати —
Не Будеш!
Вітер Віє, поВіВає.
Він Вербу стару
Гойдає.
Вибіг ВоВчик на поляну
І на Вітер косо глянуВ.
Вітер ВоВчика злякаВся
І В дупло Верби —
СхоВаВся.
Гриб у лісі заблудився,
Бо Гіллячкою накрився.
Глянув вліво,
Глянув вправо
І подумав:
«Кепські справи!»
А Горобчик пролітав,
Він з Грибка Гіллячку — зняв.
Десь взялися
Дикі звірі.
Дуже страшно заревіли.
Щоб поДалі віД біДи,
Дременули хто куДи.
Тільки Дятел не тікав.
Він-Довбав собі,
Довбав.
«Е! — сказала буква Е,-
Звір мЕнЕ — нЕ здожЕнЕ!»
І, махнувши нам рукою,
Е — зробилася луною.
«Е-е!» — гукаємо у ліс,
«Е-е!» — відгукується скрізь.
Є — нікуди не втікаЄ.
Є — про звірів ще не знаЄ.
Є — боятися не вміЄ.
Є — завжди всьому радіЄ.
Гляне звір
На букву Є
І — забуде зло своЄ.
Жаба спала в Жабуринні,
Жук — під кущиком оЖини
Пролітали Журавлі
З ясним сонцем на крилі.
І Журливої співали.
Жук — не чув,
А Жаба — спала.
Зранку Злива Здивувала —
Всю пилюку поЗмивала:
З листя,
З прутиків лоЗи,
ІЗ сухої дереЗи.
Після Зливи і гроЗи
Світ —
Чистіший від сльоЗи.
Наша нИва — не лінИва,
Бо на нИву — впала злИва.
І шепоче:
«Я — жИва!»
Наша нИва — тихо сходИть
І вИсоке жИто родИть.
Їжачок давно не Їв.
Чистив ніженьки свої.
Їздив коник на стеблині.
Теж не Їв нічого нині.
Дід Їздовий Їхав в ліс,
Їжу Їм обом
Привіз.
Йод — в аптеці ми купили.
Його пляшечку відкрили.
«ОЙ! — Івасик наш ридає,-
Йод — кусається, щипає!»
А ми Йод отой хвалили,
Хворий пальчик ним — Змастили.
І — підслухало розмову.
І — з’єднало слово з словом.
І — виспівує пісні:
І веселі, І сумні.
Над собою крапку носить
І нічого в нас
Не просить.
КотиК сКочив на КурниК —
В КурниКу піднявся КриК.
КвочКа зляКано Кричала,
Під Крило Курчат ховала.
КотиК сам собі сКазав:
«Ох, яК я їх налякав!»
Літом Ластівка Літає,
Ластів’ят маЛих навчає:
«Не Лінуйтесь, Ластів’ята,
Вчіться Літечком Літати,
Бо, як Літо відЛітує,
Ми за море помандруєм».
Миші МилоМ Миску Мили.
Миші Мило — загубили.
Ми навМисне в ліс прийшли,
Але Мила — не знайшли.
Може, Мило в річку впало?
Може, Мило жаба вкрала
і від спинки аж до п’ят
Миє Милих жабенят?
Носоріг Нас — Не любив.
Рогом Нірку собі рив.
Ну, для чого тобі Нірка,
Коли й так в Неволі гірко?
ПерестаНь!
Спочити час!
Носоріг — Не слухав Нас.
Оля, ТОля і Марина
Обірвали всю Ожину.
ПОпринОсили дОдОму
Лиш пО кОшику пустОму.
«Де Ожина?» — їх питали.
А ми її — пОз’їдали!»
ПереПілка — гарна Птиця,
Та вона хлоП’ят боїться.
А хлоП’ята — візьмуть гілку
І лякають ПереПілку.
Не Потрібно так лякать —
В неї П’ять ПереПелят.
Рак Ранесенько пРоснувся,
В чеРевики гаРні взувся.
І без тата, і без мами
Прогулявся під коРчами.
СРібна Рибка пропливала.
Вона Рака — не впізнала.
Рак Розсердився, Роззувся
І додому повернувся.
Сіяв, віяв дід МуСій —
ВуСа, вії у вівСі.
Сіяв, віяв, виСівав,
Славну піСеньху Співав:
«Сію, вію, виСіваю,
Бо вівСяні вуСа маю!»
Тихо, Тихо в Темнім лісі.
ХТось Таємний спиТь в горісі,
Але Ти його не бійсь —
Ти приходь у Темний ліс.
ТуТ ніхТо Тебе не з’їсТь!
ТуТ Ти будеш Тільки гісТь.
У дУпло влетіла мУха,-
Не хотіла мамУ слУхать.
І дивУється дУпло:
«Ще такого не бУло!
Щоб така маленька мУха
Не хотіла мамУ слУхать!»
Фіолетові заграви.
Фіолетові всі трави.
Фіолетовий і став.
Все це Федя малював.
Фіолетовий Фломастер
Каже Феді:
«Я тут майстер!»
І заграви, й трави, й став —
Федя синім змалював.
Ховрашки — Хотіли Хліба.
Ховрашкам — давали рибу.
Ховрашки Халви Хотіли,
Та просити не уміли.
Хто нам зможе підказать,
Що вони іще їдять?
Цап — покинув теплий хлів.
Цап — капусти захотів.
А за Цапом — Цапеня
Через поле навмання.
Цапе, Цапе,
Цапе милий,
Ще капусти — не садили!
Цап — вернувся, спочиває.
Цапеня — ще десь блукає.
Через ріЧку,
Через брід
Ходить Чапля на обід.
Для маленьких Чапленят
Носить Чапля жабенят.
А маленькі Чапленята
Скоро будуть вже літати.
ШиШка впала — не розбилась.
ШиШка — в трави закотилась.
НаШа Шура в ліс піШла,
Але ШиШки — не знайШла.
Принесла вона додому
ЛиШе радість, лиШе втому.
Щиглик, Щиглик,
Що з тобою,
Що не чуть пісень весною?
Щиглик Щиро поділився,
Що співати він стомився.
Поки Щиглик спочиває,
Ми своєї поспіваєм.
Юля Юшку вранці їла.
Юля Юшки — не хотіла.
Мама просить:
«Ще наллЮ?» Юля каже:
«Не лЮблЮ!»
«Як?-спитала буква Я,-
ЦЯ Ялинка — не моЯ?»
А Ялинка, Як почула,
У Ярок Якийсь стрибнула.
І гукає букві Я:
«Не твоя я, а — своЯ!»
Я — не шістЬ!
Я — м’який знак!
Це повинен знати всяк!
Я — не літера нова.
Я — пом’якшую слова.
А у слові «олівецЬ»
Я забігла у кінецЬ.