“Гаї шумлять” аналіз вірша Павла Тичини викладений в цій статті.
“Гаї шумлять” аналіз
Тема : Гармонійне поєднання людських почуттів і краси природи.
Ідея : Заклик до творення добра й краси.
Основна думка – Кожна людина відчуває природний світ своєрідно
Жанр – Пейзажна лірика
Художні засоби “Гаї шумлять”
- Порівняння “купаючи мене, мов ластівку”, “ген неба край – як золото”, “ріка мов золото-поколото”, “ріка, як музика” Епітети (шепіт трав голублячий, “іду зворушений”…) Метафори – “гаї шумлять”, “хмарки біжать”, “дзвін гуде”, “думки пряде”, “шепіт трав”, “мріє гай”, “горить-тремтить ріка”
І на завершення-завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски, Ніби розколовся навпіл сонячний диск-одна частинка у небі, а друга-на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення краси й добра.
Вірш перейнятий радісним відчуттям людини, яка вслухається у весняний шум зеленого гаю, усміхається сонцю, квітам, любується чарівними хмарками, що біжать по блакитному небі. Ліричний герой ніби “розмовляє” з природою, звіряє їй свої найпотаємніші, найінтимніші почуття, захоплення яскравими барвами, гармонією вічно рухливої природи. А чи не є це пасивне замилування природою? Нічого спільного з пасивністю тут немає. Природа зображена активно діючою, вона захоплює поета (“душі моїй так весело”), збуджує в нього найкращі почуття, викликає спражню музику в душі.