Повість “Гобсек” скорочено читається за 6 хвилин – це більш короткий переказ. А Детальний переказ “Гобсека” Читайте в іншій статті.
“Гобсек” скорочено
Історію лихваря Гобсека стряпчий Дервіль розповідає в салоні віконтеси де Гранльє – однієї з найбільш знатних і багатих дам в аристократичному Сен-Жерменському передмісті. Якось раз взимку 1829/30 р у неї засиділися два гості: молодий красивий граф Ернест де Ресто і Дервіль, якого приймають запросто лише тому, що він допоміг господині будинку повернути майно, конфісковане під час Революції.
Коли Ернест йде, віконтеса дорікає дочці Каміллі: не слід настільки відверто виявляти прихильність милому графу, бо жодне порядне сімейство не погодиться поріднитися з ним через його матір. Хоча зараз вона поводиться бездоганно, але в молодості викликала багато пересудів. Вдобавок, вона низького походження – її батьком був хліботорговець Горіо. Але найгірше те, що вона витратила статок на коханця, залишивши дітей без гроша. Граф Ернест де Ресто бідний, а тому не пара Каміллі де Гранлье.
Дервиль, що симпатизує закоханим, втручається в розмову, бажаючи пояснити віконтесі справжній стан справ. Починає він здалеку: в студентські роки йому довелося жити в дешевому пансіоні – там він і познайомився з Гобсек. Вже тоді це був старий, вельми примітної зовнішності – з “місячним ликом”, жовтими, як у тхора, очима, гострим довгим носом і тонкими губами. Жертви його часом виходили з себе, плакали або погрожували, але сам лихвар завжди зберігав холоднокровність – це був “людина-вексель”, “золотий істукан”. З усіх сусідів він підтримував стосунки лише з Дервилем, якому одного разу розкрив механізм своєї влади над людьми – світом править золото, а золотом володіє лихвар. Для прикладу він розповідає про те, як буде забирав борг з однієї знатної дами – лякаючись викриття, ця графиня без коливань вручила йому діамант, бо гроші за її векселем отримав коханець. Гобсек вгадав майбутнє графині по обличчю білявого красеня – цей красунчик, ласун та гравець здатний розорити всю сім’ю.
Закінчивши курс права, Дервіль отримав посаду старшого клерка в конторі стряпчого. Взимку 1818/19 р той був змушений продати свій патент – і запросив за нього сто п’ятдесят тисяч франків. Гобсек позичив молодого сусіда грошима, взявши з нього “по дружбі” тільки тринадцять відсотків – зазвичай він брав не менше п’ятдесяти. Ціною наполегливої роботи Дервилю вдалося за п’ять років розквитатися з боргом.
Одного разу блискучий денді граф Максим де Трай упросив Дервиля звести його з Гобсеком, але лихвар навідріз відмовився дати позику людині, у якої боргів на триста тисяч, а за душею ні сантима. В цей момент до будинку під’їхав екіпаж, граф де Трай кинувся до виходу і повернувся з незвичайно красивою дамою – за описом Дервіль одразу впізнав у ній ту графиню, що видала вексель чотири роки тому. На сей раз вона віддала в заклад чудові діаманти. Дервиль намагався перешкодити угоді, однак варто було Максиму натякнути, що він збирається звести рахунки з життям, як нещасна жінка погодилася на кабальні умови позики.
Після відходу коханців, до Гобсека увірвався чоловік графині з вимогою повернути заклад – його дружина не мала права розпоряджатися фамільними коштовностями. Дервилю вдалося залагодити справу миром, і вдячний лихвар дав графу рада: передати надійному другу все своє майно шляхом фіктивної продажної угоди – це єдиний спосіб врятувати від руйнування хоча б дітей. Через кілька днів граф прийшов до Дервиля, щоб дізнатися, якого той думки про Гобсека. Стряпчий відповів, що в разі передчасної кончини не побоявся б зробити Гобсека опікуном своїх дітей, бо в цьому скнарі і філософі живуть дві істоти – підла і піднесена. Граф відразу прийняв рішення передати Гобсеку всі права на майно, бажаючи вберегти його від дружини і її жадібного коханця.
Скориставшись паузою в розмові, віконтеса відсилає дочку спати – доброчесній дівчині нема чого знати, до якого падіння може дійти жінка, переступивши відомі межі. Після відходу Камілли імена приховувати вже нема чого – в оповіданні йде мова про графиню де Ресто. Дервиль, так і не отримавши зустрічної розписки про фіктивність угоди, дізнається, що граф де Ресто тяжко хворий. Графиня, відчуваючи підступ, робить все, щоб не допустити стряпчого до чоловіка. Розв’язка наступає в грудні 1824 До цього моменту графиня вже переконалася в підлості Максима де Трай і порвала з ним. Вона настільки ревно доглядає за вмираючим чоловіком, що багато хто схильний пробачити їй колишні гріхи, – насправді ж вона, як хижий звір, підстерігає свою здобич. Граф, не в силах домогтися зустрічі з Дервилем, хоче передати документи старшому синові – але дружина відрізає йому і цей шлях, намагаючись ласкою впливати на хлопчика. В останній страшній сцені графиня молить про прощення, але граф залишається непохитний. В ту ж ніч він помирає, а на наступний день в будинок приходять Гобсек і Дервіль. Перед їх очима постає моторошне видовище: у пошуках заповіту графиня вчинила справжній розгром у кабінеті, не соромлячись навіть мертвого. Зачувши кроки чужих людей, вона кидає у вогонь папери, адресовані Дервилю, – майно графа тим самим безроздільно переходить у володіння Гобсека.
Лихвар здав в найми особняк, а літо став проводити по-панськи – у своїх нових маєтках. На всі благання Дервиля зглянутися над графинею і її дітьми він відповідав, що нещастя – найкращий вчитель. Нехай Ернест де Ресто знає ціну людям і грошам – ось тоді можна буде повернути йому стан. Дізнавшись про любов Ернеста і Камілли, Дервіль ще раз відправився до Гобсека і застав старого при смерті. Все своє багатство старий скнара заповідав правнучці сестри – публічній дівці на прізвисько “Вогник”. Своєму душеприказчику Дервилю він доручив розпорядитися накопиченими їстівними припасами – і стряпчий дійсно виявив величезні запаси протухлого паштету, цвілої риби, згнилої кави. До кінця життя скупість Гобсека перетворилася в манію – він нічого не продавав, боячись продешевити.
На закінчення Дервиль повідомляє, що Ернест де Ресто незабаром поверне втрачений стан. Віконтеса відповідає, що молодому графу треба бути дуже багатим – тільки в цьому випадку він може одружитися на мадемуазель де Гранлье. Втім, Камілла зовсім не зобов’язана зустрічатися зі свекрухою, хоча на раути графині вхід не замовлений – адже приймали ж її в будинку пані де Босеан.