Чи може дитя народитися дияволом? Грехем Янг був вундеркіндом по частині отрут. Він експериментував із смертельними дозами, коли йому ще не було і шістнадцяти. А потім почав труїти свою сім’ю і друзів як піддослідних щурів.
Будучи ще маленьким дитям, Грехем вже був схиблений на отрутах. Якщо у більшості людей одне лише слово "отрута" викликає тривогу і страх, то Грехем спокійно, навіть як би бавлячись, вивчав їх смертельну дію і з нетерпінням чекав години, аби приступити до "справжньої справи".
Як і в Іена Брейді, підлого вбивці, в Янга було безрадісне дитинство. Затаївши глибоку образу на світ, він шукав зразки для наслідування серед таких же знедолених. Його ідолами сталі доктор Гріппен, що убив свою сім’ю, і лиходій вікторіанської епохи Уїльям Палмер. У роздумах про їх життя і жахливі злочини Грехем знаходив деяку втіху, заповнюючи цим відсутність ласки в сім’ї.
Грехем народився у вересні 1947 року. Мати померла, коли йому виповнилися всього три місяці. За ним наглядали сестра батька тіточка Вініфред зі своїм мужом Джеком, а також їх домовласник-добряк. Проте в два роки життя хлопчика круто змінилося. Його відправили до батька, що одружився на двадцятишестирічній жінці на ім’я Моллі. Пізніше психологи відзначать, що перший урок жорстокості Янг отримав, коли його насильно розлучили з сами-
мі улюбленими людьми — тіточкою Вініфред і дядечком Джеком. Після повернення в батьківський будинок він ніколи вже не міг повірити в людську доброту, вважаючи, що все в житті веде до болю і розчарувань.
Стосунки з мачухою були непоганими, але йому не вистачало материнської ласки і кохання. Можливо, Моллі було важко змусити себе бути з ним поласкавіше, оскільки вже в дев’ять років хлопчик постійно копався в контейнерах із сміттям у пошуках отрут, читав книги по сатанізму і почав носити значок зі свастикою, який купив у лахмітника. Грехем відмовився зняти його навіть на вимогу шкільних вчителів.
Проте Грехем володів винятковим розумом і прекрасними здібностями до наук. Коли будинки відзначали його успішну здачу іспитів, батько подарував хлопчикові набір хімікатів. Цей дарунок послужив чарівним ключиком, що відкрив двері в дивну країну отрут, з якими Грехем так мріяв поекспериментувати. Реторти і пальники, лабораторні піпетки і тиглі стали його іграшками в тому віці, коли у більшості хлопчиськ кишені забиті рогатками і тягучками. Його ігри були жорстокішими, ніж у інших дітей.
Грехему подобалося спостерігати за передсмертною агонією миші, якою він дав отруту, приготовану за допомогою хімікатів з набору. Коли його розгнівана мачуха викинула ще живу мишу і зажадала надалі не приносити їх в будинок, він намалював надгробну плиту біля горбка, на якій написав: "На згадку про покійну ненависну мачуху — Моллі Янг", і підсунув малюнок на очі нещасній жінці.
Хлопчик стягнув з школи деякі хімікати і пляшку з ефіром, який йому дуже подобалося нюхати. Він забрався в кімнату мачухи і вкрав рідину для зняття лаку, яку використовував для убивання жаби в одному зі своїх дослідів.
Йому йшов дванадцятий рік, і вчителі в школі знали, що Грехем дока не лише в отрутах, але і у фармакології. Він знав компоненти більшості ліків, що були в будинку, і міг легко поставити діагноз при легких захворюваннях.
Проте ліки і їх лікувальні властивості менше всього цікавили його. Хлопчика притягували отрути і наслідки їх дії. Коли йому виповнилося тринадцять років, він натрапив на книгу, життя, що назавжди змінило його. Це була історія про злочинця XIX століття Едварда Прічарде, що отруїв свою дружину і матір сурмою. Сурма — це отрута, що повільно діє, викликає у жертв судоми, блювоту і набряки. Такі симптоми деколи наводять до помилкових діагнозів, і тому сурма часто використовується вбивцями.
Хімік Джеффрі Рейс з Нісдена продав Грехему трохи сурми. Янг приховав свій вік, сказавши, що йому вже сімнадцять. Рейс пізніше розповідав поліції, що його уразили знання парубка про отрути і детальні описи планованих дослідів з сурмою.
Янгу удалося обвести хіміка довкола пальця, приховавши дійсні цілі своїх експериментів.
Кріс Уїльяме, один з шкільних друзів Грехем а, також захопився хімією. Янг запросив його в свою домашню лабораторію, аби разом постежити за передсмертними муками піддослідної миші. Але Крісу, схоже, це не дуже припало до душі, і він почав дружити з іншим парубком. Грехем розцінив це як зрада. Кріса необхідно було покарати, і Янг став додавати сурму в його бутерброди і із злорадністю спостерігати за результатами. Після того, як у Кріса сталися два напади сильної блювоти, батьки направили парубка до лікаря, який, проте, не зміг поставити точний діагноз.
Всю першу половину 1961 року Грехем додавав невеликі дози отрути в їжу свого шкільного приятеля.
Епідемія отруєнь
Янг завжди носив при собі бульбашку з сурмою, називаючи його "мій маленький дружок". Коли мачуха випадково знайшла бульбашку із зображенням черепа і схрещених кісток, вона зажадала від пасинка припинити поїздки за хімікатами до Рейса і повідомила хіміка про вік Грехема. Але його вже неможливо було зупинити. Грехем знайшов нового постачальника і нову жертву. Цією жертвою повинна була стати Моллі Янг.
У жовтні і листопаді 1961 року місіс Янг перенесла декілька нападів сильної блювоти. Потім те ж сталося з батьком Грехема і з тіточкою Вініф-ред. Одного разу помилково Янг додав сурму в свою їжу і теж сильно захворів, проте це не зупинило юного отруйника. Використовуючи окисел сурми, куплений у Едгара Девіса, теж хіміка, обдуреного пізнаннями молодика, Грехем зайнявся своєю звідною сестрою. Але дівчинка відчула незвичайний присмак і виплюнула чай, звинувативши матір в тому, що та погано змила з чашки чистячий порошок.
Вініфред стала першою, кому поставили діагноз: "отруєння". Їй стало погано в метро по дорозі на роботу літнім ранком 1962 роки. У Неї закрутилася голова, особа перекосилася від болю, і її доставили на "швидкій допомозі" в клініку в Мідлсексе, де лікар сказав, що вона, можливо, отруїлася беладонною. Вініфред вважала винним свого племінника, але обшук в його кімнаті не підтвердив її підозрінь.
Тим часом здоров’я Моллі продовжувало погіршуватися, оскільки Грехем все збільшував дози отрути, що додається їй в їжу. На початку 1962 року Моллі померла.
Так в чотирнадцять років Грехем Янг зробив справжнє вбивство. Його заарештували за підозрою в отруєнні мачухи, але потім випустили без пред’явлення звинувачення. Тіло Моллі кремували, і докази присутності отрути в крові випарувалися разом з тілом.
З цієї миті Грехем повірив в своє право карати тих, хто його дратував або зрадив. Крім того, він ще не зі всіма порахувався до кінця. Батько як і раніше отримував дози сурми, так само як і нещасний приятель Грехема, що продовжував мучитися від раптових нападів блювоти. Але всі вони доки були живі. Нарешті отрута доконала Фреда Янга, і його відвезли в клініку в Уїлсдене, де був поставлений діагноз: "отруєння миш’яком". "Забавно!-ухмилялся молодий Янг про себе під час відвідин батька в клініці. — Не можу уявити, як можна не бачити відмінностей між отруєнням сурмою і миш’яком". Він підказав лікарям, що у його батька всі ознаки отруєння сурмою, але умовчав, звичайно ж, як отрута попала в організм. Батька обрадували, сказавши, що йому повезло і він житиме. Але печінка його була майже повністю зруйнована. Його виписали, але вже через декілька днів знову привезли в клініку, оскільки Грехем не стримався і додав в чай батька чергову порцію сурми.
Сім’я Янгов була тепер не на жарт стривожена підозріннями, що всі хвороби — справа рук їх "милого" хлопчика. Їх коробило від того, з яким інтересом і пожвавленням Грехем обговорював з лікарями наслідки дії отрут на організм. Батько порадив тіточці Вініфред стежити за племінником. Проте "подвиги" юного отруйника розкрив шкільний вчитель хімії. Він оглянув парту хлопця і знайшов зошити з жахливими малюнками людей в передсмертних судомах, порожні пляшки з-під окислу сурми, а також детальні описи, які дози отрут необхідні для отруєння дорослої людини. Після обговорення з директором було вирішено викликати поліцію. Поліція, у свою чергу, вирішила запросити психіатра, який допоміг би зловити Янга на місці злочину.
Представившись бюро профорієнтації, що служать, психіатр розпитав парубка про те, чим він збирається займатися після закінчення школи. Лікар був здивований глибокими пізнаннями Грехема в області токсикології. Після того, як Янг поступово виклав все, що знає, у психіатра не залишилося сумнівів в тому, що цей підліток психопат. Він порадив поліції виробити обшук в кімнаті хлопця. При обшуку було виявлено сім видів отрути, захованої в різних місцях, а також значну кількість з’єднань
сурми.
Повернувшись додому з школи, Грехем зіткнувся з поліцейськими. Він начисто заперечував свою причетність до отруєння близьких, проте пихатість взяла верх. Свого часу він не стримався, аби не похвалитися своїми пізнаннями перед лікарями і психіатром, тепер же його прорвало перед поліцією, і він з бравадою почав розписувати, який він удачливий отруйник. Він признався у всьому: назвав дози, тривалість введення отрути і способи приготування отруйних сумішей.
У Ешфордськом дослідницькому центрі Грехема піддали ретельному психіатричному обстеженню. Лікарі визнали його випадок вельми рідким, оскільки підліток не відчував своєї провини. "У нього явно відсутнє поняття про любов до ближнього, немає і не було навіть в думках розуміння того, що він повинен жити за якимись законами, встановленими в суспільстві", — таке було офіційний висновок експертів. Янг поширювався перед лікарями про любов до батька, але при цьому відносився до нього як до піддослідного кролика. Він заявив їм: "Я вибрав близьких, тому що вони завжди поруч і я міг вести щоденник спостережень за результатами дослідів". Грехем не випробовував розкаянь совісті. "Мені подобається сурма за ту владу над іншими, яку вона мені дає", — пояснював він.
Справа школяра-отруйника привернула увагу громадськості. Він з’явився перед судом 6 липня 1962 року. Суддею був призначений Мелфорд Стівенсон з "Олд Бейлі". Цей Верховний суд Британії півстоліття назад засудив до страти кумира Грехема Янга — доктора Гріппена.
Грехема звинуватили в отруєнні свого батька, тітки і шкільного приятеля. Він виступив на процесі лише один раз із спробою виправдати себе і зачитав заяву, написану їм в камері попереднього висновку. Поліції ж Грехем заявив наступне: "Я думав, що дози, які давав, не смертельні, але розумів, що поступаю не дуже добре. Це діяло на мене як наркотик, хоча я наркотиків не приймав. Я усвідомлював весь ідіотизм своїх дослідів з отрутами. Я розумів це із самого початку, але не міг зупинитися".
Після того, як психіатр встановив, що Янг психопат, він рекомендував помістити підсудного у відому психіатричну клініку в Бродморе. Суддя здивувався, чому саме в таке похмуре і покинуте місце, проте після виступу доктора Дональда Блейра, ще одного експерта-психіатра, всі сумніви відпали. Блейр заявив суду наступне: "Я не сумніваюся, що цей хлопець вельми небезпечний для суспільства. Його нав’язливі ідеї і абсолютно ненормальний інтерес до отрут і до дослідів з ними навряд чи зникнуть, і він вершитиме свої чорні справи і далі".
Янга відправили до Бродмор з вказівкою не звільняти до здобуття дозволу з міністерства внутрішніх справ. Проте світ не востаннє почув про Грехема Янге і його отрутах.
Отруйник за гратами
Бродмор сповна влаштував Грехема і став його другим будинком. Ця установа є перш за все клінікою, і юний отруйник виявився в оточенні такої різноманітності ліків, наркотиків і інших медичних препаратів, про що і мріяти не міг. Він із задоволенням "читав лекції" персоналу і часто давав поради медсестрам по вживанню ліків у відсутність лікарів. Підозріння лягло на нього після того, як двадцятитрилітній вбивця Джон Беррідж помер від отруєння ціаністим калієм. Проте Грехема не звинуватили в цьому злочині, не дивлячись на те що він неодноразово розповідав іншим ув’язненим, як можна виділити цю отруту з листя лавра, зростаючого у дворі клініки.
Палата Янга в Бродморе стала местомом поклоніння фашизму і була удосталь прикрашена зображеннями свастики. Він навіть відростив вусики і причісувався під Адольфа Гітлера. Йому удалося роздобути "зелену картку" —
спеціальний пропуск, що дозволяє вільно ходити по палатах і по саду. Пропуск йому видали психіатри, не дивлячись на протести і застереження останнього медичного персоналу. Цей документ дав Янгу можливість збирати листя і рослини з отруйними компонентами і красти хімікати і ліки. Медсестри часто знаходили бульбашки з отрутою не на відповідних полицях, а в абсолютно несподіваних місцях. Янгу удалося заховати деякі, але не все.
І тут персонал і пацієнти стали відчувати різі в шлунку, з’явилися судоми. Пізніше з’ясувалося, що Янг безперешкодно поширював отрути по всій клініці.
За підтримки двох лікарів, що мріяли позбавитися від нього, Грехему удалося переконати службу охорони випустити його на Різдво 1970 років. Він провів свято у тіточки, але, повернувшись в Бродмор, відчув себе приниженим як ніколи. Своє обурення він виразив наступними словами: "Коли я виберуся звідси, я вбиватиму по одній людині за кожен рік, проведений тут".
Персонал клініки застерігав, що в голові цього парубка міцно сидить одна-єдина думка: стати найзнаменитішим отруйником після грипі-на. Його записка з погрозами зберігатиметься в архіві клініки.
І проте Грехем Янг вже через дев’ять років буде на волі. У 23 роки він повернеться до тіточки Вініфред, що пробачила його, в її будинок в Хемпстеде, графство Хертфордшир, аби потім відправитися в пансіонат в Чиппен-хеме і почати нове життя.
Ще одне отруєння
Через декілька тижнів він знову взявся за старе. Пристрасний любитель футболу Тревор Спаркс, що познайомився з Янгом в тренувальному залі, раптом відчув болі, потім з’явилися судоми. Це тривало шість місяців, і він був такий виснажений загадковою "хворобою", що повністю забув про футбол. Спаркс згодом підтвердить, що дружив з Грехемом і ніколи б не подумав, що той систематично труїв його отрутою.
У квітні 1971 року на очі Янгу попалося оголошення із запрошенням на роботу комірником в компанію Джона Хедленда в Бовінгдоне. Ця компанія займалася виробництвом високоточного оптичного устаткування і фототехніки. Грехем сподобався адміністраторові Годфрі Фостеру. Свою тривалу перерву в роботі він пояснив захворюванням нервової системи. Фос-тер навів довідки в тренувальному центрі і отримав прекрасні відгуки. Після цього Фостер без коливань прийняв Янга.
10 травня 1971 року він прибув на місце роботи. Фірма вважала, що придбала виконавчого комірника, проте насправді найняла на роботу ангела смерті. Янг зняв кімнату, і незабаром всі шафки в ній були заставлені бульбашками з отрутами. На роботі його вважали тихою і скромною молодою людиною, проте коли розмова стосувалася хімії, він відразу незвично пожвавлювався і мінявся.
Його кращим другом став 41-річний Рон Хевіт, який збирався покинути компанію, але залишився, аби передати справи своєму наступникові — Грехему Янгу. З іншими стосунки теж були доброзичливими. Рон не раз давав Янгу гроша у позику, пригощав сигаретами, а Янг платив за доброту, розносячи таким, що служить чай, приправлений отрутою.
Менш ніж через місяць з початку його роботи в компанії у 59-річного Боба Егла, завідувача складом, раптово почався розлад шлунку з судомами і блювотою. Потім з схожими симптомами захворів Рон Хевіт, в якого до того ж виникло відчуття паління в гортані. Службовці Хедленда назвали загадкові болі "інфекцією". Насправді ж симптоми були викликані потраплянням в організм дуже токсичного хімічного елементу — таллия. Янг купив талій у хіміків в Лондоні і підсипав його в чай товаришам по службі. Ніхто нічого не підозрював, оскільки талій не має смаку і за-
паху і тому удвічі небезпечний.
7 липня Боб Егл помер. Його смерть була болісною, проте розтини не робили, оскільки лікарі діагностували бронхіальну пневмонію, викликану пієлонефритом.
8 вересні, після відносно спокійного для службовців літа, раптом помер Фред Біггс, двадцять днів промучує від судом і болів. Янг розіграв співчуваючого, як і у випадках з іншими своїми жертвами. "Бідолаха Фред, — вигукнув він лицемірно. — Це жахливо! Я не можу зрозуміти, як це сталося. Я його так любив". Незабаром ще четверо працівників стали жертвами нез’ясовної "хвороби". В двох випало волосся і виник сильний нервовий розлад.
Керівництво компанії було дуже стурбоване погіршенням здоров’я службовців і запросило місцевого лікаря Ієна Андерсона для проведення медичного обстеження. Йому не удалося виявити джерело загадкової "інфекції", проте після бесіди з Янгом, в якій той знову не стримався і проявив незвичайні пізнання в області токсикології, подив Андерсона переріс в підозріння. Він порадився з адміністрацією, і та викликала співробітників Скотленд-ярду. Поліція грунтовно допитала всіх службовців, а експерти з урядової дослідницької лабораторії вивчили аналізи хворих службовців.
Медики встановили, що причиною смертей і хвороб персоналу був талій.
Янг був арештований в будинку батька, і, коли його відвезли, він нахабно запитав: "За кого ж з них мене заарештували?"
Проте на суді Янг заявив, що невинен, не дивлячись на знайдений в кишені його піджака бульбашка з талієм і список службовців, виявлений в його спальні. Список став доказом, оскільки двоє з цього списку вже померли, а останні були у важкому стані.
Але Янг не міг опиратися бажанню похвалитися. Він детально розповів про свій перший злочин — вбивство мачухи і так пояснив, чому труїв своїх товаришів по службі: "Мені здається, що я перестав бачити в них людей, подібних до мене. Для мене вони стали піддослідними кроликами". Старший офіцер Харві, якому було доручено розслідування у справі Грехема Янга, попередив, що за таке визнання йому загрожує довічний висновок. На що Грехем відповів: "Ви ще повинні довести мою провину". На суді він мав намір відмовитися від своїх визнань, зроблених на попередньому слідстві.
3 грудня Грехему Янгу було пред’явлено звинувачення у вбивстві Егла на підставі дослідження попелу з урни з його прахом. У попелі були виявлені сліди талія. Янг не визнав провини. Йому також пред’явили звинувачення у вбивстві Фреда Біттса і в спробі вбивства два інших, а також у використанні отрути проти ще двох співробітників.
У в’язниці Янг поцікавився у охоронців, чи не збирається музей воскових фігур мадам Тюссо поповнити свою експозицію, виставивши його скульптуру поряд з його улюбленими героями — Гітлером і отруйником Палме-ром. Він погрозив накласти на себе руки, якщо його визнають винним, і обіцяв зробити це на лаві підсудних. Проте нічого подібного не сталося.
Суд після розгляду всіх доказів і заслуховування свідків визнав його винним по всіх висунутих звинуваченнях. Після короткої бесіди з сім’єю він був узятий під варту, і в липні 1972 року почався термін його довічного ув’язнення.
Божий суд
Янга не відправили назад в Бродмор, а відвезли спочатку у Вормвуд Ськрабс, а потім в закриту психіатричну клініку в Парк-Лейн, недалеко від Ліверпуля. У ній він пробув два роки, і лікарі зрозуміли, що він не
позбавився від нав’язливих ідей.
У 1990 році вони виявили, що Янг виростив у дворі в’язниці отруйний гриб і змішав його зі своїми випорожнюваннями, аби приготувати смертельну отруту.
Грехема Янга перевели у в’язницю строгого режиму в Паркхерсте на острові Уайт, а 2 серпня 1990 року його знайшли мертвим в камері.
Спочатку адміністрація порахувала, що він отруїв себе однією з отрут, проте розтин показав, що смерть настала від серцевого нападу.
Мало хто тужив про Янге.
Його сестра Вініфред небагато, правда, поплакала, відмітивши при цьому, що покійному братові дуже не вистачало суспільного визнання і популярності, але своїми злочинами він ясно цього добився. Вона сказала також, що в житті Грехем був всіма знехтуваний і самотній. Коли вона пропонувала йому скрасити самоту відвідинами клубу або дансингу, він відповідав: "Нічим мені це не допоможе. Мені страшно. Розумієш, у мене усередині лід…"