Гуморески Павла Глазового про чоловіків – розкривають потаємні бажання більшості чоловіків.
Гуморески Глазового про чоловіків
Гумореска Павла Глазового “Голубята”
В санаторії зустрілись Сидір і Варвара.
Покохались, полюбились, як голубів пара.
Він підтоптаний добряче, а вона – ще дівка.
В нього лисина, а в неї – в кучерях голівка.
Він шептав їй: – Не боюся ні людей, ні суду.
До кінця тебе, Варюсю, я кохати буду.-
А вона аж умлівала, дивлячись на нього.
– До кінця любити будеш? Тобто до якого? –
Він, як голуб до голубки, припадав до дівки:
– Ясно, серце, до якого. До кінця путівки.
ЗОЛОТІ РУКИ
Поталанило зустрітись двом старим друзякам,
Що не бачились, напевне, двадцять років з гаком.
Пропустивши по чарчині, ходять по квартирі
І тихенько розмовляють, збуджені і щирі.
Гість любується портретом: – Гарна балерина! –
Посміхається хазяїн: – То моя дружина. –
Гість картину розглядає: – О, яка картина!
Хто так здорово малює?
– Теж моя дружина. –
Гість побачив піаніно у кутку кімнати.
– Грати любиш?
– То дружина… Я не вмію грати.
– От так жінка! – гість радіє. – Руки золотії.
І танцює, і малює, навіть грати вміє. –
А хазяїн сумно каже: – Перша гарно грала,
Друга добре танцювала, третя – малювала.
А проте найкраща жінка, дорогий мій брате,
Та, що вміє борщ варити і білизну прати.
* * *
ВАРИВОДА
Увійшов поважний дядько до їдальні зранку.
Пильним оком подивився на офіціантку.
– Скиньте, – каже, – цей передник в білому крохмалі,
А надіньте фартушину, всю в олії й салі.
Розпустіть своє волосся, хай звиса до носа.
Не дивіться так привітно, а спідлоба й скоса.
Принесіть мені тарілку бовтаного супу,
Перепалену котлету і картоплі купу.
Молода офіціантка знизує плечима.
– Ви хильнули чи, можливо, інша є причина?
– О, причина, – мовив дядько, – багатьом відома.
Почувати себе хочу в їдальні, як дома.
* * *
ЕХ, ЛІТА, ЛІТА…
– Мав я, брате, жінку – ідеал краси.
Талія тоненька, наче у оси.
А тепер змінилась, а тепер – не та…
Трохи зіпсувала зайва повнота.
Другий головою сивою хита.
– Правду ти говориш, швидко йдуть літа.
Тільки в мене жінка й досі, як оса:
Наче й не тоненька, а проте куса.
* * *
ДОБРА ДУША
Чоловік говорить жінці: – Ти сходи по воду. –
Жінка глянула сердито: – У таку негоду?
Та хороший же хазяїн в цю холодну пору
Пожаліє і собаку вигнати із двору. –
Чоловік змахнув руками: – О, пішла в атаку.
Хто ж сказав, щоб ти с собою узяла собаку?
* * *
ОРЕЛ
– Ти, – говорить жінка Гнату, – доки оженився,
Забивать дівчатам баки здорово навчився.
Ох, орел був! Відзначався витівками злими.
Двох лишити примудрився з дітками малими.
А женився, то й змінився: восьмий рік минає,
Як живем з тобою в парі, а дітей немає… –
Гнат надувся. – Це не диво. Я читав у школі,
Що орли страшенно рідко плодяться в неволі.
* * *
Гумореска Павла Глазового “Читака”
Чоловік у книгах рився з ранку й до обіду.
Жінка вийшла із квартири й мовила сусіду:
– Ти в пивну не клич Івана, він за ум узявся.
Все читає та читає, книгами обклався.-
А сусід собі подумав: – Значить, все в порядку.
Не збрехав, що десь у книзі заховав десятку.
ПІСЛЯ АВАНСУ
Чоловік аванс одержав, здибався з дружком
Та добряче й причастився просто під ларком.
І, п’янющий, як то кажуть, у дрезину, в дим,
Почвалав у дитсадочок за дитям малим.
Там схопив синка за руку і повів, як міг.
Не устиг він ще ступити дома й на поріг,
Як дружина в крик, у сльози: – В тебе сором є?
Ти привів чужу дитину. Де ж дитя моє?-
Чоловіка в різні боки буйний хміль хита.
– А яка тобі різниця?- жінку він пита.-
Чи чужого прихопив я, чи привів свого…
Ти ж назад відтарабаниш завтра знов його.
Гумореска Павла Глазового “Жорина мрія”
Каже вчитель на уроці патланеві Жорі:
– Наліпив ти нісенітниць у домашнім творі.
У свої сімнадцять років мислити не вмієш.
Задавав я написати, як, про що ти мрієш.
Ти ж надряпав з помилками лиш одну сторінку.
“Я мечтаю підшукати Інтересну жінку,
Щоб для мене підходящі мала внєшні дані
І робила в гастрономі чи у ресторані…”
Це такі нікчемні мрії в хлопця молодого?
Ти один лиш дописатись можеш до такого.
– Чом один? – скривився Жора. – Це в якому смислі?
Я писав, а батя збоку підказував мислі.