Гуморески Глазового про кохання — розповідають про сімейні відносини, про відносини закоханих до шлюбу та після.
Гуморески Павла Глазового про кохання
Вередлива дівчина
В драматичному театрі — блиск і красота.
Кучерявого студента дівчина пита:
— Ну навіщо на гальорку ти узяв квитки?
Сидимо тут біля люстри, наче павуки.
Звідсіля я бачу сцену, наче з літака… —
А студент: — Ну й вередлива ж, — каже, — ти яка!
Зачекай, ось я з тобою у кіно піду.
Там сидітимеш ти в мене в першому ряду.
Павло Глазовий Гумореска «Дві коханки»
У мужчини вже багато срібла в голові,
А завів собі коханок. їх у нього дві.
Перша — гарна, молоденька, друга вже стара.
Кожна зайві волосинки в нього видира.
Юна краля смиче сиві — не старій мовляв.
Старша чорні вириває,
щоб сивішим став.
І досмикались до того, що за рік чи два
У мужчини як коліно стала голова
Павло Глазовий «Ой, Жигулі, ви, Жигулі»
Вийшла заміж молодичка за діда старого,
Бо була нова машина «Жигулі» у нього.
Вийшла заміж та й сказала: — Заводь мотор, діду.
Я з тобою «Жигулями» на базар поїду.-
Посідали у машину й двинули щодуху.
Забув старий недотепа про правила руху.
Розвернувся десь невдало та торох об дуба!
Лишилася удовою його жінка люба
І сумує не від того, що старий розбився,
А від того, що з машини тільки брухт лишився.
Тепер вона шкутильгає з двома костилями…
Кохайтеся, чорнобриві, та не з «Жигулями»!
ПІСНЯ ПРО КОХАННЯ
З перського гумору
У саду у шахиншаха
Для закоханих сердець
Дивну пісню про кохання
Уночі читав співець.
Був і недруг там поетів,
Причаївся в темноті.
А слова лились, іскрились,
Наче зорі золоті:
«Я з кохання часто плачу.
В серці ти, одна лиш ти.
В далині когось побачу,
Зразу думаю: це ти…»
— А коли осла побачиш? —
Пролунало з темноти.
— А тоді, — співець отвітив, —
Я подумаю: це ти!
МОЛОДЯТА
Після свайби каже Рая: — Проти мене, Грицю!
Я від тебе приховала одну таємницю.
Я про це раніш боялась навіть говорити.
Знай, коханий, я нічого не вмію варити.
Я ніколи навіть супу іще не варила… —
Гриць утішив: — Не для того я взяв тебе, мила.
Не псуватимеш на кухні своїх білих рук ти.
Я ж не вмію заробляти грошей на продукти.
МЕДОВИЙ МІСЯЦЬ
Оженився стильний Боба, взяв дівульку Жанну.
Через місяць він признався слюсарю Івану:
— Бачу, брате, що женитьба — діло нешутєйне.
Сумніваюсь, що на світі щастя є сімейне.
— Щастя є! — сміється слюсар. — Це я добре знаю.
Я собі сімейне щастя ясно уявляю.
Це таке, як бочка з дьогтем. В неї для приманки
Зверху влито меду трохи, так, не більше банки.
Меду вистачить на місяць, може, на півроку,
А вже далі з чистим дьогтем матимеш мороку.
— Ех, — зітхнув нещасний Боба, — дорогий браточку.
Значить, я не з того боку відкупорив бочку…