Гуморески Павла Глазового про солдат та армію зібрано в цій статті. Всі вони дотепні та веселі, будуть цікаві не лише сильній половині.
Гуморески Глазового про армію Та Солдат
Гумореска Павла Глазового «Снайпер»
Перший раз у тир прийшли молоді солдати.
Жвавий, бравий старшина учить їх стріляти.
— Ти чого-то в «молоко» палиш? Недотепа!
Дай рушницю, покажу, як стріляти треба.-
Раз пальнув і не попав…- Що ти там киваєш?
Це тобі я показав, як ти сам стріляєш.-
Вдруге стрельнув — промахнувсь.- Не хіхікай,- каже.-
Я наочно показав, як дружок твій маже.-
Втретє стрельнув і таки влучив по мішені.
— От стріляти треба як, лопухи зелені!
ТАЄМНИЦЯ
Як пішли у баню митись молоді солдати,
Відпросивсь один єфрейтор цигарок узяти.
У ларку сидів привітний дядько
сивочубий.
— Як там служиться, — питає, — голубе мій любий?
Послужив і я, синочку, у такому ж роді.
Скільки вас, таких орляток, числиться у взводі?
— Це, — розсердився єфрейтор, — наша таємниця,
І питати про подібне зовсім не годиться.
— Та хіба ж я, — каже дядько, — схожий на шпійона?
Я ж, синочку, з Борщагівки, а не з Пентагона. —
Цигарок розкрив коробку: — Забирай без плати.
По три штуки на солдата дозволяю взяти. —
А єфрейтор треться-мнеться: — Дивний це подарок.
Як по три, тоді давайте двісті сім цигарок.
* * *
НАОЧНИЙ УРОК
В казарму входить генерал, а там нема нікого,
Лише солдатик молодий мете в кутку підлогу.
Оглянув ліжка генерал — порядок ідеальний.
— Ви хто? — солдатика пита.
— А хто ж іще? Днювальний. —
Нахмурив брови генерал: — Ви ніби впали з неба.
Невже, скажіть, не вчили вас, як діяти вам треба?
Давайте віник. Уявіть, що відбулося чудо:
Не я, а ви тут генерал, а я днювальним буду. —
І ось нагрувся генерал, немов мете підлогу,
А наш солдатик молодий крокує від порогу.
Розправив плечі генерал, приклав до шапки руку…
Солдатик браво козирнув та й відчубучив штуку.
Він генералові не дав розкрити навіть рота:
— Не треба рапорта, метіть. Робота єсть робота.
* * *
КУЛЬТПОХІД
Нарядилися солдати, наче на парад.
Перед строєм промовляє молодий комбат:
— Важко буде, трудно буде. Знаю, хлопці, сам,
Що напружити всю волю доведеться вам.
Але труднощів боятись нам не до лиця:
Ми досидіти повинні п’єсу до кінця.
* * *
ЧУДОДІЙНИЙ БОРЩ
Серед ночі в завірюху стука хтось до хати.
— Гей, хазяєчко, чи пустиш переночувати?
Документи покажу вам. Я боєць піхоти.
Ми в похід ходили вчора. Я відстав від роти.
Дві доби блукав у лісі, не знайшов дороги.
Дві доби не їв нічого, приморозив ноги. —
За дверима чути голос: — Вірю вам прекрасно.
Я одна, а ви мужчина. Це мені опасно. —
А солдат зубами дзвонить: — Що ж тут опасатись?
Я ж два дні не їв нічого. Не почну ж кусатись. —
За дверима той же голос: — Та воно-то ясно.
Темна ж ніч, а ви мужчина. Це мені опасно. —
А солдат: — Та я ж кажу вам, збився із дороги.
Дві доби не їв нічого, приморозив ноги…
Відчинила жінка двері, просить гостя в хату.
Насипає борщ гарячий, подає солдату.
З’їв солдат борщу тарілку, ще й добавки просить.
Як наївся, розігрівся. — Мабуть, — каже, — досить.
Ти чудесна господиня, борщ у тебе класний,
І тепер я відчуваю, що стаю опасний.
* * *
ВИСОКА ЧЕСТЬ
Ще будучи єфрейтором, у давню годину
Узяв Сидір дружиною доярку Марину.
А коли він дослужився аж до генерала,
Жінка глянула на нього й весело сказала:
— Хто б про тебе міг подумать, що таке добудеш,
Що колись ти чоловіком генеральші будеш?
* * *
СОЛДАТСЬКА ЛІРИКА
Хлопець виїхав служити у далекий край
І коханій пише звідти: «Жди мене, чекай!
Я тебе не забуваю, не забудь і ти.
Я не можу надивитись на твої листи.
Навіть марки відриваю і цілую їх,
Бо на них сліди лишились від губів твоїх».
А кохана пише: «Милий! Жду тебе й люблю,
Тільки знай, що до конвертів марок не ліплю.
На губах вони лишають неприємний слід,
І за мене марки ліпить мій любимий дід».
* * *