Вірш “Інфанта” Вороного – зразок інтимної лірики, а щоб краще зрозуміти тему та ідею вірша необхідно провести детальний аналіз вірша “Інфанта” .
“Інфанта” Микола Вороний вірш
Рiзьблю свiй сон… От нiби вчора ми
Зiйшлись, – i стрiча та жива.
На землю тканками прозорими
Лягли осiннi дерева.
Акордами промiннострунними
День хвилював i тихо гас.
Над килимами вогнелунними
Венера кинула алмаз.
У завивалi мрiйно тканому
Дрiмала синя далечiнь, –
I от на обрiï туманному
Замиготiла ваша тiнь.
Дзвiнкою чорною сильветою
Вона упала на емаль,
А поза нею вуалетою
Стелився попелястий жаль.
Ви йшли як сон, як мiт укоханий.
Що виринає з тьми столiть.
Вiтали вас – мiй дух сполоханий.
Рум’яне сяйво i блакить.
Бринiли в серцi домiнантою
Чуття побожноï хвали,
Коли величною iнфантою
Ви поуз мене перейшли.
Ви усмiхнулись яснозоряно
Холодним полиском очей –
I я схилився упокорено,
Дiткнутий лезом двох мечей.
Освячений, в солодкiй муцi я
Був по той бiк добра i зла…
А надi мною Революцiя
В червонiй загравi пливла.
“Інфанта” Вороний читати
У поезiï Iнфанта поет М. Вороний розмiрковує над враженням, яке справила на нього старовинна картина пiд такою ж назвою. Твiр починається романтичною пейзажною картиною, в якiй багато авторських неологiзмiв, створених його поетичною уявою (промiннострунними, мрiйнотканому, вогнелунними).
З чуттям побожноï хвали лiричний герой оспiвує жiночу красу, що, виринувши iз глибини столiть, залишилася вiчною й нетлiнною.
А свiт продовжує жити, у ньому є завжди два мечi – добро та зло, i це слiд сприймати як належне. Червоний колiр полотна нагадав поетовi червонi заграви революцiï.