“Intermezzo” Коцюбинський сюжет
Сюжет новели “Intermezzo” Коцюбинський – безфабульний: за його основу взято не подієву інтригу, а характерну для імпресіонізму гру настроїв. В “Intermezzo” вони проходять через три фази:
ДЕПРЕСІЯ. Вона викликана великою душевною втомою ліричного героя, який перебуває в конфлікті з самим собою. Михайло Коцюбинський показує людину, захоплену виром історичних подій, поставлену у ситуацію морального і громадянського вибору. Психічний злам, що під впливом цих подій відбувається в душі героя, змінює його ціннісні орієнтації, руйнує внутрішню рівновагу, призводить до роздвоєння особистості, стає основою психологічної драми. Ліричний герой новели – надломлений інтелектуал-митець, який втомився від “незліченних “треба” і безконечних “мусиш”, від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабет “сього многоголового звіра”, їдучи з міста в українське село. Прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді, наодинці з природою. Проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації. СПОКІЙНО-СПОГЛЯДАЛЬНИЙ СТАН. Цей стан з’являється під впливом гармонії, якої сповнене життя природи. А природа в новелі – щось більше, ніж просто тло. Вона одухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік “дійових осіб”, серед яких є і “Ниви в червні”, і “Сонце”, і “Зозуля”, і “Жайворонки”. Перебуваючи серед розкішної природи, герой поступово звільняється від песимізму. Він гладить руками “соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі”, милується волошками, вдихає пахощі “білої піни гречок”, і п’є “теплий зцілющий напій сонця”, слухає пісню жайворонка. Це додає йому сил, відчуття якнайтіснішого зв’язку із землею. Так починається його одужання. ОБУРЕННЯ, ГНІВ, НЕТЕРПІННЯ. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси, викликані контрастом між прекрасною природою і потворною реальністю людського життя. Одним із таких є зустріч із селянином-трудівником, (кульмінація), розмова з яким викликає в митця і співчуття, і справедливе обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. Ліричний герой прощається з нивами і йде “між люди”, в місто, служити своєю творчістю народові: “Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає”. Таким чином, у новелі зображено еволюцію внутрішнього стану митця, зміну його настроїв у ставленні до людей – від цілковитої байдужості, роздратування, навіть ненависті – до співчуття, готовності активно діяти на благо суспільства. Отже, головною думкою твору є усвідомлення того, що інтелігент, митець не може бути самотнім, він повинен служити своєю творчістю народові, частиною якого він є.