Історія написання гімну “Ще не вмерла Україна” доволі цікава, і кожному громадянину буде цікаво її знати. Державним гімном є перший куплет та приспів пісні “Ще не вмерла України і Слава, і Воля”, слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького.
Історія написання “Ще не вмерла Україна”
Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній з вечірок у Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова “срце бије и крв лије за своју слободу” (або “срб се бије и крв лије за своју слободу…”).
Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні “Ще не вмерла Україна”, яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки “Єще Польска нє згінела”, яка згодом стала польським гімном. “Марш Домбровського” на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню “Гей, Слов’яни”, що була гімном Югославії у 1944-2003 роках. Інша відома версія цієї пісні – болгарська “Шуми Марица”, яка стала гімном Болгарії у 1886-1944 роках.
Все це сталося у Києві на вулиці Великій Васильківській, 122, у домі купця Лазарєва, де автор квартирував (тепер на тім місці будинок номер 106).
Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду, сталося дуже швидко. 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського “за шкідливий вплив на розум простолюду” (“за вредное влияние на умы простолюдинов”) на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції.
Перша публікація вірша Павла Чубинського – у львівському журналі “Мета”, 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагурелігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (Вербицький), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами – у 1865, вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році. У Царській Росії пісня “Ще не вмерла Україна” вперше була опублікована 1908 р. в антології Украінська Муза.
У 1917-1920 рр. “Ще не вмерла Україна” як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.
1939-го року “Ще не вмерла Україна” затверджений гімном Карпатської України.
Коли в Радянському Союзі було вирішено створювати окремі гімни для кожної з республік у його складі, “Ще не вмерла України” очевидно не могла бути розглянута в якості гімну Української РСР. Текст гімну УРСР, який використовувався аж до отримання Україною незалежності в 1991 році, написав відомий український поет Павло Тичина. Композитор Антон Дмитрович Лебединець створив музику для нього.
15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображення в Конституції України. Однак, тільки 6 березня 2003 Верховна Рада України прийняла закон “Про державний гімн України”, запропонований президентом Леонідом Кучмою.