“Ворона і Лисиця” – байка І. А. Крилова, написана не пізніше 1807. Байка відкривається вступом-мораллю: автор попереджає, що “лестощі гидкі, та мова марна ця: Улесливий завжди зворушує серця”. Далі розповідається історія про ворону, що десь роздобула шматок сиру і яка збирається його з’їсти. Випадково пробігаючи повз лисиця, учуяв сир, захотіла забрати його, і заради цього почала розхвалювати ворону і вмовляти її заспівати. Піддавшись на лестощі, ворона каркнула, сир випав, і лисиця втекла з ним.
Іван Крилов байка “Ворона та Лисиця”
Вже скільки раз казали миру,
Що влесливість гидка, та мова марна ця:
Улесливий завжди зворушує серця.
Вороні якось бог послав був грудку сиру.
Ворона сіла на суку
Й хотіла вже було поснідать до смаку,
Але задумалась, а в роті сир тримала.
В цей час Лисиця тут близенько пробігала.
Враз сирний дух Лисицю зупинив:
Лисиця бачить сир,- Лисицю сир сп’янив.
Вона навшпинечках до дерева підходить,
Вертить хвостом, очей згори не зводить
І ніжно каже, влеслива така:
“Голубко, гарна ж ти яка!
Ну й шийка в тебе, а очиці!
Як розказать, так небилиці!
А пір’ячко яке! Який дзьобок!
І, мабуть, ангельський у тебе голосок!
Благаю, заспівай!
А що коли, сестрице,
При отакій красі ти й в співі чарівниця?
Так ти б у нас була цар-птиця!”
Вороні з лестощів звихнулась голова,
Від радощів забилось їй дихання,-
І на привітливі Лисиччині слова
Ворона каркнула щосили з здивування:
Сир випав – зникла з ним і пройда лісова.
Переклад М. Терещенка
Іван Крилов “Ворона та Лисиця” на російській
Уж сколько раз твердили миру,
Что лесть гнусна, вредна; но только все не впрок,
И в сердце льстец всегда отыщет уголок.
Вороне где-то бог послал кусочек сыру;
На ель Ворона взгромоздясь,
Позавтракать было совсем уж собралась,
Да позадумалась, а сыр во рту держала.
На ту беду, Лиса близехонько бежала;
Вдруг сырный дух Лису остановил:
Лисица видит сыр, –
Лисицу сыр пленил,
Плутовка к дереву на цыпочках подходит;
Вертит хвостом, с Вороны глаз не сводит
И говорит так сладко, чуть дыша:
“Голубушка, как хороша!
Ну что за шейка, что за глазки!
Рассказывать, так, право, сказки!
Какие перышки! какой носок!
И, верно, ангельский быть должен голосок!
Спой, светик, не стыдись!
Что ежели, сестрица,
При красоте такой и петь ты мастерица,
Ведь ты б у нас была царь-птица!”
Вещуньина с похвал вскружилась голова,
От радости в зобу дыханье сперло, –
И на приветливы Лисицыны слова
Ворона каркнула во все воронье горло:
Сыр выпал – с ним была плутовка такова.