Сюжет поеми Франка “Іван Вишенський” розповідає про завершення життєвого шляху Івана Вишенського.
“Іван Вишенський” Франко сюжет
Поема складається з дванадцяти частин.
В Першій Частині подано художній образ Афонської гори, розповідається про те, як гора стоїть, “облита дивним морем”, як “природа-мати…тут працює” над нею, але при цьому гора все одно “спить”. Лише тричі на день по горах лунає голос дзвонів.
В Другій частині йде розповідь про “дзвони, які дзвонять у неділю по вечірні”, а саме про перелік причин, через які вони лунають: Афон “дзвонить” у разі смерті послушника монастиря, ченця, ієромонаха, а також у разі, коли хтось із живих “сходить на “остатній ступінь”, тобто бажає завершити свій земний шлях наодинці в молитвах.
У Третій і четвертій частині розповідається про відправлення Івана Вишенського у печеру, де він планує закінчити своє земне життя у молитві з Богом. Ігумен переконується у тому, що старця вже ніщо не тримає на Землі, і благословляє на аскетичне завершення життя.
У П’ятій частині передаються роздуми Вишенського про свій вибір. В шостій частині до нього “заходять” павук і муха – “щось живеє ворухнулось!”. В розділах VII, VIII продовжується розповідь про роздуми старця в печері, його роздуми про “вишневий цвіт з України”. Старець не розуміє: “невже я не забув? Невже ж та Україна…ще для мене не чужа?”.
У Дев’ятій частині до Афону припливає козацька барка. Спочатку старцю здавалося, що то за ним, але як вона сховалася, “він зітхнув”.
А наступного дня ( X розділ) разом із кошем із їжею до старця надходить лист, у якому православні просять Вишенського повернутися в Луцьк і допомогти своїм “братам”; для роздумів йому надається доба.
В Одинадцятій частині Іван Вишенський довго вагається, але приймає рішення залишитися в печері: “Ні, не зраджу свого Бога, не зломаю заповіту і ярмо хреста отсього до могили донесу”; і не відкликається на голос посланців наступного дня.
У Дванадцятій частині розповідається про подальші дії старця. Увечері він сидить біля входу в печеру, перечитує отриманий лист і вдається до роздумів. Іван Вишенський доходить висновку, що залишатися в печері при тому, що його брати, Україна в небезпеці, і він міг би їм допомогти – злочин. Він кричить, прагнучи зупинити барку, але його не чують. Тоді він звертається до Ісуса Христа, благаючи його надати можливість виправити ситуацію і приєднатися до братів-православних. Його молитву почуто, й Іван ступає по “золотистому шляху” (сонячному променю) і опиняється на човні. Єдине, що нагадує про перебування старця в печері, – білий хрест.