Кафка «Процес» аналіз
Роман Франца Кафки «Процес» написаний в унікальному літературному стилі модернізму, «магічного реалізму» та екзистенціалізму, аналізує класичну проблему сучасного суспільства — протистояння людини і системи.
За своїм жанром «Процес» відноситься до філософського роману. При цьому в ньому тонко переплелися риси і класичного роману епохи реалізму, і фантастичного роману. Протягом всієї розповіді про один рік з життя головного героя — старшого прокуриста банку, Йозефа К., читач занурюється автором в добре знайомий і зрозумілий йому світ. Ось перед нами пансіон, у якому живуть звичайні люди початку XX століття. Ось — банк, у якому працюють нічим не примітні чиновники і кур’єри. Ось — місто з його вулицями, будинками і передмістями, його побутом і людьми. Все, як завжди, все, як треба, і тільки Суд, як незрима рука долі, постійно вривається в звичну реальність і руйнує її своєю присутністю.
Періодична поява фантастичних елементів в «Процесі» ніяк не виділяється автором. Вони входять в оповідання природним чином. Навіть при описі найнеймовірніших речей (наприклад, що повторюються день у день сцен прочуханки екзекутором двох вартових в банківській коморі, які бачить тільки Йозеф К.). Кафка не використовує ніяких особливих художніх засобів виразності мовлення. Його літературний стиль, його мова однаково спокійні, докладні в будь-яких ситуаціях. Але саме це невиділення дивацтв, що руйнують звичну картину реальності, і дозволяє «Процесу» показати всю безглуздість навколишньої дійсності.
Колись давно Шекспір порівняв людське життя з театром. Кафка пішов ще далі: він побачив в житті один нескінченний судовий процес, безглуздий і нещадний. Арешт головного героя не випадково припадає на день його народження — це своєрідна підказка читачеві, яка вказує на те, що всі наступні події будуть не стільки реальними, скільки алегоричним. Останній рік свого життя Йозеф К. проживає в рамках судового процесу, про який ніхто нічого не знає. Вина персонажа невідома навіть суддям, які ведуть його справу. Він винен просто тому, що кожна людина в цьому житті може бути в чомусь винна, і цього — достатньо.
Композиція роману будується за класичним принципом: на початку відбувається зав’язка сюжету (пробудження Йозефа К. від сну, повідомлення про арешт і допит в кімнаті фройляйн Бюстнер), потім йде розвиток дії (і йде дуже повільно, судячи з того, що перше клопотання до суду адвокат Гульд пише протягом декількох місяців), після чого наступає кульмінація (відмова Йозефа від послуг адвоката і вислуховування ним глибоко філософської притчі «Перед Законом»), слідом за якою слід несподівана, на перший погляд, але підготовлена всім ходом оповіді логічна розв’язка (приведення у виконання смертельного вироку). За що він покараний, Йозеф К. не здогадується навіть тоді, коли його вбивають «як собаку» — ножем у серце.
Всі герої роману так чи інакше пов’язані з судовим виробництвом. Нескінченні суддівські чиновники різних рангів і мастей, адвокат Гульд, суддівський художник Тітореллі, доглядальниця адвоката Льоні — всі вони працюють або на Суд, або на тих, хто в нього вхожий. Навіть абсолютно нейтральна фройляйн Бюстнер (друкарка за професією), що з’явилася в житті Йозефа К. після його арешту, відразу ж хоче зайнятися юриспруденцією для того, що мати можливість допомогти персонажу виправдатися. Варто сказати, що протягом усього «Процесу» жінки до головного героя так і липнуть. Адвокат Гульд пояснює це тим, що вони підсвідомо бачать всіх обвинувачених красивими. Особливо сильно ця риса проявляється в доглядальниці адвоката — Лені. Вона готова дарувати свою любов кожному обвинуваченому — і не по черзі, а всім відразу.
Абсурдність життя показується Кафкою і через хронотоп твору. Йозеф К. постійно стикається з судовою системою в замкнутих, задушливих просторах — у себе в кімнаті (і мало не в ліжку), на горищі судовій канцелярії, в ательє з наглухо забитими вікнами. З часом простір починає замикатися і в межах звичайного життя персонажа: у вікна йому відкриваються крихітні шматочки стін і дахів сусідніх будинків, всередині приміщень його постійно оточують натовпи людей — судові чиновники, банківські службовці, розпущеня дівчатка-підлітки.
Зважившись на самостійний захист, Йозеф К. прирікає себе на смерть лише тим, що не бажає грати за правилами судової системи. У цьому його трагедія, але в цьому і його щастя.
«Процес» сюжет
Вранці, в день свого тридцятиріччя, Йозефа К. заарештовують, не називаючи причини, двоє співробітників якоїсь організації. Однак Йозеф продовжує вести своє життя, як і раніше, оскільки організація не остерігається його втечі. Йозефа запрошують до суду, відвідують вдома і на роботі, переслідують. Весь цей час він намагається з’ясувати причину свого арешту, але ніяк не може добитися правди від бюрократії, що оточує його.
В одній зі сцен тюремний священик, якого Йозеф К. зустрів у соборі, розповідає йому притчу «перед законом», що символізує спроби К. добитися правди від організації.
Врешті-решт, через рік, за день до його 31-річчя, Йозефа К. виводять (він не пручається) і страчують ударом ножа в груди.
Кафка не залишив жодних підказок, за якими можна було б розгадати фабулу роману.
Головні герої «Процес»
- Йозеф К. Йозеф працює в банку, неодружений. Його батько помер, мати жива, проте він рідко її навідує. Панна Бюрстнер. Сусідка Йозефа. Адвокат Гульд. Знайомий дядька Йозефа, хворий, прикутий до ліжка. Лені. Служниця адвоката. Тітореллі. Художник, що малює суддів. Тюремний священик. Розповідає Йозефу притчу «Перед законом».
«Процес» історія написання
Робота над Процесом тривала з серпня 1914 по першу половину січня 1915 року. Німецький літературознавець Г. Політцер доводить, що головним автобіографічним джерелом для написання роману були стосунки Кафки з Феліцією Бауер, які призвели до заручин (1 червня 1914) та скорого їх розірвання (12 липня 1914). Окрім того в період написання роману почалася перша світова війна, а починаючи з осені Кафка вперше став жити в окремій від своїх батьків кімнаті.
У центрі роману стоїть образ невидимого суду: у своєму щоденнику Кафка називав сцену розірвання заручин із Феліцією «судом». Звернення до цієї метафори можна пояснити досвідом стосунків автора із судовими установами: Кафка мавюридичну освіту, проте відмовився бути адвокатом; попри це праця в «Товаристві страхування робітників від нещасних випадків» іноді змушувала його як представника бюро брати участь у судових засіданнях. Через надто чутливу вдачу ці візити завдавали Францові прикрощів, що, з огляду на його складні стосунки з жінками, й визначило застосування метафори суду до опису приватного життя. Деякі кафкознавці (наприклад, Г. Біндер) зауважують, що на це рішення вплинули також листи Достоєвського, написані в ув’язненні, а також його романи (особливо «Злочин і кара» , що, імовірно, став одним із літературних джерел «Процесу»).