Роберт Кенеді розумів, що йде на великий ризик, вирішивши продовжити справу свого убитого брата. Передчуття не обдурило дослідного політика. Доля підготувала йому таку ж долю – лягти від руки вбивці.
У червні 1968 року висунення кандидатів в президенти від демократичної партії було у повному розпалі. Ситуація складалася на користь Роберта Кенеді. Для більшості виборців він був природним наступником убитого президента. Роберт, зовні схожий на свого старшого брата, був таким же обдарованим політиком. Люди відчували, що є якась закономірність, якась вища справедливість в тому, аби йому дозволили продовжити роботу, почату Джоном Кенеді.
Але не всіх владнувала політична позиція Роберта Кенеді. Будучи сенатором і міністром юстиції США, він проявив себе переконаним прибічником зміцнення законодавства про цивільні права, що викликало ненависть з боку консерваторів і екстремістів правого толку. Міністр юстиції також використовував своє положення для боротьби з корупцією в профспілках. Чи варто після цього дивуватися, що у Роберта Кенеді з’явилися сильні і небезпечні вороги?..
Смерть на шляху до перемоги
Рішення Роберта Кенеді висунути свою кандидатуру на пост президента від демократичної партії приймалося нелегко. Родинний клан Кенеді, зляканий трагедією в Далласі, робив все можливе, аби відрадити його. Роберта переконували, що ризик дуже великий. Проте він, подібно до старшого брата, був людиною, яку нелегко залякати. "Чоловіки не прини-
мают легких рішень", – говорив Роберт Кенеді своїм близьким.
4 червня 1968 року стало апофеозом вибіркової кампанії Роберта Кенеді. Кандидат в президенти закріпив свої позиції в боротьбі з його основним суперником від демократичної партії Юджіном Маккарті, отримавши перемогу в штаті Каліфорнію. Загальна кількість поданих за нього голосів на попередніх виборах досягла цифри, яка не залишала сумнівів в остаточному успіху.
Ранок 5 червня Роберт Кенеді зустрів в номері готелю "Амбассадор" в центрі Лос-Анджелеса. Він не спав всю ніч, але ніхто не відмітив на обличчі кандидата в президенти ознак втоми, коли він поводився з мовою до добровольців, що підтримують його передвиборну кампанію.
"Вперед, в Чикаго!" – з жартівливою войовничістю поводився він до своїх прибічників, проходя по коридору готелю в оточенні активістів вибіркової кампанії і невеликого числа охоронців.
Спізнюючись на декілька хвилин, кандидат в президенти вирішив скоротити дорогу до залу, де повинна була проводитися прес-конференція. Для цього слід було пересікти кухонні приміщення готелю. Кенеді минув ряд дверей, що оберталися, і виявився у вузькому коридорі, заповненому захопленою публікою. Люди, що віддали йому свої голоси, горіли бажанням поглянути на свого кумира. Ніхто не не звертає уваги на худорляву чорноволосу молоду людину, яка мовчки стояла притулившись до холодильника.
Роберт Кенеді у супроводі дружини Етель, що чекала одинадцятого дитяти, зупинився, аби привітати свої прибічники.
І тугий сталося неймовірне.
Молода людина, що стояла в холодильника, вихватила пістолет і двічі натискувала на курок.
Перша куля попала сенаторові в плече, друга пробила голову. Але збожеволілий вбивця продовжував стрілянину. Службовець готелю спробував вихватити у нього пістолет. Проте ще три люди були поранені, що перш ніж супроводжували сенатора олімпійський чемпіон-десятиборець Рафер Джонсон і знаменитий футболіст Рузвельт Грєєр скрутили вбивцю. Розлючена публіка була готова розірвати його на шматки. Грєєр і Джонсон нікого не підпускали близько. "Нам не потрібний ще один Освальд." – кричав Джонсон. Через декілька хвилин прибула поліція, і на зап’ястях злочинця замкнулися наручники. На машині "швидкої допомоги" Роберта Кенеді відразу ж відвезли в центральну лікарню Лос-Анджелеса. Доктор Віктор Боз, який оглянув пострадавшего, пізніше з гіркотою визнав: "Містер Кенеді був практично мертвий, коли його привезли в лікарню, проте ми вступили в боротьбу за його життя".
Група найдосвідченіших хірургів протягом майже чотирьох годинників оперувала Кенеді, що так і не прийшов в свідомість Роберта.
Після операції був вивішений медичний бюлетень, в якому говорилося, що поранений знаходиться в критичному стані і протягом наступних тридцяти шести годинників стане ясно, чи виживе він. Проте рани виявилися смертельними. Не дивлячись на всі зусилля лікарів, Роберт Кенеді помер в ніч на 6 червня, приблизно через двадцять годинників після пострілів в готелі "Амбассадор".
Тим часом поліція продовжувала допит вбивці, який протягом доби наполегливо відмовлявся назвати своє ім’я. Поліції удалося встановити особу вбивці по номерному клейму пістолета, який був зареєстрований на ім’я йорданського іммігранта Сирхана Б. Сирхана.
Сирхан, який, по його власному визнанню, колись з повагою відносився до Роберта Кенеді, зненавидів сенатора із-за його произра-ильской позиції. Сирхан звинувачував ізраїльтян в тому, що вони зробили палестинський народ бездомним, і вирішив, що Кенеді повинен померти 5 червня 1968 року, в першу річницю початку шестиденної війни між Ізраїлем і арабськими країнами.
На суді Сирхан спробував імітувати неосудність, але був визнаний винним в умисному вбивстві і засуджений до довічного висновку.