«Камінний Хрест» В. Стефаника традиційно входить до шкільних програм з вивчення української літератури. У 1968 році режисером Леонідом Осикою за мотивами новели створено однойменний фільм «Камінний хрест», який увійшов у скарбницю найвизначніших українських кіношедеврів.
«Камiнний хрест» критика
Новела «Камінний хрест» є великим за психологічним проникненням і душевною силою твором української літератури, одним з перших, присвячених поневірянням українців-емігрантів. Новела «Камінний хрест» відразу ж одержала високу оцінку критиків. Новелою захоплювалися І. Франко, Леся Українка.
Твір мав значний вплив на українських літераторів і громадськість початку ХХ століття. Так, письменниця Ольга Кобилянська писала авторові:
| « | «Між слова Ваші там… тиснулись великі сльози, мов перли. Страшно сильно пишете Ви… Гірка, пориваюча, закривавлена поезія Ваша…, котру не можна забути… Плакала-м, тай вже.» | « |
Дуже популярним оповідання лишається серед колишніх емігрантів із Західної України у Канаді та США. Нове (гірке) значення новела набуває з посиленням («4-ю хвилею») української еміграції, починаючи з 1990-х років.
«Камінний хрест» присвячено темі еміграції галицького селянства на американський континент. За жанром це соціально-психологічна новела.
Земля завжди відігравала головну роль в житті селянина. Селянин та його земля становлять єдине ціле. Вона його годує й виховує, дає йому життєву мудрість та наснагу. У неї селянин вкладає всю свою душу й тіло. Тому втрата землі – непоправна, страшна трагедія. Автор сам походив з селянської родини, тому розумів, що значить для селянина його земля. Стефаник розумів трагедію та людей, що були змушені залишити рідні домівки заради кращої долі.
В центрі Сюжету «Камінний хрест» родина Івана Дідуха. Все життя Іван працював на своєму клаптику землі, невеличкому піщаному пагорбі. У нього він вклав все своє здоров’я та сили. Тяжка праця зігнула його наче той пагорб, проте земля почала приносити врожай. Все своє життя цей чоловік поклав на землю. Два роки родина вмовляла його покинути рідний край та емігрувати до Канади. І ось нарешті Іван погодився на вмовляння дружини та синів. Вони від’їжджають на чужину. А по собі Іван залишив на горбу камінний хрест.
Характерною Особливістю твору є символічність та яскрава образність. Проводи родини Дідуха автор змалював подібно до похорону. Іван не просто залишає рідний дім, друзів та односельчан. Він залишає на цьому пагорбі свою душу. Іван розуміє, що на чужині вже не буде собою. Він навіть не матиме можливості бути похованим в рідній землі. Тому він ставить цей хрест, як пам’ятник і викарбовує на ньому своє ім’я та ім’я дружини.
Камінний хрест є справжнім Символом тяжкого життя бідного селянства. Це символ титанічних зусиль, а також поховання ще живої ззовні людини. Автор вдається до цього художнього засобу не лише для поглиблення драматизму твору. Стефаник спонукає свого читача до власних міркувань. Камінний хрест є образом втраченого роду, вирваного з рідної землі. Показово, що образи синів Дідуха не яскраві, майже стерті. Зв’язок поколінь вже перервався, вони вже втратили коріння на цій землі.
Мова персонажів – це ще один художній прийом, до якого вдається автор. Вона уривчаста, нервова, в ній відчувається драматизм та підвищена емоційність. Думки героїв часом втрачають послідовність, обриваються. Дії Івана Дідуха та його дружини також створюють тяжку напружену атмосферу. Варто згадати, наприклад, сумний тужливий спів героя, або шалений, майже скажений, танець з дружиною. Автор створює сумні і навіть страшні ситуації. Проводи до Канади перетворюються на своєрідний похорон. На останок Іван просить односельчан зберегти цей хрест, як пам’ять про його родину, окропити його святою водою. Іншими словами, провести поминок по його сім’ї.
Василь Стефаник зміг влучно передати страшні страждання українських селян, змушених залишити рідну землю. В своєму творі він вложив нескінченну тугу та біль. Проте, все ж таки хочеться вірити, що Іван Дідух знайшов своє щастя та спокій на новій землі.
Історія написання «Камiнний хрест»
Твір написано під враженнями письменника від масової еміграції галицького селянства за океан. Стефаник, навчаючись тоді в Кракові, був свідком поневірянь земляків при пересадках з одного поїзда на інший. Причини, що призвели до масового переселення, — це пошуки кращої долі доведених до відчаю селян, які, незважаючи на важку працю, втратили у своїй країні будь-яку надію на гідне життя. Протягом 1890-1910 років з Галичини виїхало понад 300 тисяч українців, лише з рідного письменникові Русова на чужину подалося до 500 душ. Прототипом головного героя був односелець письменника Штефан Дідух (у творі – Іван), який емігрував з родиною до Канади. У листі до онука Штефана Дідуха М. Гавінчука, від 11 лютого 1935 р. В. Стефаник так згадував його діда, що був близьким товаришем батька письменника, Семена Стефаника:
| « | «Він був дуже розумний і спокійний, та інтересувався громадськими справами, та перший заклав читальню в Русові… Зі своїми дітьми і внуками він і багато інших покинули рідну землю… Зараз по їх від’їзді я написав оповідання «Камінний хрест», де є дослівні думки Вашого небіжчика діда в майже дослівнім наведенню. Це, так сказати, мій довг, сплачений вашому дідові в українській літературі, він же, ваш дідусь, мав в моїй молодості великий вплив» | « |
В основу новели покладено реальний факт: перед тим як покинути рідний край, Штефан Дідух ставить на своїй ниві кам’яний хрест (який і донині стоїть у Русові). Але передусім це яскравий образ-тип, що втілював у собі душевні драми й долю багатьох добровільних вигнанців з рідного краю.