“Кар’єра Ругонів” чоловічі образи роману Золя – Ежена, Арістида, Паскаля, маркіза де Карнавана розкриті в цій статті. Образ П’єра, Сільвера, Антуанна Розкритий в попередній статті.

“Кар’єра Ругонів” чоловічі образи

“Кар’єра Ругонів” образ Маккара

Маккар – другий чоловік Аделаїди. Маккар був злодієм і контрабандистом, мав стихійний, некерований характер. Тому й не одружився з Аделаїдою, хоча вони мали двійко дітей, на яких він не звертав уваги.

Маккар мав “погану славу”, “не маючи жодних статків, їв, пив і перебував у щасливому неробстві під час свого недовгого перебування в місті”; “усі вечори проводив у корчмі”. Якщо десь траплялася крадіжка або вбивство, підозри падали на нього. Ось чому сусіди були не у захваті від того, що цей розбійник і волоцюга став обранцем Аделаїди.

Ці риси характеру позначилися на дітях – на Урсулі й особливо на Антуані – підлому ледареві, який прагнув жити за рахунок інших.

“Кар’єра Ругонів” образ Єжена

У синів П’єра Ругона спадковість була іншою. В Ежена “батьківська статечність… перетворилась на величну поставу”, “за повної схожості із П’єром успадкував духовні риси Фелісіте”. Ежен Ругон був честолюбним, зневажав дрібні розрахунки та досягнення.

А великих успіхів він міг досягти лише в столиці. Тому юнак їде до Парижа, займається політикою, прагне до влади й досягає її, увійшовши у коло бонапартистів у період їх перемоги.

“Кар’єра Ругонів” образ Паскаля

Середній син Ругонів Паскаль не вдався у своїх родичів. Він добре навчався, став лікарем. Жив окремо в Плассані, займався наукою, допомагав людям, і ті його дуже поважали. Під час революції Паскаль був лікарем у повстанців. Критично оцінював свій рід, передбачав його майбутнє: “На мить, як у спалаху блискавки, перед ним постало майбутнє Ругон-Маккарів, цієї зграї жадань, що їх було випущено на волю, які жеруть здобич у сяянні золота та крові”.

Ця позиція героя збігається з авторською.

“Кар’єра Ругонів” образ Арістида

Молодший брат Арістид схожий зовні на матір, але характер мав батьківський, був зажерливим, потайним, схильним до наклепів і доносів.

Арістид був худорлявим, “його хитре обличчя нагадувало набалдашник палиці; він був… нетерплячим у своїх бажаннях, повсякчас щось розвідував, рознюхував”. Якщо Ежен любив владу і в мріях “підкорював своїй волі народи”, то Арістид уявляв себе багатієм, що “солодко їсть і п’є, насолоджується всіма чуттєвими задоволеннями”. Щоб розбагатіти, використовував будь-які засоби. Мати любила його й підтримувала, бо вважала, що “йому на роду написано стати видатною людиною, а видатні люди мають право вести непутяще життя, поки не виявляться їх таланти”. Навчався погано, більше заглядав у корчму, ніж на заняття, тому батько забрав його додому й вирішив одружити. Але син не зайнявся справами фірми й не поліпшив їх, а навпаки, призвів до банкрутства. Арістид із дружиною Анжелою розкішно жили за рахунок батьків. Коли П’єр відправив їх жити окремо, Арістид – дрібний чиновник із низькою платнею, “згорів від незадоволених бажань”.

Під час революційних подій Арістид кидався то в один бік, то в інший. У своїй газеті “Незалежність” він спочатку агітував за Республіку, потім вихваляв Ругона як героя. Отже, Арістид – це тип продажного буржуазного діяча й журналіста, безпринципної людини, яка пристає на той чи інший бік залежно від обставин.

Маркіз де Карнаван далекий від народу й вороже до нього налаштований. Він за старі монархічні порядки. Своїй позашлюбній дочці Фелісіте радить пристати до бонапартистів лише в тому разі, якщо вони дадуть вагому обіцянку Ругонам. Переживає маркіз лише за свою долю.

Колоритно змальовані у романі постаті відвідувачів “жовтого салону” – панчішника Руд’є, торговця мигдалем Грану, військового Сікарно, книгопродавця Вюйє. Усі вони з одного боку боягузливі, з іншого – майстри неймовірно перебільшувати свої “подвиги”, заслуги перед новою владою та містом. І все це з єдиною метою – отримати прибуткові місця, чини та нагороди, мати владу над мешканцями Плассана.