“Кар’єра Ругонів” цитатна характеристика

“Кар’єра Ругонів” цитатна характеристика героїв роману наведена в цій статті.

“Кар’єра Ругонів” цитатна характеристика образів

    П’єр Ругон “…Він відростив пузце, перетворився на шанованого буржуа, якому не вистачало тільки капіталу для повної шани. …Цей селянський син, поблідлий від ділових турбот, розжирілий від сидячого життя, приховував свої низькі бажання під безстороннім від природи виразом обличчя й дійсно володів тією… показною зовнішністю, тою безглуздою самовпевненістю, які надають солідного вигляду на офіційних прийомах. Говорили, що він під каблуком у дружини, і помилилися. Він був упертий, як віслюк; чужа, різко виражена воля доводила його до сказу, він готовий був лізти в бійку”.
    Сільвер “…Ці шматки вкрадених знань тільки розпалювали його благородний запал. …Він створив для себе святиню з речей, до яких не міг доторкнутися рукою, він глибоко й щиросердно ві-рив у піднесені ідеї та піднесені слова, намагаючись піднятися до них, але не завжди їх розуміючи. Це була проста душа, але душа шляхетна, що зупинилася на порозі храму, вклонившись свічкам, які здалеку здавалися їй зорями”. Антуан Маккар “У кожній політичній партії бувають свої блазні й своя підлота….Згоряючи від заздрості й злості, мріючи помститися всьому суспільству, вітав Республіку як щасливу добу, коли йому дозволено буде набити кишені за рахунок сусіда і навіть придушити цього сусіда, якщо той наважиться виразити своє незадоволення”. Фелісіте “Вона встала й повільно обійшла всю вітальню. Тут щойно простягалося до них стільки рук. Вони перемогли; буржуазія схилилася до їхніх ніг. Жовтий салон був ніби освячений цією перемогою. Скалічені меблі, витертий оксамит, люстра, засиджена мухами,- увесь цей мотлох перетворювався в її очах у славетні останки на полі бою. Вигляд Аустерліцької рівнини не міг би сильніше хвилювати її”. Ежен, син П’єра Він являв собою цікаве поєднання моральних і розумових рис матері з важковаговою поважністю батька. …Визначався величезним честолюбством, владністю, презирством до дрібних розрахунків та дрібних успіхів”. Паскаль, син П’єра “…Скромний служитель науки, жив самітницьким життям закоханого у свою справу вченого в маленькому світлому будиночку нового міста”.