“Кар’єра Ругонів” Золя характеристика П’єра Ругона
П’єр Ругон (молодший) – селянський син за походженням. Його селянська жага до роботи перетворюється на зажерливість буржуа. Для втілення своєї мрії – розбагатіти – П’єр робить усе: отруює життя матері своєю ненавистю й нахабно обдурює її та грабує; ошукує своїх зведених братів та сестру, одружується з багатою, але байдужною йому дівчиною; створює гурток дрібних буржуа у своєму “жовтому салоні”, щоб “прославитися” та посісти прибуткове місце в Плассані.
Маркіз де Карнаван, якого вважали батьком Фелісіте, правильно вгадав шлях, яким підуть Ругони для досягнення своєї мети: “Нову династію можна заснувати тільки з боєм. Кров – чудове добриво. Добре буде, якщо Ругони… розпочнуть свій родовід від якоїсь різанини”. П’єр поводиться як флюгер, використовує відомості від сина Ежена з Парижа про перебіг політичних подій, а також поради хитрої Фелісіте.
Переконавшись, що повстанців у місті немає, Ругон виходить зі схованки (ось тут він, нарешті, згадав і про матір). Йому здається, що все місто належить йому. Адже під його керівництвом було 40 бонапартистів, склад зі зброєю. Він вирішує “рятувати” Плассан і веде озброєних однодумців на мерію, де було не більше ніж 20 республіканців на чолі з його братом Антуаном. П’єр виявляє твердість і рішучість, а також неабияку стратегічну хитрість. Він заявляє:
“Я виконую свій обов’язок, панове. Я заприсягнувся врятувати місто від анархії та врятую його, хоча б мені довелося стати катом рідного брата”.
Здійснивши бонапартистський переворот у Плассані, П’єр Ругон пише звернення до громадян, скориставшися текстом, який склав Антуан, змінивши в ньому лише одну фразу: “Настало царство порядка…” замість “Настало царство справедливості” (а саме “партію порядку” очолював Луї-Наполеон). Він очолює “муніципальну комісію”, “роздуває свої заслуги”, “ризик” та “героїзм”, почуваючись нащадком Наполеона, “якого переворот перетворив на імператора”.
Коли розпочалася паніка з приводу того, що місто займуть повстанці, П’єр також злякався, почав звинувачувати всіх – і дружину, і невдячних дітей, які й досі не розрахувалися з ним за освіту. Підступна Фелісіте виступила не лише як його “рятівниця”, але й спланувала операцію, що повинна була остаточно піднести П’єра в очах плассанців. Вона підкупила Антуана, той разом із двома десятками республіканців напав на мерію. Загинули люди, через трупи яких Ругон байдуже та з огидою переступив. “Жовтий салон” святкує, розподіляє славу, нагороди й чини. Так, сон Ругонів про те, що “в кімнаті йде кривавий дощ і великі краплі падають на підлогу та перетворюються на золоті монети”, а також передбачення матері Аделаїди “ціна крові, ціна крові… Я чула звук золота…Це вони, вони продали його [Сільвера]. Ах, вбивці, ах вовки!” збуваються. П’єр Ругон отримує орден, посаду збирача податків, і його не засмучує черевик у крові та свічка над попереднім збирачем податків, який загинув.