“Кар’єра Ругонів” жіночі образи роману Золя – Аделаїда Фук, Фелісіте розкриті в цій статті. Образ М’єтти розкритий в попередній статті.
“Кар’єра Ругонів” жіночі образи
“Кар’єра Ругонів” образ Аделаїди Фук
Аделаїда Фук, засновниця роду Ругонів, страждала на нервове захворювання. Рано повдовіла. Через деякий час до неї прийшло дивне кохання до злодія та волоцюги Маккара. На своїх дітей Аделаїда не звертала уваги, унаслідок чого вони виросли чужими й байдужими до неї. П’єр ледь не довів матір до цілковитого божевілля, примусив зректися усіх грошей за продану садибу. Аделаїда в 42 роки перетворилася на стару, що самотньо жила в хижці Маккара, який загинув. Їй віддали на утримання онука-сироту Сільвера. Це рятувало її від самотності, від відчаю. По черзі переховувала синів, нічого не знаючи про їх діяльність. Коли П’єр приніс Антуанові гроші за зраду, вона зрозуміла і з відчаєм закричала: “Це ви стріляли?.. Я чула дзвін золота… Горе мені! Я народила вовків… цілу родину, цілу зграю вовків… Було лише одне нещасне дитя, і вони зжерли його…”
Ці материні слова влучно характеризують сутність майже усіх членів сім’ї Ругон-Маккарів, які досягли своєї низької мети ціною крові, зради, підлоти.
“Кар’єра Ругонів” образ Фелісіте Пуєк
Фелісіте Пуєк, дружина П’єра Ругона, як і її чоловік, мріє розбагатіти, “втерти носа” всім буржуа міста. Таке прагнення та пристрасть письменник пояснює спадковістю: Фелісіте – позашлюбна дочка маркіза де Карнавана. Жінка створює у своєму домі “жовтий салон”, де збираються реакційно налаштовані буржуа Плассана. Фелісіте поливає дерево Свободи біля супрефектури отруєною водою, щоб воно засохло; із заздрістю дивиться на багатий дім сусіда – збирача податків і мріє ним заволодіти. Хитрощами й підступністю жінка заспокоює брата П’єра – Антуана, потім підбурює його до зради, спокусивши хабаром. Фелісіте вважає себе розумнішою за чоловіка, тому хитрощами діста лист від Ежена, першою дізнається про перемогу бонапартистів і “керує” П’єром, “граючись із ним, як кішка грудкою зім’ятого паперу”. Коли Ругон у відчаї просить поради у дружини, та відчуває задоволення. Фелісіте дає слушну пораду, але нагадує чоловікові: “І не забувай, що це я тебе рятую… Дивись, і ти будь зі мною лагіднішим”.
Фелісіте не лише хитра й лицемірна, вона ще й жорстока. Підкупивши Антуана, уже готового до зради, вона підштовхує до вбивства і свого чоловіка, який вагається, чи слід убивати республіканців, які прийдуть зі зрадником: “…яка ж ти ганчірка!” Нарешті реакція перемогла. “Жовтий салон радів”, “усі раділи, що врятовані, що більше нема через що здригатися”. І тільки речі нагадували, якою ціною це все здобуто: “Але рожевий, шовковий клапоть…. був не єдиною яскравою плямою на святі Ругонів…під ліжком у сусідній кімнаті лежав черевик із закривавленим підбором. Свіча, що горіла над тілом… Пейрота… точилась у пітьмі кров’ю, як відкрита рана… А вдалечині, у глибині тупика Св. Митра… застигла кривава калюжа”.