«Казка старого млина» аналіз
Автор — Черкасенко Спиридон
Рік написання — 1913
Жанр — драма
Тема — боротьба нових умовин і нових форм життя з давньою «казкою степів».
Проблематика — У центрі драми — конфлікт між патріархальним укладом українського життя і новими капіталістичними відносинами.
«Казка старого млина» головні герої
- Густав Вагнер — молодий і привабливий гірничий інженер Маряна (Казка) — внука Мельника, законах в Вагнера Крамаренко — землемір; Дід-Мельник — дідусь Маряни; Таран — дідич; Трохим — лакей Вагнера; Марта — стара ключниця Вагнера; Анелька, Фані — гості Вагнера; Юрко — німий чабан. Марія — наречена Вагнера
«Казка старого млина» характеристика героїв
Вагнер – гірничий інженер, що прагне «цивілізувати» степ, перетворити його на промисловий край. Вагнер викликає осуд в оточення за свої дії. У творі С. Черкасенка Вагнера засуджено саме за руйнацію цієї краси: «Для Вагнерів навік умерла Казка!»
Прагнення Вагнера знищити Красу не заперечує належність цього образу до романтичних, адже Вагнер постає у ролі надто прагматично-реального героя. Однак персонажа веде висока мета: він вірить, що несе в маси культуру («Єдиная мета для всіх – Культура»), що робить користь для суспільства, несучи цивілізацію у первісний степ і таким чином твердо прагне якогось лише йому відомого ідеалу. А прагнення героя до ідеалу, безперечно, підтверджує наявність романтичного начала у творі.
Густав Вагнер розривається між прагненням до краси і прагматизмом, щиро вірить, що служить красі, хоча насправді її руйнує. Виявляється це у його ставленні до жінок: кохає Мар’яну і водночас прагне одружитися з Марією, бо це дає йому великі перспективи у майбутньому.
Цивілізація степу, на думку Густава Вагнера, має принести користь людям, а для Подорожнього, мельника та Мар’яни цей шлях видається згубним. Вагнер називає степи мертвими і прагне їх оживити, чим дивує Мар’яну.
Мар’яна — уособлення краси, казки. Її фактично всі персонажі і називають Казкою, а не іменем. Та потрапивши в буденні умови, казка може загинути, що і сталося з дівчиною.
Образ Подорожнього є носієм того самого неоромантичного ідеалу. Цей герой здається іншим дивакуватим, а проте і він має мету, прагнучи «Шукать води живої по світах,/ Щоб казку воскресить». Тільки його казка не така, як у Вагнера. Подорожній прагне здобути нове життя не для обраних, а для всіх. Недаремно згодом, коли на виробництві зароджується невдоволення робітників, саме вказаний вище герой фігурує як один із виразників настроїв народних мас. У цьому виявляється ще одна специфічна риса неоромантизму: інтерес до соціальних проблем сучасності, що не було притаманне романтизму ХІХ століття.
Герої цього твору, як і аналізованого попередньо, також шукають певного ідеалу: Густав Вагнер – цивілізації у степу, Мар`яна – щирого кохання, Подорожній і Сусанна – щастя для всіх, а не для обраних. Та не всі герої досягають ідеальної мрії: Мар`яна гине, Вагнер розчаровується, а от подальша доля Сусанни та Подорожнього не фіксується на сторінках твору. Цілком можливо, що вони досягнуть мети, адже не очікують пасивно її приходу, а намагаються діяти.
Трагедія для героїв «Казки старого млина» полягає у тому, що туга за природними первнями не може побороти залізного поступу цивілізації, який, однак, губить на своєму шляху найвищі почуття людини.
«Казка старого млина» символізм назви
У назві драми, без сумніву, важливу роль відіграє слово Млин, причому трактувати його можна у прямому та переносному значенні. Події, відтворені у драмі, відбуваються біля млина, серед головних дійових осіб виділяються старий дід-мельник та його онука, саме млин заважає Вагнеру нести далі у степи «цивілізацію», і тому він пропонує його знести. Але крім такого прямого тлумачення слова наявне й інше. У слов’янській культурі млин завжди асоціюється з плином життя, недарма кажуть, що лихо перемелеться, або навпаки – що життя когось перемололо.
У випадку із героями С. Черкасенка мається на увазі передусім останнє тлумачення. Життя, як невблаганний млин, перемололо головних героїв: гине Мар’яна-Казка (тіло, може, й оживе – говорять інші персонажі, але не душа), вмирає Юрко, згорає у млині старий мельник, а Вагнер, хоч і залишається живий, прощається зі своїми ілюзіями: у нього в душі відмирає те світле, що ще залишалось.