“Кентервільський привид” скорочено оповідання Оскара Вайльда викладене в цій статті.
“Кентервільський привид” короткий зміст
Сім’я американського посла Хірама Отіса переїжджає до Кентервільського замку, де мешкає привид Лорда Саймона де Кентервіля.
| “ | “Як не жартуючи заплаче Золотокудре тут дитя, Молитва втамує печаль І зацвіте в саду мигдаль, Тоді зрадіє увесь цей дім, І дух засне, що був в нім жив.” (Оскар Вайльд) | “ |
Саме такі рядки прочитала маленька Вірджинія, дочка посла, на вікні бібліотеки старого замку. Дівчинка не знала ці дивні слова, поки, привид Лорда Кентервіля, який мешкає у замку, не попросив її про допомогу. Вірджинія подружилася з примарою і врешті-решт допомогла йому звільнитися від прокляття.
У повісті все полягає на парадоксі: не привид лякає нових власників замку, а навпаки, сімейство сучасних американців наводить жах на родинного привида і доводить його до нервового розладу. На цьому і базується комічний ефект розповіді. Незворушність всіх членів родини Отісів не має меж. Їх непохитна розсудливість і слугує джерелом комізму. Наприклад, містер Отіс пропонує привидові змастити ланцюги машинним маслом, а його син засобом для виведення плям знищує криваві плями на підлозі бібліотеки, які дух взяв за звичку наполегливо відновлювати, а місіс Отіс рекомендує примарі мікстуру від розладів шлунку. Важко вирішити, хто смішніший – стереотипні янкі, що не вміють дивуватися, чи кентервільський привид, який, відлежуючись в свинцевій труні після чергового потрясіння від зустрічі з синами Отісів, складає плани кривавої помсти. Уайльд недвозначно іронізує над Отісом, американським послом, і його сином, названим батьками в пориві патріотизму Вашингтоном, який обіцяв стати хорошим дипломатом, “оскільки він три сезони поспіль диригував німецькою кадриллю в казино Нью-порта і навіть в Лондоні заслужив репутацію чудового танцюриста”.
Письменник описав характерні риси американських діячів: самовпевненість, переконаність у власній перевазі, прямолінійність, що доходить до обмеженості і ділову хватку. Весела дотепність, тонка іронія, блискучий склад, що характеризують “Кентервільський привид”, отримують подальший розвиток в творчості Вайльда.