“Київ навесні ввечері” Микола Зеров
Хоч як звели тебе гермокопіди
І несмак архітекторів-нездар,
І всюди прослід залишив пожар, –
Ти все стоїш, веселий, ясновидий
І недаремно вихваляють гіди
Красу твою, твій найдорожчий дар
Синіють води, зеленіє яр,
І стелються сліпучі краєвиди.
А вулиці твої виводить зір
В повітря чисте. В запашний простір,
Де ходить вітер горовий і п’яний,
І в тихий час, як западає ніч,
Поважно гомонять старі каштани
І в небо зносять міріади свіч.
9.06.1928
Майбутній поет дуже любив Київ, із задоволенням показував його живописні куточки гостям. Вважав, що оглядати місто краще навесні, “коли цвітуть каштани, і Дніпро ще не схожий на півдохле кошеня”. Свій сонет, написаний 1927 р., він так і назвав: “Київ навесні ввечері”. У цьому місті він закінчив відому 1-у гімназію, де одночасно з ним навчався М. Булгаков, історико-літературний факультет університету. До речі, однокласником поета в Зіньківській міській школі був Павло Губенко, котрий потім стане Остапом Вишнею.