“Коцюбинський” Харитя аналіз
Жанр – оповідання
Головна думка: важке безпросвітне життя, приреченість на страждання, важку працю бідних селянок-удовиць та їх дітей в Україні за часів російського царизму.
Образ Хариті, героїні однойменного оповідання М. Коцюбинського, вражає і сучасних читачів. На плечі восьмирічної дівчинки, яка тільки-но втратила батька, лягають турботи про хвору матір та господарство. М. Коцюбинський симпатизує своїй героїні, наділяє її найкращими рисами, серед яких варто у першу чергу відмітити повагу і любов дівчинки до матері, що проявляється як у вчинках (опікується хворою матір’ю), так і в мовленні, яке відзначається шанобливим зверненням до матері на “Ви” (вказівка на вікові родинні традиції, на жаль, на сьогодні багатьма призабуті), емоційністю, доброзичливістю, співчуттям: “Мати стиха застогнала. Харитя стрепенулась і підбігла до ліжка. – Чого ви, матінко? Може водиці холодної? Що у вас болить? – ластівкою припадала вона коло недужої”.
Письменник відмічає, що у таких екстремальних ситуаціях дитина відразу дорослішає, на що звертається увага вже у портреті героїні: “Любо було глянути на її дрібненькі, запечені на сонці рученята, що жваво бігали від одної роботи до другої. Великі сиві очі з-під чорних вій дивилися пильно й розумно. Смугляве личенько розчервонілося, повні вуста розтулилися – вся увага її була звернена на роботу”. Дорослість проявляється й у думках і переживаннях Хариті. Не про дитячі радощі і забави мріє головна героїня оповідання. Її думки насамперед займає хвороба матері і щире бажання самостійно вижати ниву, зібрати хліб – єдиний порятунок для тогочасних селян від голоду: “Завтра, коли розвидниться, встане Харитя, нагодує маму…, візьме серп і піде в поле. А вже як буде жати! І не розігнеться!”.
Чуйна, щира дівчинка, Харитя у своєму нестримному бажанні допомогти хворій матері, порадувати єдину рідну людину, не розраховує своїх дитячих сил, вірячи, що самостійно може виконати таку важку роботу. Однак, що характерно для дітей цього віку, дівчинка має дуже розвинену яскраву уяву. Це і визначило врешті її рішення, усупереч дитячим острахам, самостійно йти вранці на поле жати: “І уявилась Хариті вижата нива, а на їй стоять полукіпки і блищать проти сонця, як золоті… Мати з радощів вичуняє, пригорне доню до серця, поцілує, і знов житимуть вони веселі та щасливі і не згинуть зимою з голоду…”.
У центральному епізоді оповідання – перебування Хариті на полі – найповніше розкрито внутрішній світ дитини. Дівчинка тонко відчуває красу природи, милується нею. Через опис природи письменник майстерно розкриває переживання героїні і боротьбу у неї різних почуттів: “От вже і крайню хату минула, вийшла на поле й стала, задивившись в далечінь на чудовий краєвид. І справді було гарно на ниві, несказанно гарно! Погідне блакитне небо дихало на землю теплом. Половіли жита й вилискувались на сонці. Червоніло ціле море колосків пшениці… І добре Хариті на полі, і страшно. Стала вона й не знає, чи йти далі, чи вертатися. Але виткнулась десь далеко з жита червона хустка жіноча, і Харитя згадала і хвору маму, і чого прийшла. Вона подалася стежкою межи жита”. З наведеного уривку робимо висновок, що М. Коцюбинський – прекрасний знавець дитячої психології. Він уважно стежить за боротьбою різних почуттів в душі Хариті, які визначають стан глибокої емоційної напруженості дитини: захоплення красою природи, страх, любов до матері і бажання їй допомогти, що врешті-решт тамує інші почуття і змушує дитину взятися за непосильну роботу.
При цьому, як переконує нас автор, дівчинка здатна проявити недитячу витримку, уміння перетерпіти біль пораненого серпом пальця, подолати почуття страху і самотності. І хоча Харитя не може досягти наміченої мети (ниву вижали молодиці), найбільше вражає ініціативність дитини, її бажання працювати, що є, вірогідно, наслідком трудового і морально-етичного виховання в родині.