Коли було утворено Українську Центральну Раду?
Центральна Рада – громадське об’єднання, створене 7 березня 1917 р. у Києві з ініціативи ряду політичних, громадських, наукових організацій. Головою Ради обрали М. С. Грушевського. Спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського Національного Конгресу – революційним парламентом України, який керував українським національним рухом.
Періодизація діяльності Центральної Ради:
1. Становлення УЦР, формування її складу, боротьба за демократизацію й українізацію, співробітництво з Тимчасовим урядом, кристалізація ідеї автономії України в складі Росії (березень – початок червня 1917 p.).
2. Поглиблення процесу державного будівництва в Україні на засадах автономно-федеративного принципу, легітимізація автономії в умовах досягнення тимчасового компромісу з Тимчасовим урядом (кінець червня – початок жовтня 1917 p.).
3. Боротьба за владу з центральним більшовицьким урядом (жовтень 1917 р. – січень 1918 p.).
4. Існування формально самостійної Української Народної Республіки під протекторатом Німеччини й Австро-Угорщини (березень – 28 квітня 1918 p.).
Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР 29 квітня, яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним режимом. . Конституція УНР була ухвалена Малою Радою в останній день існування УНР, 29 квітня 1918р. Конкретно-історичні обставини зумовили її спрямованість як документа перехідного періоду, але, безперечно, це була демократична за своїм змістом конституція.
Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Головним законодавчим органом стверджувались Всенародні Збори України, які обирали Голову Всенародних Зборів.
Центральна Рада, оформилась шляхом делегування, за своїм представницьким складом, функціями, значенням і формами діяльності є прообразом парламенту України.
Згідно із проголошеною Першим Універсалом (10 червня 1917р.) стратегічною лінією – “однині самі будемо творити наше життя” 15 червня 1917 р. був створений перший український уряд Генеральний Секретаріат на чолі з В. Винниченком.
Він складався з генеральних секретарств, кількість яких у різні періоди коливалась від 8 до 14.
Тим самим розпочався процес розмежування законодавчої й виконавчої влади.
Своїм ІІІ Універсалом – настійливо доводила, що бореться за утворення федеративної демократичної республіки на місці колишньої імперії. В результаті процеси, започатковані в столиці Росії, розвивалися й в України.
Центральна Рада і Генеральний Секретаріат все більше входили в конфлікт з цими процесами й нагромадивши певний військовий потенціал, спрямували ого на протидію встановлення влади рад.
Так, одночасно з двох боків, визрів воєнний вибух – громадянська війна.
Непослідовність дій Центральної Ради проявилася в тому, що в Четвертому Універсалі вона вдалася до визнання Рад робітничо-селянських І солдатських депутатів як органів місцевого самоуправління, не визначивши їхнє місце в структурі місцевих органів. Невдалими виявилися спроби врегулювати відносини між цими численними органами в Земельному законі від 18 січня 1918р., а також запровадивши законом від 6 березня 1918 р. новий адміністративно-територіальний поділ України на 30 земель. Структурна невизначеність системи самоврядування, відсутність належної правової бази та державного фінансування не дозволили Центральній Раді організувати діяльність органів влади й управління на місцях.
Тимчасовий робітничо-селянський уряд, бажаючи розповсюдити радянську владу на всю територію України, декретом від 6 січня 1919 р. скасував встановлену Центральною Радою назву держави “Українська Народна Республіка” (УНР) і затвердив іншу, на зразок РСФРР, офіційну назву Українська соціалістична радянська республіка” (УСРР). Відповідно до декрету від 29 січня 1919 р. уряд почав іменуватися на зразок російського – “Рада Народних Комісарів УСРР”.
Остаточно УСРР – як радянська форма державності,- оформилась з прийняттям на ІІІ Всеукраїнському з’їзді Рад (6-10 березня 1919 р.) першої Конституції УСРР.
У Києві 29 квітня 1918 р. проголосили Гетьманом України П. Скоропадського.
Центральна Рада була розігнана окупаційними військами. Але не слід вважати організаторами її повалення німців чи австрійців. Це сталося як закономірний результат невдоволення заможніших верств населення, які вимагали відновити приватну власність й покласти край революційному хаосові.
Історичне значення прийняття Українською Центральною Радою III Універсалу і проголошення Української Народної Республіки полягало, насамперед, у такому:
– український народ вийшов на історичну арену як самостійний творець власної історії, здатний на створення своєї незалежної держави;
– був підірваний раніше недоторканний принцип “єдиної і неподільної” Росії, що сприяло національно-визвольній, антиімперській боротьбі інших народів;
– відстоювання українською владою ідеалів демократичних свобод стояло на шляху зміцнення тоталітаризму в Росії;
– велике значення для багатонаціональних Європи і Росії мало визначення шляхів справедливого вирішення проблем національних меншин в УНР;
– історичний досвід українського державного будівництва став основою для відтворення і зміцнення української державності в 1990-ті pp.