Аналіз вірша “Кольорові миші” Ліни Костенко – тема, ідея, жанр, художні засоби
“Кольорові миші” Костенко аналіз
Тема: зображення давніх часів, коли людей страчували за будь-яке чаклування, та звинувачення Анни в тому, що вона з багряного листя робить мишей.
Ідея: засудження тих, хто за індивідуальність, творчу думку переслідує людину, звинувачує і виносить вирок на страту.
Основна думка: кожна людина, навіть якщо вона ще маленька, – то неповторна індивідуальність, особистість. І шлях кожної людини – то ще й шлях до самоствердження.
Жанр: філософська поезія
Художні засоби “Кольорові миші”
- Повторення: “кажу… кажу…”; “коли…, коли…”; Епітети: “розлючений сусід”; “багряне листя”; “осіннє сонце”; “голі клени”; “сірий день”; Метафори: “чаклунка збила… з пуття”, “кіт залив… вирок”.
Композиція “Кольорові миші”
Події минулого (шістсот якийсь рік) переносять читача у сучасність – переслідування інквізицією (судом) індивідуальності людини, її неординарної поведінки, мислення, творчості.
Експозиція: знайомство читача з давнім минулим, коли “…розважали стратами юрму…, палили відьом… і не знали до пуття наук”.
Зав’язка: сусід привів десятирічну Анну до суду, звинувачуючи її в тому, що вона з багряного листя виробляє кольорових мишей, і вони завдають моральної шкоди його дітям. Розвиток дії: суд над Анною.
Кульмінація: напруженість Анни в очікуванні вироку. Розв’язка: з’явився кольоровий кіт, який залив, викладений на папері вирок чорнилом, що так і не був проголошений.
“Кольорові миші” художній аналіз
У творі йдеться про дівчинку Анну з “шістсот якогось року”, яку судять у Вишгороді за дивний “гріх”: з багряних кленових листочків “вона робила… кольорові миші”, як повідомляє суд сусід-скаржник. Від тієї забави немає спокою, каже сусід: “чаклунка Анна збила з пуття його дітей”, які забули про свої цяцьки, адже тепер “вночі їм сняться миші кольорові”.
Змальована кількома колоритними штрихами сцена суду оголює суть конфлікту й морального змісту вірша: зіткнулися неповторність і стандарт.
Власне, дівчинку Анну судять за те, що вона – з її незрозумілою для оточення яскравою фантазією – не така, як усі.
Фантастичне закінчення вірша змушує задуматися про вічні істини, про нас самих, нашу здатність протистояти уніфікації і насиллю над індивідуальністю.